Розділ п’ятий

Дивовижне твориво. Завдяки чому воно з’явилося?

ЯК ЗАЗНАЧАЛОСЯ в попередніх розділах, завдяки сучасним науковим відкриттям існує велика кількість переконливих доказів, що Всесвіт і життя на Землі мали початок. Що ж спричинило той початок?

Розглянувши наявні докази, багато людей дійшли висновку, що мусить бути якась Першопричина. Однак вони можуть схилятися до думки, що ця Причина є безособовою. Таке небажання говорити про Творця відображає погляди деяких вчених.

Наприклад, Альберт Ейнштейн був переконаний, що Всесвіт мав початок, і висловив бажання «зрозуміти, як Бог створив світ». Але Ейнштейн не вірив у Бога-особу, він говорив про космічну «релігійність, яка не знає ні догми, ні Бога, подібного до людини». Так само й Нобелівський лауреат хімік Кеніті Фукуї висловив віру у величну фундаментальну структуру Всесвіту. Він сказав, що «цей величний зв’язок і фундаментальну структуру можна називати, наприклад, «Абсолютом» або «Богом». Проте особисто для нього це «своєрідність природи».

Чи вам відомо, що така віра в безособову причину дуже нагадує східні релігійні погляди? Багато мешканців Сходу вірять, що природа виникла сама по собі. Це уявлення виражено навіть у китайських ієрогліфах, якими позначається слово «природа» і які буквально означають «виникає сама собою» або «існує сама по собі».  Ейнштейн вважав, що його космічна релігійність добре виражена в буддизмі. Будда твердив, ніби немає значення, чи виникнення Всесвіту й людей є ділом рук Творця. Синтоїзм також не дає жодного пояснення про походження природи, і синтоїсти вірять, що боги — це духи померлих, котрі можуть злитися з природою.

Цікаво, що такі погляди не дуже відрізняються від ідей, котрі були поширені у стародавній Греції. За переказами, філософ Епікур (341—270 роки до н. е.) вірив, що «боги надто далекі від нас, аби робити нам добро чи зло». Згідно з його уявленнями, людина є дитям природи й з’явилась у світі, напевно, завдяки самозародженню і природному добору найбільш пристосованих. З цього видно, що подібні сучасні ідеї аж ніяк не нові.

В один час з епікурейцями в Греції жили стоїки, для яких Богом була природа. Вони вважали, що, коли люди помирають, їхня безособова енергія знову потрапляє в океан енергії, який є Богом. За їхніми уявленнями, найвища доброчесність — це життя у згоді з природою. Чи доводилось вам чути подібні думки у наші дні?

Суперечка щодо Бога-особи

Проте ми не повинні відкидати увесь спадок стародавньої Греції як давно минулу історію. У контексті таких вірувань відомий учитель першого століття виголосив одну з найзнаменитіших промов. Лікар та історик Лука записав цю промову, і вона міститься в 17-му розділі книги Дії апостолів. З її допомогою ми можемо дійти остаточної думки про Першопричину й зрозуміти свою роль у світі. Але як промова, виголошена 1900 років тому, може вплинути  сьогодні на життя тих, хто щиро шукає сенсу в житті?

Цей відомий учитель, Павло, був запрошений в Афінах до верховного суду. Там він зустрівся з епікурейцями та стоїками, які не вірили в Бога-особу. У своїх вступних словах Павло сказав, що бачив у їхньому місті жертовник, на якому написано: «Незнаному Богові» (по-грецьки А·ґно́·стоі Те·оı́). Цікаво, що дехто вважає, ніби біолог Томас Г. Гекслі (1825—1895) мав на увазі цей напис, створюючи термін «агностик». Гекслі застосовував його до тих, хто тримався думки, що «первинна причина (Бог) та сутність речей непізнані й непізнава́нні». Однак чи Творець дійсно «непізнаванний», як думає багато людей?

Відверто кажучи, це — неправильне застосування слів Павла, яке не передає його думки. Павло не говорив, ніби Творець непізнаванний, а швидше просто зауважив, що ті афіняни не пізнали Його. У часи Павла не було такої великої кількості наукових доказів існування Творця, як сьогодні. Проте він не мав жодних сумнівів, що є розумний Конструктор-особа,  чиї риси повинні притягувати нас до нього. Розгляньте уважно Павлові слова:

«Те, отже, чому ви, не відаючи його, покланяєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що сотворив світ і все, що в ньому, бувши владикою неба й землі, не живе у рукотворних храмах і не приймає служби з рук людських, немов би він чого потребував, бо то він дає усім життя, дихання і все. Він сотворив з одного ввесь рід людський, щоб жив по всьому лиці землі» (Дії 17:23—26, УКУ). Цікава аргументація, чи ж не так?

Замість вселяти думку, ніби Бог непізнаванний, Павло наголосив на тому, що будівничі афінського  жертовника, подібно як і багато присутніх слухачів, просто ще не знали Його. Тому Павло заохотив їх — а також усіх, хто пізніше читав його промову,— намагатися пізнати Творця, бо «Він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27). Отже, Павло тактовно показав, що, спостерігаючи за творивом, можливо знайти докази існування Творця усіх речей. Так само можна довідатися і про деякі з його рис.

Ми розглянули різні докази, що вказують на існування Творця. Один із них — безмежний розумно організований Усесвіт, який, поза всяким сумнівом, мав початок. Інший — життя на Землі та дивовижний задум, що виявляється в клітинах нашого тіла. Третім є людський мозок і пов’язане з ним самоусвідомлення та наше зацікавлення майбутнім. Але розгляньмо спочатку два інших приклади чудового творива, що впливають на нас кожного дня. Запитаймо себе: «Що вони говорять мені про особистість Того, хто задумав і створив їх?»

Навчаючись з його дивовижного творива

Саме спостереження за творивом багато розповідає нам про Творця. Іншим разом Павло навів приклад цього, промовляючи до натовпу в Малій Азії: «За минулих родів попустив Він [Творець] усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші» (Дії 14:16, 17). Зверніть увагу на Павлові слова про те, як Творець, забезпечуючи людство їжею, виявив свою особистість.

Сьогодні у деяких країнах люди можуть сприймати достаток продуктів харчування як щось належне. В інших місцях доводиться докладати великих  зусиль, аби забезпечити себе їжею. В обох випадках сама можливість мати необхідні для життя харчі залежить від мудрості й доброти нашого Творця.

Їжа як для людей, так і для тварин є результатом складних кругообігів, включаючи кругообіг води, вуглецю, фосфору й азоту. Усім відомо, що під час дуже важливого для життя процесу фотосинтезу рослини, використовуючи вуглекислий газ і воду як сировину та сонячне світло як джерело енергії, виробляють цукри. Крім того, під час фотосинтезу виділяється кисень. Чи можна його зарахувати до «відходів»? Для нас цей побічний продукт аж ніяк не зайвий. Кисень життєво необхідний для людей, бо ми ним дихаємо і використовуємо його для обміну речовин, або «спалювання» їжі в організмі. Коли ж ми видихаємо, то виділяється вуглекислий газ, який рослини переробляють як сировину під час фотосинтезу. Можливо, ви вивчали процес фотосинтезу  в школі, але через це він не є менш важливим чи дивовижним. І то лише один приклад.

У наших клітинах та клітинах тварин незамінну роль у перенесенні енергії відіграє фосфор. Звідки ми його отримуємо? Знову ж таки з рослин. Вони вбирають з ґрунту неорганічні фосфати й перетворюють їх в органічні. Ми споживаємо рослини, що містять фосфор у вигляді органічних сполук, і використовуємо його для важливих процесів. Після цього фосфор повертається в землю у вигляді «відходів» організму й може знову засвоюватися рослинами.

Нам також потрібен азот, який входить до складу кожної нашої молекули білка й ДНК. Звідки ж цей елемент, що настільки важливий для життя, надходить у наш організм? Хоча повітря навколо нас складається майже на 78 процентів з азоту, ні рослини, ні тварини не можуть засвоювати його у такому вигляді. Отже азот з повітря мусить бути перетворений в інші форми, перш ніж спочатку рослини,  а потім і люди та тварини зможуть використовувати його. Як відбувається це перетворення, або фіксація, азоту? По-різному. Один спосіб — дія блискавок *. Азотфіксацію також здійснюють бактерії, що живуть у бульбочках на корінні бобових, таких, як горох, соєві боби й люцерна. Ці бактерії перетворюють атмосферний азот у сполуки, які використовуються рослинами. Отже, коли ви їсте різну зелень, то забезпечуєте себе азотом, який потрібний вашому організму для синтезу білків. Дивовижно, що бобові ростуть у вологих тропічних лісах, пустелях і навіть у тундрі. А після пожежі вони, як правило, перші з рослин, що поселяються на спустошеній ділянці.

Якими ж чудовими переробними системами є ці кругообіги! Кожен з них «по-господарськи» використовує відходи інших кругообігів. Необхідна енергія надходить переважно від Сонця — чистого, невичерпного й постійного джерела. Наскільки ж кругообіги в природі відрізняються від людських переробних систем! Навіть створені людиною так звані екологічно чисті товари інколи заважають підтримувати чистоту на планеті через складність  людських переробних систем. Стосовно цього в журналі «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт» зауважувалося, що потрібно створювати такі товари, цінні компоненти яких можна легко відновити рециклюванням. Чи ж не саме це ми спостерігаємо у природних кругообігах? Тож що це виявляє нам про передбачливість і мудрість Творця?

Безсторонній і справедливий

Щоб побачити деякі інші риси Творця, розгляньмо ще одну систему — імунну систему людини. Вона теж певною мірою пов’язана з бактеріями.

«Хоча часто люди цікавляться бактеріями лише через шкоду від них,— говориться в «Новій британській енциклопедії»,— більшість бактерій нешкідливі для людей, а багато з них навіть корисні». Так, вони життєво необхідні для нас. Бактерії відіграють важливу роль у кругообігу азоту, про який ми щойно вели мову, а також у кругообігу вуглекислого газу й інших елементів. Без бактерій не обійтись і нашому травному тракту. Тільки в товстій кишці є коло 400 видів бактерій, які допомагають синтезувати вітамін К і обробляти відходи організму. Ми також користаємо з того, що бактерії помагають коровам перетворювати зелену траву в молоко. Інші бактерії незамінні у ферментації: виготовленні сиру, йогурту, маринадів, квашеної капусти й кімчі. Але що стається, коли бактерії потрапляють у ті частини нашого організму, де їм не місце?

Тоді в рішучий бій з бактеріями, які можуть завдати нам шкоди, вступає коло двох трильйонів білокрівців. Деніел Е. Кошланд молодший, редактор журналу «Наука» (англ.), пояснює: «Імунна система призначена розпізнавати чужинців-нападників. Для  цього вона продукує близько 10¹¹ [100 000 000 000] різних видів імунних рецепторів, тож, хоч би якого виду й форми був чужинець-нападник, на нього знайдеться відповідний рецептор, котрий розпізнає його й доведе до загибелі».

Один із видів клітин, які наше тіло використовує у боротьбі з чужинцями,— це макрофаги. Назва «макрофаг» означає «великий пожирач» і є дуже вдалою, бо ця клітина поглинає чужорідні речовини в нашій крові. Наприклад, з’ївши віруса-нападника, макрофаг розбиває його на частинки. Потім він виставляє деякі білки цього віруса. Такий шматочок білкової мітки служить для нашої імунної системи як сигнальний прапорець, попереджуючи, про вторгнення й розгул чужинців. Якщо інша клітина імунної системи, Т-хелпер, розпізнає білок віруса, вона обмінюється з макрофагом хімічними сигналами. Ці хімічні речовини самі є незвичайними білками, що виконують неймовірно багато функцій. Вони регулюють і підсилюють реакцію нашої імунної системи на будь-яке втручання. Внаслідок цього процесу розгортається завзята боротьба з конкретним видом вірусу. Тому нам зазвичай вдається перемагати інфекції.

Насправді це лише схематичне зображення захисних сил нашого організму, однак і його достатньо, щоб побачити, якою складною є наша імунна система. Як же ми отримали цей неймовірно складний механізм? Його було дано нам безплатно, незалежно від фінансового чи соціального становища нашої сім’ї. Подумайте тепер про несправедливість, з якою стикається більшість людей, коли справа доходить до медичного обслуговування. «Для ВООЗ [Всесвітньої організації охорони здоров’я] дедалі очевидніша несправедливість є буквально справою життя і смерті,  оскільки бідні розплачуються за соціальну несправедливість власним здоров’ям»,— написав генеральний директор ВООЗ д-р Гіроші Накаїма. Вам, мабуть, зрозумілий відчай однієї мешканки нетрів у Сан-Паулу, яка сказала: «Для нас добре лікування подібне до речі у вітрині фешенебельного пасажу. Ми можемо дивитися на неї, але вона нам недосяжна». Мільйони людей могли б повторити її слова.

Така несправедливість спонукала Альберта Швейцера поїхати до Африки, щоб лікувати там обездолених людей. За ці зусилля його було нагороджено Нобелівською премією. Якими рисами, на вашу думку, володіють чоловіки й жінки, котрі здійснили подібні благородні вчинки? Ви, мабуть, погодитеся, що їм притаманна любов до людей, почуття справедливості й віра в те, що мешканці країн, які розвиваються, теж мають право на медичне обслуговування. Що ж тоді сказати про Того, хто всіх нас, незалежно від нашого фінансового й соціального становища, наділив дивовижною імунною системою? Чи ж це не говорить ще виразніше про почуття любові, безсторонності та справедливості Творця?

 Як набути знань про Творця

Вищезазначені системи — це лише дуже прості приклади дивовижного творива, але хіба вони не виявляють, що Творець є реальною розумною особою, чиї риси й вчинки притягують нас до нього? Можна навести ще багато інших прикладів. Проте ми, напевно, знаємо з власного досвіду, що, коли хочемо ліпше познайомитися з людиною, просто спостерігати за її роботою недостатньо. Поверхове знайомство може навіть призвести до непорозуміння! А якщо таку людину зобразили у фальшивому світлі або обмовили, то чи не було б добре зустрітися з нею і вислухати її думку? Ми можемо порозмовляти з нею, аби зрозуміти, якою людиною вона є та як поводиться за різних обставин.

Звичайно, неможливо поговорити віч-на-віч з могутнім Творцем Усесвіту. Однак він виявив багато про себе як про реальну особу в книзі, котра доступна повністю або частково понад 2000 мов, у тому числі й вашою рідною. Ця книга — Біблія — запрошує вас познайомитися з Творцем і розвинути з ним добрі стосунки: «Наблизьтесь до Бога,— говориться в ній,— то й Бог наблизиться до вас». Біблія також виявляє, як можна стати його другом (Якова 2:23; 4:8). Чи ви хотіли б дізнатися про це?

Тоді запрошуємо вас розглянути захопливу правдиву розповідь Творця про його творчу працю.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 79]

Розсудливий висновок

Дуже багато вчених погоджується з думкою, що Всесвіт мав початок. Більшість також вважає, що перед тим початком мусило існувати щось реальне. Декотрі науковці говорять про вічну енергію. Інші твердять, що початку передував первинний хаос. Хоч би які терміни вживалися, але більшість припускає існування чогось, що не мало початку й було нескінченно давнім.

Отже, кільце наших пошуків звузилось, і тепер треба вирішити, було то щось вічне чи хтось вічний. Яка з цих версій здається вам розсудливішою після розгляду наукових відомостей про походження й природу Всесвіту та життя?

[Рамка на сторінці 80]

«Кожен з важливих для життя елементів — вуглець, азот, сірка — перетворюється бактеріями з неорганічних газоподібних сполук у форми, які засвоюються рослинами й тваринами» («Нова британська енциклопедія»).

[Схема/Ілюстрація на сторінці 78]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЯКИЙ ВИСНОВОК РОБИТЕ ВИ?

Наш Усесвіт

↓ ↓

Не мав Мав

початку початок

↓ ↓

Причини Був

не існувало спричинений

↓ ↓

ЧИМОСЬ КИМОСЬ

вічним вічним

[Ілюстрація на сторінці 75]

Багато мешканців Сходу вірять, що природа виникла сама по собі.

[Ілюстрація на сторінці 76]

На цьому пагорбі, з якого видно Акрополь, Павло виголосив промову, котра спонукала його слухачів задуматися про Бога.

[Ілюстрація на сторінці 83]

Бог наділив кожного з нас імунною системою, яка перевершує усі досягнення сучасної медицини.