Натхнений лист, який входить до складу Грецьких Писань. Цей лист, так само як Перший і Другий листи Петра, Перший лист Івана і Лист Юди (на відміну від більшості листів апостола Павла), адресований не якомусь конкретному збору чи людині, а «12 племенам, розпорошеним по світі» (Як 1:1).

Хто написав. Письменник називає себе дуже просто, кажучи, що він «Яків, раб Бога і раб Господа Ісуса Христа» (Як 1:1). В Ісуса було двоє апостолів на ім’я Яків (Мт 10:2, 3), але малоймовірно, що цей лист написав хтось із них. Яків, Зеведеїв син, помер мученицькою смертю близько 44 р. н. е. (Дії 12:1, 2). А зміст листа показує, що його навряд чи було написано невдовзі після заснування християнського збору (Як 1:1). Інший апостол Яків, син Алфея, нечасто згадується в Писаннях, і про нього відомо зовсім мало. Прямий і дуже відвертий стиль листа натякає на те, що його не міг написати Яків, син Алфея; інакше він, скоріш за все, згадав би, що є одним з 12 апостолів, аби додати ваги своїм словам.

Усе вказує на те, що лист написав Яків, брат Ісуса Христа по матері, якому воскреслий Ісус, очевидно, з’явився особисто і який був добре знаний серед учнів (Мт 13:55; Дії 21:15—25; 1Кр 15:7; Гл 2:9). Автор Листа Якова називає себе «рабом Бога і рабом Господа Ісуса Христа», подібно до Юди, який на початку свого листа назвав себе «рабом Ісуса Христа і братом Якова» (Як 1:1; Юд 1). Крім того, у вступних словах Листа Якова автор каже: «Вітаю!», і таке саме привітання містить лист про обрізання, адресований зборам. Цей лист був написаний під час зустрічі «апостолів і старійшин» в Єрусалимі, на якій з заключним словом, очевидно, виступив саме Яків, Ісусів брат по матері (Дії 15:13, 22, 23).

Канонічність. Лист Якова міститься у Ватиканському манускрипті 1209, а також у Сінайському та Александрійському манускриптах, датованих IV і V ст. н. е. Його включено в сирійську Пешітту та принаймні у десять стародавніх каталогів, складених до часів Карфагенського собору 397 р. н. е. Цей лист часто цитували такі ранні християнські письменники, як Оріген, Кирило Єрусалимський та Ієронім, і це є доказом того, що вони визнавали його частиною натхнених Писань.

Час і місце написання. В листі нічого не говориться про те, що Єрусалим уже був зруйнований римлянами (70 р. н. е.). Єврейський історик Йосиф Флавій повідомляє, що за наказом первосвященика Анана, садукея, Якова та кількох інших чоловіків привели до Синедріону, щоб засудити до каменування. За словами Флавія, це відбулося після смерті римського намісника Феста, але перед тим, як намісником став його наступник Альбін (Иудейские древности. XX. 9. 1). Якщо це правда і якщо Фест дійсно помер близько 62 р. н. е., як вказано в джерелах, тоді Яків, очевидно, написав свого листа незадовго до цього року.

Ймовірно, лист був написаний в Єрусалимі, де і жив Яків (Гл 1:18, 19).

Кому адресований. Яків написав цього листа «до 12 племен, розпорошених по світі», буквально до «[тих, хто] в розпорошенні» (Як 1:1, NW, прим.). Він звертається до своїх духовних «братів», які тримаються «віри нашого славного Господа Ісуса Христа», передусім до тих, хто живе за межами Палестини (Як 1:2; 2:1, 7; 5:7). Багато аргументів Якова ґрунтуються на Єврейських Писаннях. Але це не означає, що він писав свого листа лише для християн з євреїв, так само як те, що хтось сьогодні добре знає Єврейські Писання, не означає, що ця людина має єврейське походження. У тому, що Яків називає Авраама «нашим батьком» (Як 2:21), немає нічого дивного, адже, як зазначив Павло в Галатів 3:28, 29, належати до потомства Авраама можна незалежно від того, чи ти юдей, чи грек. Тож «12 племен», яким адресовано лист Якова,— це, очевидно, духовний «Ізраїль Божий» (Гл 6:15, 16).

Мета. Коли Яків писав свого листа, він, схоже, ставив перед собою дві мети: 1) заохотити своїх одновірців виявляти віру і витривалість попри випробування і 2) застерегти їх перед гріхами, через які можна втратити Боже схвалення.

Дехто з християн потрапив у пастку упередженості і почав з більшою прихильністю ставитись до видатних і багатих (Як 2:1—9). Вони не дивились на себе Божими очима і були не виконавцями слова, а лише слухачами (Як 1:22—27). Також вони стали бездумно використовувати свій язик, і через їхні плотські бажання серед них спалахували сварки (Як 3:2—12; 4:1— 3). У погоні за матеріальними речами деякі з них розвинули дружбу зі світом, через що втратили непорочність і стали ворогами Бога та духовними «перелюбниками» (Як 4:4—6).

Заохочуючи християн бути не лише слухачами слова, але й виконавцями, Яків навів приклади з Писань, з яких видно, що людина, котра має справжню віру, буде виявляти її своїми вчинками. Наприклад, той, хто має таку віру, не скаже брату або сестрі, які не мають одягу або їжі: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте досита», не давши їм необхідного (Як 2:14—26). Яків не суперечить словам Павла і не стверджує, що спасіння можна отримати завдяки вчинкам. Він визнає, що віра необхідна для спасіння, але підкреслює, що справжня віра завжди супроводжується добрими ділами. Це узгоджується з описом плоду духу, який Павло навів у Галатів 5:22—24, з його порадою одягнутися в нову особистість в Ефесян 4:22—24 та Колоссян 3:5—10, а також з його заохоченням робити добро і ділитися з іншими в Євреїв 13:16.

Стиль. За своїм стилем Лист Якова нагадує пророцтво. Він містить багато образних висловів і порівнянь, чим схожий на проповіді Ісуса Христа, наприклад, на Нагірну проповідь. Пояснення Якова стосовно віри, приборкання язика, терпіння та інших питань чудово проілюстровані прикладами зі щоденного життя, в яких згадуються зокрема море, рослини, тварини, човни, рільники та земля (Як 1:6, 9—11; 3:3—12; 5:7). Завдяки всьому цьому, а також прямим запитанням і більш ніж 50 відвертим порадам стиль відносно короткого листа Якова є дуже динамічним.

Зв’язок з біблійними книгами, написаними раніше. Яків цитував Єврейські Писання або посилався на них, говорячи про створення людей (Як 3:9; Бт 1:26); про Авраама і Рахав (Як 2:21—26; Бт 15:6; 22:9—12; ІсН 2; Іс 41:8); Йова (Як 5:11; Йв 1:13—22; 2:7—10; 42:10—17); Закон (Як 2:8, 11; Вх 20:13, 14; Лв 19:18; Пв 5:17, 18) та Іллю (Як 5:17, 18; 1Цр 17:1; 18:1). Багато зі сказаного Яковом повністю узгоджується з тим, що говорив Ісус Христос. Прикладом цього, скажімо, є його слова щодо переслідувань (Як 1:2; Мт 5:10—12); щодо Божих дарів і того, як просити про них (Як 1:5, 17; Лк 11:9—13); нагадування про те, що потрібно бути не лише слухачами, але й виконавцями слова (Як 1:22; Мт 7:21—27) і не належати цьому світу (Як 4:4; Ів 17:14); а також вказівка не судити інших (Як 4:12; Лк 6:37) і дотримуватися свого слова (Як 5:12; Мт 5:33—37).

Стосовно Якова 4:5 виникає багато запитань, оскільки незрозуміло, який уривок з Писань Яків цитує (або, можливо, на який посилається). У цьому вірші сказано: «Чи, думаєте, Писання даремно каже: “Дух, який оселився в нас, постійно із заздрості чогось прагне”?» Існує припущення, що Яків під натхненням передав зміст таких уривків, як Буття 6:5; 8:21; Прислів’я 21:10 і Галатів 5:17.

[Рамка]

ОГЛЯД ЛИСТА ЯКОВА

Лист, в якому наголошується на тому, що віру необхідно доводити ділами

Написаний до 62 р. н. е., більш як за вісім років до того, як римляни знищили Єрусалим

Християни, які витривало і з вірою зносять випробування, мають підстави для радості (1:1—18)

Бог щедро дасть мудрості, яка допомагає зносити випробування, якщо ми з вірою просимо її

Бог нікого не випробовує злом; людина стає на грішний шлях, коли її зваблює власне грішне прагнення

Всі дари Єгови є добрими

Щоб Єгова схвалював наше поклоніння, необхідно виявляти свою віру вчинками (1:19—2:26)

Відкиньте усіляке зло і прийміть Боже слово в дусі лагідності; будьте виконавцями слова, а не лише слухачами

Вчіться контролювати свій язик, дбайте про сиріт і вдів та зберігайте себе незаплямованими світом

Виявляти прихильність багатим і зневажати бідних означає порушувати «царський закон» любові

Жива віра виявляється в ділах, як видно з прикладу Авраама і Рахав

Вчителі несуть велику відповідальність перед Єговою (3:1—18)

Вони, як і всі християни, мають вчитися контролювати свій язик

Для цього їм слід виявляти мудрість, що походить згори

Світські схильності впливають на наші стосунки з Богом (4:1—5:12)

Ті, хто розпалює сварки, щоб добитися свого, і обмовляє своїх братів, мусять покаятись

Дружба зі світом — це ворожнеча з Богом

Ті, хто планує ділові справи, не беручи до уваги волі Єгови, поводяться зухвало

Багачі, які обкрадають і утискають інших, не уникнуть Божого суду

Зносячи лихо, потрібно виявляти терпеливість і уникати нарікань, поки чекаємо справедливого суду Ісуса Христа

Щоб одужати від духовної хвороби, яка є наслідком гріха, необхідно попросити допомоги в старійшин (5:13—20)

Відверте зізнання у гріху і молитви старійшин допоможуть грішнику духовно одужати

Той, хто наверне грішника з хибного шляху, врятує його від духовної смерті