Розділ десятий

Якщо Творець справді піклується, чому у світі стільки страждань?

ЗА ЧАС, поки годинникова стрілка відрахує 60 секунд, понад 30 чоловік помре від інфекційних хвороб, 11 втратить життя у боротьбі з раком, а 9 стане жертвами серцевих захворювань. І ви, безперечно, знаєте, що це лише декотрі недуги, які вражають людство; багато хто страждає й помирає з інших причин.

В 1996 році у фойє будинку Організації Об’єднаних Націй (місто Нью-Йорк) було встановлено годинник, удари якого сповіщали про народження кожної дитини, що з’явилася в бідній сім’ї. Того року його удари лунали 47 разів за хвилину. Також щоразу, коли Земля обертається навколо своєї осі, 20 процентів її жителів лягають спати голодними. А тепер ще спробуйте підрахувати кількість злочинів у вашій місцевості. Про що все це свідчить?

 Нам не залишається нічого іншого, як визнати: сьогоднішній світ потерпає від болю й страждань.

«Все ж,— сказав один колишній поліцейський,— багатьох людей не дуже турбує несправедливість, яка панує навкруги». Однак враження, що вона нас не турбує, як правило, швидко зникає, коли проблеми торкаються нас особисто або ж наших близьких. Наприклад, спробуйте уявити себе на місці Масако, яка доглядала за своєю матір’ю та батьком, хворими на рак. Їй хотілось кричати від безпорадності, бачачи, як батьки гаснуть на очах і мучаться від болю. Або подумайте про безнадійну ситуацію Шаради, азіатської дівчинки, яка мала лише дев’ять років, коли батько продав її за 14 доларів США. Забрана з рідного села до чужого міста, вона була примушена задовольняти сексуальні потреби шести чоловіків у день.

Чому ж у світі стільки страждань? І чому Творець їх не припинить? Через ці страждання багато людей заперечують існування Бога. Після того як мати колишнього поліцейського, згаданого нами раніше, стала жертвою психопата, він сказав: «Думка про те, що існує сповнений любові Бог, Суверен Усесвіту, ще ніколи не здавалася мені такою обманливою». У вас теж може виникнути запитання: «Чому?» Дійсно, чому існують страждання? Що їх породжує і чи ця ситуація турбує Творця?

 Чи причина страждань криється у попередньому житті?

Мільйони людей по цілому світі вірять, що причиною страждання особи є її минуле; сьогоднішні страждання — це кара за вчинене у колишньому житті. «Ми страждаємо через те, що зв’язані кармою, бо всі ми з народження, несемо важкий тягар минулої карми» *. Таку думку висловив Дайзец Т. Сузукі, філософ, який популяризував дзен-буддизм на Заході. «Закон карми» був створений індуськими мудрецями, які намагалися пояснити, чому люди страждають. Проте чи їхнє пояснення логічне й справді задовільне?

Одна жінка, яка сповідувала буддизм, сказала: «Я думала, що немає ніякої логіки в стражданні за те, з чим я народилася, але про що нічого не знала. Мені лише залишилося прийняти це за свою долю». Її не задовольняло таке пояснення причини страждання. Можливо, вас також. Навіть якщо ідея про переродження і не є поширеною у вашій місцевості, все ж вчення, яке лежить в її основі, дуже розповсюджене у християнських та нехристиянських країнах — вчення про те, що люди мають безсмертну душу, котра переживає смерть тіла. Вважається, що саме ця «душа» причетна до страждань — чи то у теперішньому житті, чи в потойбічному.

Такі ідеї дуже популярні, але як знати, чи вони дійсно правильні? Чи ж не мудріше у важливих питаннях, подібних до цього, керуватися думкою Творця? Як ми вже побачили, Божим словам можна сміливо довіряти, що ж до людських ідей та переконань, то вони часто бувають помилковими.

 З попереднього розділу нам відомо, що гріх наших перших батьків приніс у життя людей найбільшу трагедію — смерть. Творець попереджав Адама: «В день [коли ти не послухаєшся, або згрішиш] ти напевно помреш» (Буття 2:17; 3:19). Бог нічого не говорив про те, що Адам має безсмертну душу. Адам був людиною, а в біблійній мові слово «людина» — це еквівалент слову «душа». Отже, коли він помер, померла душа на ім’я Адам. Після цього Адам не перебував у стані свідомості й не зазнавав ніяких страждань.

Наш Творець не підтримує вчень про карму, цикли переродження та безсмертну душу, яка може страждати  у наступному житті, і не погоджується з ними. Проте, усвідомивши наслідки Адамового гріха, ми ліпше зрозуміємо, чому сьогодні існують страждання.

Звідки походять страждання?

Хоч і важко збагнути розумом всі причини людських страждань, але нам може допомогти в цьому відповідне знаряддя. Подібно як бінокль допомагає бачити віддалені об’єкти чіткіше, так само й Біблія дає змогу ліпше зрозуміти, чому існують страждання.

Насамперед Біблія виявляє, що «час і випадок» панують над усіма (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Наприклад, коли Ісус говорив про випадок, який набув широкого розголосу в його дні,— під час падіння башти загинуло 18 чоловік,— то чітко зазначив, що ті жертви не були більшими грішниками, ніж інші (Луки 13:1—5). Вони постраждали лише через те, що перебували в невідповідному місці в невідповідний час. Але Біблія не зупиняється лише на цьому поясненні людських нещасть. Вона дає вичерпну відповідь про основні причини наших страждань. Що ж вона каже про це?

Коли перші люди згрішили, то, за присудом всевишнього Судді, Єгови, вони втратили будь-яке право на життя. Перш ніж померти, Адам та Єва прожили ще якийсь час і зазнали чималих страждань. То були страждання, в котрих вони могли винити тільки себе,— проблеми, пов’язані зі старінням і хворобами, боротьба за існування та біль, викликаний заздрістю й насиллям, які розбили їхню сім’ю (Буття 3:16—19; 4:1—12). Важливо не забувати, хто́ був головним чином відповідальний за всі ті нещастя.  Наші прабатьки самі спровадили їх на себе. Все ж хотілося б знати, чому страждання існують аж донині?

Хоча багато людей не погоджується з думкою, що вони грішники, Біблія виявляє нам правду, кажучи: «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Римлян 5:12). Перша людська пара, безумовно, сама пожала наслідки свого згубного шляху, але на їхніх дітях він теж позначився (Галатів 6:7). Нащадки Адама та Єви успадкували недосконалість, яка вела до смерті. Декому легше зрозуміти суть вищесказаного, розглянувши такий науковий факт: ще й сьогодні дітям можуть передаватися по спадковості якісь хвороби чи вади їхніх батьків. Це стається у випадку гемофілії, таласемії (середземноморської анемії), захворювання вінцевих артерій, одного виду діабету й навіть раку молочної залози. Самі діти, звичайно, не винні, але вони можуть страждати від того, що вспадкували.

Наші генетичні предки, Адам і Єва, не захотіли, щоб Єгова правив людством *. Ви знаєте з історії, що люди у своїх спробах керувати землею перепробували всі форми правління. Деякі з цих людей мали дуже добрі наміри. Але як ви оцінюєте наслідки людського правління? Чи світ звільнився принаймні від більшості своїх бід? Звичайно ж ні. Навпаки, дії багатьох політиків та кровопролитні війни лише збільшили  страждання. Коло 3000 років тому один мудрий правитель зауважив: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9).

Як ви думаєте, чи ситуація сьогодні дуже змінилася, можливо, навіть поліпшилася? Більшість скаже ні. Багато чоловіків, жінок і дітей страждають не тільки через успадкований гріх та недосконалість, але й від власних учинків або ж учинків інших. Подумайте про те, якої шкоди завдала людина Землі, переважно через свою жадібність. Вона несе відповідальність за злидні, забруднення і частково також за голод та епідемії. Навіть деякі стихійні лиха, що їх багато називає карою Божою, викликані людиною. Існує ще одна вагома причина страждань, яку зазвичай випускають з уваги.

Особа, відповідальна за страждання

Одна біблійна книга містить особливо цінну інформацію для тих, хто хоче зрозуміти, що є основною причиною страждання і чому Творець, який піклується людьми, допускає його. Це книга Йова. Вона проливає світло на всі незрозумілі питання щодо страждань. Робить вона це, підіймаючи край завіси над невидимою сферою, де відбулися деякі дуже важливі події.

 Близько 3500 років тому, незадовго до написання Мойсеєм перших книг Біблії, у місцевості, що сьогодні зветься Аравією, жив чоловік на ім’я Йов. Біблійна розповідь зображає його як праведну, щедру й поважану людину. Крім того, вона виявляє, що Йов був дуже багатим. Таким багатим, що його навіть називали ‘більшим від усіх синів сходу’. В особистому житті Йову також щастило: він мав дружину, сімох синів та трьох дочок (Йова 1:1—3; 29:7—9, 12—16). Одного дня прибіг посланець і сповістив Йова, що деякі з його добірних черід захопила банда грабіжників. Незабаром інший посланець повідомив, що Йов втратив отари своїх овець. Потім халдеї забрали 3000 його верблюдів, а усіх слуг, крім одного, повбивали. Зрештою надійшла найгірша звістка. Незвичайний вітер зруйнував дім первородного сина Йова й убив усіх його дітей, які зібралися там. Чи став Йов за всі ті лиха звинувачувати Бога? Як би ми почувалися на його місці? (Йова 1:13—19).

Проте на тому нещастя Йова не скінчилися. Цього чоловіка вразила страшна недуга, яка покрила його тіло злими гнояками *. Він став таким хворим і відразливим, що його дружина почала у всьому звинувачувати Бога. «Прокляни Бога — і помреш!»— сказала вона. Йов не знав, чому він страждає, однак не хотів обвинувачувати за це Бога. Ми читаємо: «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами» (Йова 2:6—10).

Почувши про Йовові біди, до нього прийшли три товариші. «Де праведні вигублені?»— запитав Еліфаз,  думаючи, що Йов, мабуть, вчинив щось недобре (Йова, розділи 4, 5). Він звинуватив Йова в таємних гріхах і сказав, що той навіть відмовлявся подати хліба нужденним і пригноблював вдів та сиріт (Йова, розділи 15, 22). Два інших удаваних утішителі також картали Йова, переконуючи його, що він сам винний у своїх стражданнях. Чи мали вони рацію? Зовсім ні.

Книга Йова допомагає нам визначити основну причину Йовових страждань і зрозуміти, чому Бог допустив їх. Розділи 1 та 2 виявляють, що́ сталося незадовго до того в невидимих небесах, у духовній сфері. Бунтівна духовна особа, що звалася Сатаною *, з’явилася разом з іншими духами перед Богом. Коли було згадано про Йовове бездоганне життя, Сатана заявив: «Чи ж Йов дармо боїться Бога? ...Простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його,— чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» (Йова 1:9—12).

Іншими словами Сатана звинуватив Бога у підкупі Йова. Це зухвале духовне створіння твердило, що, коли б у Йова відібрати його майно та здоров’я, то він прокляв би Єгову. Сатана навіть натякав, що жодна людина не любитиме Бога й не зоставатиметься вірною та відданою йому під час страждань. То була серйозна заява, що стосувалася усіх. Спірні питання, підняті Сатаною, вимагали вирішення. Тому Бог дозволив Сатані діяти проти Йова, і те зле створіння принесло цьому чоловікові усі ті біди.

Звичайно, Йов не знав, та й не міг знати, про всесвітнє спірне питання, підняте в небесах. А Сатана  влаштував так, що здавалося, ніби це Бог наслав на Йова всі його нещастя. Наприклад, коли блискавка вдарила Йовові отари овець, слуга, який врятувався, зробив висновок, що то був «Божий огонь». Хоч Йов не розумів, чому він терпить стільки лиха, але не проклинав і не зрікався Бога Єгови (Йова 1:16, 19, 21).

Якщо проаналізувати обставини, які крилися за історією з Йовом, то стає очевидним, що спірне питання звучить так: чи будуть люди служити Єгові з любові, всупереч усім проблемам? Йов є одним із тих, хто дав на нього ствердну відповідь. Лише справжня любов до Бога могла спонукати людину залишатися вірною Єгові, що саме й зробив Йов. Яке ж чудове свідчення проти фальшивих звинувачень Сатани! Однак ця справа не почалась і не закінчилась на Йовові в ті далекі часи; вона триває вже століттями. І стосується також нас.

Як люди часто реагують, коли бачать або ж самі зносять різного роду страждання? Вони, можливо, нічого не знають про спірні питання, підняті за днів Йова, чи навіть не вірять в існування Сатани. Тому люди нерідко сумніваються, що Творець існує, або звинувачують його у всіх стражданнях. Що ви думаєте про це? Маючи певні знання про Творця, чи ж не погодитеся ви з біблійним письменником Яковом? Попри страждання він був переконаний, що «випробовуваний, хай не каже ніхто: «Я від Бога спокушуваний». Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Якова 1:13).

Щоб мати мудрий підхід до справи, можна скористатися з цінної допомоги. Мова йде про розгляд Ісусового прикладу. Ми знаємо, що Ісуса поважають за його проникливість, знання та вміння навчати. Яку  позицію він займав щодо Сатани та страждань? Ісус був переконаний, що Сатана Диявол не лише існує, але й може спричинювати страждання. Сатана, який намагався зламати непорочність Йова, відкрито хотів зробити те саме з Ісусом. Це не тільки доводить, що Сатана реальна особа, але й показує, що спірне питання, підняте у дні Йова, ще не було вирішене повністю. Подібно до Йова, Ісус засвідчив свою вірність Творцеві, хоч через це йому довелось відмовитися від багатства та влади, зазнати фізичних страждань та смерті на стовпі мук. Ісусів випадок виявляє, що Бог все ще давав людям можливість довести, що вони залишатимуться вірні й віддані йому всупереч усім проблемам (Луки 4:1—13; 8:27—34; 11:14—22; Івана 19:1—30).

Час відпущено з добрих причин

Аби правильно ставитися до страждання, слід визнати, що справжніми причинами страждань є  нещасні випадки, гріховні схильності людей, неправильне врядування Землею та Сатана Диявол. Проте недостатньо лише знати, що́ стоїть за стражданнями. Коли людина потрапляє в біду, то легко почати думати так, як стародавній пророк Авакум, котрий сказав: «Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: «Насильство!» та Ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка» (Авакума 1:2, 3). Чому ж Єгова, як здається, лише ‘позирає на муку’ й нічого не чинить? Будучи Всемогутнім Богом, який має любов до справедливості та владу, він, безумовно, може покласти край стражданням. Тож коли він це зробить?

Як уже говорилося раніше, коли перша людська пара вибрала повну незалежність, Творець був переконаний, що дехто з їхніх нащадків піде іншим шляхом. Єгова мудро дозволив, щоб проминув якийсь час. Навіщо? Аби доказати, що будь-яке правління, окрім правління Творця, веде лише до нещасть і, навпаки, що життя у згоді з Творцем приносить щастя, бо таке життя є правильним.

Тим часом Бог дбає, аби довкілля Землі залишалось відносно приємним. Апостол Павло зазначив: «За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші» (Дії 14:16, 17). Безперечно, Творець не приносить страждань, але він допускає їх, щоб вирішити дуже важливі спірні питання.

 Коли ж прийде полегшення?

Насправді те, що страждань стає дедалі більше, виявляє: незабаром їм прийде кінець. Які є підстави для цього твердження? Біблія відкриває нам не тільки події, що сталися у невидимій сфері за Йовових днів, але й те, що відбулося там у наші часи. Її остання книга, Об’явлення, зосереджується на битві, що сталася в небі. Який же був результат тієї битви? Сатана «скинений був... додолу» разом з ордами своїх демонів. «Через це,— продовжується в тій біблійній книзі,— звеселися ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!» (Об’явлення 12:7—12).

Детальний розгляд біблійного пророцтва свідчить, що саме в цьому сторіччі відбулася та подія. Як ви, можливо, знаєте, відомі історики вважають саме 1914 рік, коли почалась Перша світова війна, основним поворотним пунктом в історії *. Відтоді страждання та біди постійно збільшуються. Ісус вказав на той самий відрізок часу, відповідаючи на запитання учнів про «знак [його] присутності і закінчення системи речей». Він виявив, що «повстане народ на народ, і царство на царство». І будуть землетруси великі та голод, та помір місцями, і страшні та великі ознаки на небі» (Матвія 24:3, НС; 24:4—14; Луки 21:5—19). Уперше в історії ці слова, які вказують на великі страждання, сповняються повністю до найменшої подробиці.

 Біблія описує ті події як прелюдію до ‘скорботи великої, «якої не було з первопочину світу аж досі» й не буде’ (Матвія 24:21). Бог рішуче втрутиться в людські справи і покладе кінець злій системі речей, яка віками спричиняє страждання. Однак це не буде «кінцем світу» в результаті ядерного знищення, в якому загине людство. Боже Слово запевняє нас, що багато хто врятується. «Натовп великий... з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» переживе цю скорботу (Об’явлення 7:9—15).

Аби отримати повну картину, розгляньте, що, за словами Біблії, відбуватиметься далі. Подібна до чудового парку домівка, яка призначалася від самого початку для людства, буде врешті відновлена (Луки 23:43). Ніхто більше не побачить бездомних людей. Ісая написав: «Доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній  плід споживати. ...Дні бо народу Мого — як дні дерева, і вибранці Мої зуживатимуть чин Своїх рук! Не будуть вони працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їхні з ними... Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь» (Ісаї 65:21—25).

А що сказати про страждання, яких так чи інакше зазнає кожен з нас? Там не буде більше воєн, насилля та злочинності (Псалом 46:9, 10; Приповістей 2:22; Ісаї 2:4). Творець і Життєдавець допоможе своїм  слухняним підданим на Землі втішатися досконалим здоров’ям (Ісаї 25:8; 33:24). Не буде більше також голоду, оскільки екологічний баланс Землі повністю відновиться й вона щедро зародить (Псалом 72:16). Так, сьогоднішні причини страждань стануть справою минулого (Ісаї 14:7, Кул.).

Цю біблійну звістку, безумовно, можна нині назвати найліпшою новиною. Однак комусь може здаватися, що щастя людей і далі затьмарювали б дві символічні чорні хмари. Людині було б важко повністю насолоджуватися тими благословеннями, усвідомлюючи, що жити їй не більше як 70—80 років. І чи не сумувало б її серце через смерть близьких, котрі пішли з життя ще перед тим, як Творець знищив страждання? Як бути з цим?

Знищення найбільшого лиха

Творець може вирішити цю проблему. Він створив Усесвіт та людське життя на Землі й тому може зробити те, що не під силу людям або можливість чого люди лише почали усвідомлювати. Розгляньмо тільки два приклади цього.

Усі ми володіємо потенціалом нескінченного життя.

Біблія чітко говорить про можливість отримати від Бога вічне життя (Івана 3:16; 17:3). Після дослідження людських генів д-р Майкл Фоссел повідомив, що властивості чоловічих статевих клітин не погіршуються з віком. «Гени, якими ми вже наділені,— за умови, що їхня експресивність відбувається правильно,— можуть захистити наші клітини від старіння». Це відповідає тому, про що ми дізналися в 4-му розділі: потенціал нашого мозку настільки великий, що, здається,  за теперішньої тривалості життя залишається майже неторканим. Тож створюється враження, ніби людський мозок був задуманий для вічного користування. Це, звичайно, лише додаткові аргументи, бо основним є те, що Біблія прямо говорить: Єгова зробить так, аби ми могли жити вічно без страждань. Зауважте, що він обіцяє в останній книзі Біблії: «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Об’явлення 21:4).

Творець здатний допомогти тому, хто страждав і помер,— здатний повернути його до життя через воскресіння.

Лазар був одним із тих, хто воскрес. (Івана 11:17—45; дивіться сторінки 158—160). Професор Дональд Мак-Кей проілюстрував можливість цього на прикладі з комп’ютерним робочим файлом. Якщо комп’ютер знищено, це не обов’язково означає, що принцип його дії або програму, за котрою він працював, назавжди втрачено. Той самий принцип дії або програму можна використати в новому комп’ютері й продовжити роботу, «якщо математик того хоче». Професор Мак-Кей продовжив: «Результати механістичних досліджень мозку,  здається, не висувають заперечень проти надії на вічне життя, яка дається в [Біблії] з характерним для неї наголосом на «воскресінні». Коли помирає людина, Творець може пізніше повернути її до життя, як він зробив це з Ісусом і як Ісус зробив з Лазарем. Мак-Кей дійшов висновку, що смерть не створює жодних перешкод поверненню людини до життя у новому тілі, «якщо наш Творець цього бажає».

Так, остаточне вирішення проблеми залишається за нашим Творцем. Він один може повністю усунути страждання, знищити всі наслідки гріха й перемогти смерть. Ісус Христос розповів своїм учням про визначну подію, яка чекає нас у майбутньому. Він сказав: «Надходить година, коли всі, хто в [«пам’ятних», НС] гробах,— Його голос почують, і повиходять» (Івана 5:28, 29).

Лише уявіть собі! Суверенний Правитель Усесвіту хоче й може повернути до життя тих, хто перебуває в його пам’яті. Їм буде дано нагоду засвідчити, що вони гідні одержати «істинне життя» (1 Тимофія 6:19, СМ; Дії 24:15).

Проте чи тепер, поки ми чекаємо повного звільнення від страждань, од нас вимагається якихось дій? Якщо так, чи зроблять вони наше сьогоднішнє життя ще змістовнішим? Подивімося.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 168]

Ніякої безсмертної душі

Біблія каже, що кожна людина є душею; коли людина помирає, помирає також і душа. В Єзекіїля 18:4 говориться: «Душа, що грішить,— вона помре». Мертві не перебувають у стані свідомості й ніде не існують. Соломон написав: «Мертві нічогісінько не тямлять» (Екклезіяста 9:5, 10, Кул.). Спочатку ані євреї, ані перші християни не навчали про безсмертну душу.

«Душа в С[тарому] З[авіті] стосується не якоїсь частини людини, а цілої людини — людини як живої істоти. Так само у Н[овому] З[авіті] це слово означає людське життя. (...) Біблія нічого не говорить про виживання нематеріальної душі» («Нова католицька енциклопедія», англ.).

«Поняття про безсмертя душі та віра у воскресіння мертвих... це дві концепції цілком різних рівнів» (теолог Філіпп Г. Меню, «Що чекає після смерті: безсмертя чи воскресіння?», італ.).

«Оскільки ціла людина є грішною, тому під час смерті вона помирає повністю, з тілом і душею (цілковита смерть). (...) Між смертю й воскресінням лежить прірва» («Лютеранський катехізис для дорослих», нім.).

[Рамка на сторінці 175]

Чи справді минуло надто багато часу?

Хтось, можливо, скаже, що від днів Йова до днів Ісуса для страждань було відпущено надто багато часу — майже 1600 років. А для людини чекати на закінчення страждання навіть 100 років може видатися задовго. Однак слід усвідомити, що основні спірні питання, підняті Сатаною, представили Творця у негативному світлі. З Божого погляду зло та страждання були допущені лише на короткий час. Він є «Царем вічності», тож для нього «тисяча літ,— немов день той вчорашній, який проминув» (1 Тимофія 1:17, НС.; Псалом 90:4). І для людей, котрі отримають нескінченне життя, цей період історії, в якому існували страждання, також здаватиметься досить коротким.

[Рамка на сторінці 178]

Поворотний пункт в історії

«Коли дивитися на минуле з позиції сьогодення, то стає очевидним, що спалах Першої світової війни впровадив у двадцяте сторіччя «час неспокою»,— як його образно назвав британський історик Арнольд Тойнбі,— котрий і досі не залишає нашої цивілізації» (Едмонд Тейлор, «Падіння династій», англ.).

«Поворотним пунктом у наш час був таки 1914 рік, а не рік Хіросіми, бо тепер уже видно, що... саме Перша світова війна сповістила про нову добу безладних змін, через які ми все ще не можемо стати на ноги» (д-р Рене Альбрехт-Керрі з Барнардського коледжу).

«У 1914 році світ втратив свою згуртованість і до цього часу так і не може повернути її. (...) Це час виняткового безладу та насилля як у межах державних кордонів, так і поза ними» («Економіст», англ.).

[Рамка на сторінці 181]

Чи можливо воскресити людину?

Невролог Річард М. Рестак, говорячи про людський мозок та його нейрони, сказав: «Усю інформацію про нас — якими ми є й що зробили — міг би зчитати спостерігач, здатний розшифрувати зв’язки й ланцюжки, що сформувалися між 50 мільярдами наших нервових клітин». Коли так стоїть справа, то чи ж не зможе наш сповнений любові Творець, який має всю необхідну інформацію, відтворити людину?

 [Рамка на сторінці 182]

Ваші зв’язки пораховані

Ісус сказав: «Вам і волосся все на голові пораховано» (Матвія 10:29—31). А як щодо сірої речовини, захованої в нашій голові? Мозкові клітини (нейрони) настільки маленькі, що їх можна побачити лише в потужний мікроскоп. Уявіть собі, що ви намагаєтеся порахувати не тільки нейрони, але й ще менші зв’язки між ними (синапси), яких у декотрих нейронів коло 250 000.

Доктору Пітеру Гуттнльохеру першому вдалось, використовуючи потужний електронний мікроскоп, порахувати нейронні зв’язки у пробах, взятих під час розтину мертвих утробних плодів, а також трупів дітей та старших людей. Хоч як це дивно, але в усіх пробах, кожна розмірами з головку шпильки, було ви­явлено майже однакову кількість нейронів — коло 70 000.

Тоді д-р Гуттнльохер почав підраховувати у таких крихітних пробах число зв’язків між нейронами, або клітинами мозку. Нейрони утробних плодів мали 124 мільйони зв’язків, новонароджених дітей — 253 мільйони, а восьмимісячних дітей — 572 мільйони. Д-р Гуттнльохер виявив, що з віком ця кількість поступово зменшується.

Це відкриття дуже цікаве з погляду того, що Біблія каже про воскресіння (Івана 5:28, 29). Загалом у мозку дорослої людини налічується коло одного квадрильйона зв’язків, тобто 1 з 15 нулями. Чи Творець здатний не лише порахувати ці зв’язки, але й відновити їх?

Згідно з «Уорлд бук енсайклопідія», у Всесвіті існує 200 квінтильйонів зір, або 2 з 20 нулями. Творець знає всі ці зорі на ім’я (Ісаї 40:26). Отже, можна зовсім не сумніватись у його спроможності згадати й відновити зв’язки між нейронами, котрі формують пам’ять і почуття людей, яких він вирішив воскресити.

[Ілюстрація на сторінці 166]

Багато людей вірять у цикл карми — від народження й до смерті.

[Ілюстрація на сторінці 171]

Олексій, син царя Миколи II й Олександри Федорівни, страждав від спадкової хвороби гемофілії. Ми страждаємо через вспадковану від нашого прабатька Адама недосконалість.

[Ілюстрації на сторінці 179]

Хоч Творець і допустив страждання, але він також подбав, щоб у житті людей було багато приємних хвилин.