Розділ четвертий

Які ж ви неповторні!

ЧИ ВИ також розпочинаєте свій день з того, що заглядаєте до дзеркала? Можливо, у вас тоді немає часу на роздуми. Але поміркуйте зараз кілька хвилин про ті дива, що відбуваються, коли ви ось так просто дивитесь у дзеркало.

Ваші очі дозволяють вам бачити себе у всіх кольорах, хоча колірний зір не дуже важливий для життя. Завдяки тому, як розміщені ваші вуха, ви маєте стереофонічний слух й отже можете визначити джерело звуків, наприклад, звідки доноситься рідний вам голос. Ми, можливо, не вважаємо це чимось особливим, але в книжці для акустиків говориться: «Уважно досліджуючи вухо людини, важко не дійти висновку, що до його складних функцій та структури хтось не доклав своєї майстерної руки».

 Ваш ніс теж свідчить про дивовижний задум. Через нього ви вдихаєте життєдайне повітря. Крім того, він має мільйони чуттєвих рецепторів, завдяки яким можна розрізняти коло 10 000 відтінків запаху. Коли ви їсте, в роботу включається інший орган чуття. Тисячі смакових цибулин язика повідомляють про смак їжі. Інші рецептори язика допомагають вам переконатися, чи ваші зуби чисті.

Так, ви володієте п’ятьма чуттями — зором, слухом, нюхом, смаком і дотиком. Щоправда, деякі тварини ліпше бачать уночі, мають тонший нюх чи гостріший слух, але гармонійне поєднання всіх цих чуттів у людини дає їй, безперечно, багато переваг над звірами.

Однак поміркуймо, чому ми можемо користуватися цими здатностями й здібностями. Усі вони залежать від захованого в нашій голові органа, що важить трохи менше ніж півтора кілограма,— від нашого мозку. Тварини мають функціональний мозок. Проте мозок людини єдиний у своєму роді, і саме він, безсумнівно, робить нас неповторними. Як? І яким способом ця неповторність пов’язана з нашим бажанням мати змістовне, довге життя?

Ваш дивовижний мозок

Роками людський мозок порівнювали з комп’ютером, але недавні відкриття виявили, що таке порівняння надто далеке від дійсності. «Як же людині збагнути роботу органа з близько 50 мільярдами нейронів, квадрильйоном синапсів (зв’язків), який посилає загалом коло 10 квадрильйонів імпульсів за секунду?»— запитує д-р Річард М. Рестак. Його відповідь? «Можливості навіть найсучасніших комп’ютерів, що працюють за принципом нейронної мережі...  дорівнюють одній десятитисячній розумової здатності кімнатної мухи». Подумайте тоді, яким нікчемним здається комп’ютер у порівнянні з людським мозком, що є набагато складнішим.

Який створений людиною комп’ютер може відремонтувати себе, переписати свої програми або з часом удосконалитись? Коли в комп’ютерну систему треба внести якісь зміни, програміст мусить написати та ввести нові закодовані інструкції. Наш мозок виконує цю роботу автоматично як у перших роках життя, так і в похилому віці. Не буде перебільшенням сказати, що найсучасніші комп’ютери здаються дуже примітивними поряд з мозком. Учені називають його «найскладнішою з відомих структур» і «найнезрозумілішим  об’єктом у Всесвіті». Розгляньмо деякі відкриття, котрі спонукали багатьох зробити висновок, що людський мозок — діло рук турботливого Творця.

Бездіяльність подібна смерті

Можливості таких корисних винаходів, як автомобіль та реактивний літак, переважно обмежені незмінними механізмами та електричними системами, створеними й встановленими людиною. Наш мозок, на відміну від них, щонайменше дуже гнучкий біологічний механізм або система. Його можливості постійно змінюються відповідно до того, як його вживають — або ним надуживають. Видається, що розвиток мозку впродовж усього нашого життя залежить від двох основних чинників: від «поживи», якою ми його постачаємо через органи чуттів, а також від вибору тем для роздумів.

Хоч розумові здібності якоюсь мірою й залежать від спадкових чинників, сучасні дослідження показують, що остаточні можливості мозку не визначаються генами у час зачаття. «Ніхто не сподівався, що мозок може так змінюватися, як це відомо вченим сьогодні»,— пише лауреат Пуліцерівської премії письменник Рональд Котуляк. Взявши інтерв’ю в понад 300 дослідників, він зробив висновок: «Мозок не є стаціонарним органом; це постійно змінна величезна кількість клітинних зв’язків, на які сильно впливає все, що з нами відбувається» («Проникнення в мозок», англ.).

Однак не лише те, що відбувається з нами, формує наш мозок. На ньому також позначаються наші думки. Вчені виявили, що мозок людей, які залишаються розумово активними, має майже на 40 процентів більше зв’язків (синапсів) між нервовими клітинами (нейронами), ніж мозок розумово ледачих. Тож неврологи доходять  висновку: розумова бездіяльність подібна смерті. Але що сказати про старших людей? З віком мозок втрачає якусь частину своїх клітин, а старість деколи несе з собою навіть втрату пам’яті. Однак вікові зміни набагато менші, ніж колись думали. У журналі «Нешнл джіоґрефік» про людський мозок говорилося: «Залишаючись розумово активними, літні люди... зберігають здатність утворювати нові зв’язки й не губити старі».

Висновки із нещодавніх досліджень, у ході яких було виявлено велику гнучкість мозку, повністю узгоджуються з порадою, записаною у Біблії. Ця книга мудрості заохочує читачів ‘перемінитися відновою їхнього розуму’ або «стати новими» через «точне знання», що ним наповнюється розум (Римлян 12:2; Колосян 3:10, НС). Свідки Єгови бачать цей процес оновлення у тих, хто вивчає Біблію й застосовує її поради у своєму житті. Багато тисяч людей найрізноманітнішого соціального становища й освіти уже стали на шлях оновлення. Вони залишаються неповторними особистостями, але тепер є більш щасливими й зрівноваженими, виявляючи те, що письменник  першого століття назвав ‘здоровим розумом’ (Дії 26:24, 25, Дерк.). Такі позитивні зміни значною мірою залежать від доброго використання ділянки кори головного мозку, розміщеної в передній частині голови.

Лобова частка

Більшість нейронів у поверхневому шарі мозку, тобто в корі головного мозку, не з’єднані безпосередньо з м’язами та органами чуттів. Задумаймось, наприклад, над мільярдами нейронів, з яких складається лобова частка. (Дивіться малюнок на сторінці 56). Сканування мозку виявляють, що лобова частка активізується, коли ви думаєте про якесь слово або щось згадуєте. Власне завдяки лобовій ділянці мозку ви і є неповторною, ні на кого не подібною людиною.

«Префронтальна ділянка кори... найбільше пов’язана з роздумами, розумовими здібностями, спонуками й особистістю. У ній об’єднується набуте знання та досвід, необхідні для створення абстрактних ідей, розвитку розсудливості й наполегливості, здатності планувати, піклуватися про інших та виявляти сумління. (...) Власне через розвиток цієї ділянки люди й відрізняються від тварин» (Е. Н. Маріеб, «Анатомія і фізіологія людини», англ.). Ця різниця дуже очевидна, коли взяти до уваги досягнення людини у таких галузях, як математика, філософія та юстиція, розвиток  яких переважно пов’язаний з діяльністю префронтальної ділянки кори головного мозку.

Чому ж люди мають велику, гнучку префронтальну ділянку кори, що сприяє вищій розумовій діяльності, тимчасом як у тварин ця ділянка рудиментна або взагалі відсутня? Різниця настільки велика, що біологи, на думку яких люди виникли завдяки еволюції, роблять припущення про «таємничий бурхливий ріст мозку». Професор біології Річард Ф. Томпсон, говорячи про незвичайне збільшення розмірів кори головного мозку людини, визнає: «Ми все ще не дуже добре розуміємо, чому це сталося». Чи може причина полягати в тому, що людина була створена з цими незрівнянними можливостями мозку?

Неперевершене вміння спілкуватися

Інші частини мозку також сприяють нашій унікальності. Позаду префронтальної ділянки кори простягається смужкою впоперек голови рухова зона  кори головного мозку. Вона містить мільярди нейронів, пов’язаних з нашими м’язами. І їй ми теж завдячуємо тим, що так сильно відрізняємося від мавп та інших тварин. Головна ділянка рухової зони кори наділяє нас «1) винятковою здатністю виконувати надзвичайно майстерну роботу, користуючись руками й пальцями, у тому числі великими, і 2) спроможністю говорити, використовуючи рот, губи, язик та м’язи обличчя» (А. Гайтон, «Підручник з медичної фізіології», англ.).

 Розгляньте коротко, як впливає рухова зона кори на вашу здатність розмовляти. Більша частина цієї зони займається органами мовлення. Це допомагає пояснити, чому людина володіє безприкладним вмінням спілкуватися. Хоч наші руки теж працюють під час спілкування (ними ми пишемо, жестикулюємо або розмовляємо мовою жестів), але першу скрипку зазвичай грають уста. Людська мова — від першого слова дитяти до розмови старшої людини — це, безперечно, диво з див. Коло 100 м’язів  язика, губ, щелеп, горла й грудної клітки створюють разом незліченну кількість звуків. Задумайтесь над такою цікавою річчю: одна клітина мозку чудово справляється з управлінням 2000 волокон литкового м’яза атлета, але ті мозкові клітини, які керують голосовим апаратом, зосереджуються лише на 2—3 м’язових волокнах. Чи ж це не натякає на те, що наш мозок спеціально споряджений для спілкування?

Кожна коротенька фраза, яку ви вимовляєте, вимагає м’язових скорочень за особливим зразком. Значення виразу може змінюватися залежно від того, з якою інтенсивністю й протягом скількох часток секунди скорочуються різні м’язи. «У стані спокою,— пояснює фахівець у галузі мовлення д-р Вільям Г. Перкінс,— ми вимовляємо близько 14 звуків за секунду. Це вдвічі швидше, ніж можливо контролювати свій язик, губи, щелепу або інші частини мовного апарату, якщо рухатимемо ними окремо. Однак під час мови м’язи цих частин тіла працюють як пальці вправної друкарки або майстерного піаніста. Виняткова узгодженість їхніх рухів нагадує чудову гармонійну симфонію».

 Інформація, необхідна для того, щоб лише запитати: «Як справи?» — зберігається у певній ділянці лобової частки вашого мозку, яка називається центром Брока. Дехто вважає, що ця ділянка і є мовним центром. Нобелівський лауреат сер Джон Екклс написав: «Жодного центру, який би відповідав... мовному центру Брока, не було виявлено в мавп». Навіть якщо подібні центри знайдуться у тварин, факт залишається фактом: ученим не вдається добитися від мавп чогось більшого, ніж кілька елементарних звуків мови. Але ви можете говорити складною мовою. Для цього ви просто складаєте разом слова, згідно з граматикою вашої мови. Центр Брока допомагає робити це як усно, так і на письмі.

 Звичайно, вам не оволодіти чудом мовлення, якщо ви не знаєте принаймні однієї мови й не розумієте значення слів. Це вимагає залучення до роботи іншої особливої ділянки вашого мозку, відомої як центр Верніке. Тут мільярди нейронів розрізняють значення усного чи написаного слова. Центр Верніке допомагає вам розібратися у різних твердженнях і зрозуміти прочитане чи почуте; тож ви можете дізнатися про щось та розумно відреагувати.

У вас є навіть більше помічників, яким ви завдячуєте своєю плавністю мови. Для прикладу: усне «Привіт!» може передати безліч значень. Тон голосу часто виявляє, чи ви щасливі, збуджені, знуджені, поспішаєте, роздратовані, сумні або перелякані, а також може навіть засвідчити ступінь цих емоційних станів. Інший центр мозку постачає інформацію про емоційне забарвлення мови. Отже, коли ви спілкуєтесь, для вас працюють різні частини мозку.

Шимпанзе, яких навчили елементарної мови жестів, починають «говорити» тільки тоді, коли хочуть поїсти чи задовільнити інші прості бажання.  Д-р Дейвід Премак, який пробував навчити шимпанзе простого несловесного спілкування, дійшов такого висновку: «Людська мова — це джерело сорому для еволюційної теорії, бо потенціал її [мови] набагато більший, ніж можна пояснити».

Можливо, ми цікавимось: «Чому люди володіють цим дивовижним вмінням передавати думки й почуття, запитувати й відповідати?» «Енциклопедія мови й мовознавства» (англ.) каже, що «[людська] мова є особливою», й визнає: «Пошук її попередників у тваринному спілкуванні не дуже допомагає подолати колосальну прірву, яка існує між мовою людей і тварин». Професор Людвіґ Келер підсумував різницю так: «Людська мова — це таємниця, божественний дар і диво».

А яка безодня лежить між жестами мавп і надзвичайними мовними здібностями дітей! Сер Джон Екклс звертав увагу на те, що відомо більшості з нас,— на здатність «дітей, навіть 3-річних, у пошуках розуміння свого світу засипати старших питаннями». Він додав: «На відміну від них, мавпи ні про що не запитують». Так, тільки люди формулюють питання, у тому числі питання про сенс життя.

Не лише пам’ять!

Коли ви дивитеся у дзеркало, то, можливо, згадуєте, якими були в молоді роки, а може, навіть думаєте, як виглядатимете з віком чи після того, як зробите  макіяж. Ці думки часом виникають майже підсвідомо, але насправді відбувається щось дуже незвичайне, чого ніколи не трапляється з тваринами.

На противагу тваринам, які переважно живуть сьогоднішнім днем, люди можуть обдумувати минуле й планувати на майбутнє. Робимо ми це завдяки здатності мозку зберігати майже необмежений обсяг інформації. Щоправда, тварини теж не позбавлені пам’яті цілком — вони можуть знайти дорогу додому або пригадати, де захована їжа. Однак їм аж ніяк не рівнятися з людьми. За підрахунками одного вченого, наш мозок може зберігати інформацію, що «заповнила б близько двадцяти мільйонів томів — стільки, скільки їх налічується у найбільших бібліотеках світу». На думку деяких неврологів, у середньому за життя людина використовує лише 1/100 частку 1 процента (або 0,0001) свого розумового потенціалу. Ви, можливо, запитаєте: «Чому ж ми тоді наділені мозком з таким великим потенціалом, якщо використовуємо протягом свого життя зовсім незначну його частину?»

Проте наш мозок є не лише бездонним сховищем інформації, чимось на зразок суперкомп’ютера. Професори біології Роберт Орнштайн і Річард Ф. Томпсон написали: «Здатність людського мозку вчитися — зберігати й згадувати інформацію — це найдивовижніше  явище біологічного всесвіту. Все, завдяки чому ми можемо називати себе людьми,— мова, мислення, знання, культура — результат цієї незвичайної здатності».

Крім того, ви володієте розумом, якому властива свідомість. Можливо, це твердження не здається вам якимось особливим, але ним підсумовується те, що, безперечно, робить вас винятковими. Розум описують як «абстрактну сферу розумових здібностей, прийняття рішень, сприймання, свідомості та самоусвідомлення». Подібно як струмки, потоки й річки течуть до моря, так само спогади, образи, звуки, почуття й думки постійно надходять до нашого розуму або виникають у ньому. Свідомість, за одним визначенням,— це «розуміння людиною того, що відбувається в її власному розумі».

 Сучасні дослідники досягли великих успіхів у розумінні фізичної будови мозку й деяких електрохімічних процесів, що відбуваються в ньому. Вони також можуть пояснити будову й принцип роботи сучасного комп’ютера. Але між мозком і комп’ютером існує разюча різниця. Завдяки мозку ви володієте свідомістю та самоусвідомленням, чого аж ніяк не скажеш про комп’ютер. Звідки ж така різниця?

Відверто кажучи, питання, як і чому внаслідок фізичних процесів у мозку виникає свідомість,— залишається таємницею. «Мені здається, що жодна наука не може пояснити цього»,— сказав один нейробіолог. Професор Джеймс Трейфіл також зауважив: «Що саме означає для людської особи бути свідомою...  це єдине основне питання науки, котре ми навіть не знаємо, як поставити». Одна з причин полягає в тому, що, аби зрозуміти мозок, учені використовують знову ж таки мозок. А самого вивчення фізіології мозку може бути недостатньо. Свідомість — це «одна з найзагадковіших таємниць буття,— говорить д-р Дейвід Чалмерз,— проте саме розуміння функціонування мозку, можливо, не відкриє [науковцям] всіх його секретів».

Все ж нам усім притаманна свідомість. Наприклад, наші яскраві спогади минулого — це не просто накопичені факти, як-от комп’ютерні біти інформації. Ми можемо роздумувати над тим, що було, і робити висновки на майбутнє. Крім того, ми здатні розглядати різні варіанти майбутніх подій, оцінюючи можливі наслідки кожного з них. Нам під силу аналізувати, творити, цінувати й любити. Ми можемо насолоджуватися приємною розмовою про минуле, теперішнє та майбутнє. Нашу поведінку визначають моральні цінності, тож, ґрунтуючись на них, можна приймати рішення, позитивні наслідки яких відчуваються відразу або з часом. Нас приваблює краса в мистецтві та благородство людського духу. У своєму розумі ми здатні будувати й відпрацьовувати якісь плани й робити припущення, як інші відреагують на втілення цих планів у життя.

Наслідком усього цього є самоусвідомлення, яке вирізняє людей з-поміж інших форм життя на Землі. Собака, кіт чи пташка, зазирнувши у дзеркало, реагують так, ніби вони бачать там іншого члена своєї родини. Однак коли ви дивитеся у дзеркало, то усвідомлюєте, що це ви — істота зі щойно переліченими властивостями. Ви можете роздумувати над такими глибокими питаннями, як: «Чому деякі черепахи  живуть по 150 років, дерева — понад 1000, а розумна людина стає мало не сенсацією, наближаючись до межі 100 років?» Д-р Річард Рестак каже: «Лише людський мозок, і тільки він, здатний подивитися на себе збоку, оцінити свої дії й так певною мірою вийти за межі звичайного. Справді, наша здатність переписати власний «сценарій» і переосмислити своє місце у світі — це саме те, що відрізняє нас від усіх інших створінь».

Людська свідомість декого спантеличує. Книжка «Розвиток життя» (англ.), хоч у ній і віддається перевага лише біологічному поясненню, визнає: «Коли ми запитуємо себе, яким чином процес [еволюції], що нагадує азартну гру з жахливими наслідками для тих, хто програв, міг породити такі риси, як любов до краси та правди, співчуття, волелюбство й особливо багатство людського духу, то не знаємо, що відповісти. Чим більше ми розмірковуємо про наші духовні можливості, тим більше зростає наше здивування». Щира правда. Ми можемо завершити нашу розповідь про неповторність людини кількома доказами нашої свідомості, котрі пояснюють, чому багато хто переконаний, що повинен існувати розумний Конструктор, Творець, який піклується нами.

Мистецтво й краса

«Чому люди мають таку пристрасть до мистецтва?»— запитує професор Майкл Лейтон у книжці «Симетрія, причинність, розум» (англ.). За його словами, дехто може казати, що користь від такої розумової діяльності, як заняття математикою, видно відразу, але для чого потрібне мистецтво? Щоб пояснити свою думку, Лейтон говорить, що задля художніх виставок чи концертів люди нерідко долають великі  відстані. Яке ж внутрішнє почуття спонукує їх? Так само скрізь по цілому світі людям подобається прикрашати свої доми та офіси гарними картинами. Або ж згадаймо музику. Більшість із нас любить слухати вдома чи в машині якусь музику. Чому? Безперечно, не тому, що музика колись давно сприяла виживанню найбільш пристосованих. Лейтон каже: «Мистецтво є, мабуть, найнезрозумілішим явищем людського роду».

Все ж ми знаємо, що захоплення мистецтвом і красою — це одне із почуттів, які роблять нас «людьми». Тварина може сидіти на пагорбі й дивитися на мальовниче небо, але чи приваблює її краса? Ми ж у подиві зупиняємося перед гірським потоком, що мерехтить у сонячному сяйві, зачаровано розглядаємо казкові багатства тропічного лісу, милуємось берегом, облямованим пальмами, і затамувавши погляд  вдивляємось в оксамитове небо, всіяне діамантовими зірками. Часто ми навіть відчуваємо благоговіння. Така краса зворушує серце й підносить дух. Але чому?

Чому ми палко жадаємо того, що насправді майже зовсім не сприяє нашому фізичному виживанню? Звідки в нас етичні цінності? Коли відкинути думку, що ті цінності прищепив людині Творець під час її створення, вищезгадані питання залишаться без задовільних відповідей. Те саме можна сказати й про красу моралі.

Моральні цінності

Багато вважає, що найбільша краса — це краса гарних учинків. Наприклад, вірність принципам перед лицем переслідування, саможертовність заради звільнення інших від страждань і прощення тому, хто завдав нам болю, зворушують серця усіх мислячих людей. Це та краса, про яку говориться у стародавній біблійній притчі: «Розум людини припинює гнів її, а величність її — перейти над провиною». Або, як зауважується в іншій, «здобуток людині — то милість її» (Приповістей 19:11, 22).

Усі ми знаємо, що деякі люди, а навіть групи, ігнорують або ж топчуть високу мораль, однак більшість цього не робить. Що є джерелом моральних цінностей, які властиві людям практично усіх місцевостей та усіх часів? Якщо не існує Джерела моралі, не існує Творця, то чи поняття добра і зла походить просто від людей, людського суспільства? Розгляньмо такий приклад. Більшість окремих осіб та цілих груп уважає вбивство злом. Але можна запитати: «Злом у порівнянні з чим?» Очевидно, існує якесь відчуття моралі, притаманне людському суспільству загалом і  втілене в закони багатьох країн. Що ж є джерелом цих норм моралі? Чи ж ним не міг би бути розумний Творець, який має моральні цінності і який наділив людей даром сумління, або почуттям моралі? (Порівняйте Римлян 2:14, 15).

Ви можете роздумувати про майбутнє й планувати наперед

Іншою гранню людської свідомості є наша спроможність обдумувати майбутнє. Коли професора Річарда Даукінса запитали, чи люди мають риси, які відрізняють їх від тварин, він визнав, що людина справді наділена унікальними особливостями. Даукінс згадав спочатку про «здатність планувати наперед, використовуючи свідому, продуману передбачливість», а тоді додав: «У ході еволюції важливим було лише те, що приносило користь одразу; майбутня ж користь не мала жодного значення. Те, що являло собою безпосередню шкоду добру особи, ніколи не мало шансу виникнути. Уперше в історії принаймні дехто може сказати: «Забудь про миттєву вигоду від вирубки лісу, ліпше подумай, що́ таке хазяйнування принесе в майбутньому». На мою думку, це щось зовсім нове й незвичайне».

Інші дослідники підтверджують, що здатність людей свідомо розробляти довгострокові плани не має аналогів. Нейрофізіолог Вільям Г. Кальвін зауважує: «Існує на диво мало доказів того, що тварини взагалі планують більше як на кілька хвилин наперед, окрім у час викликаної гормонами  підготовки до зими й парування». Тварини можуть запасати їжу перед холодами, але вони нічого не обдумують і не планують. Люди ж, на відміну від них, розмірковують над майбутнім, навіть над далеким майбутнім. Деякі вчені роздумують про те, що станеться зі Всесвітом через мільярди років. Чи ви колись замислювалися, чому людина, на противагу тваринам, здатна думати про майбутнє й складати плани?

Біблія говорить стосовно людей: «[Творець] вічність поклав їм у серце». У «Виправленому нормативному перекладі» (англ.) ця думка подається так: «Він вічність поклав у розум людини» (Екклезіяста 3:11). Ми користуємося цією характерною лише для людей  здатністю щодня, навіть коли просто дивимось у дзеркало й думаємо, якими будемо через 10—20 років. Записане в Екклезіяста 3:11 підтверджується, коли ми тільки на мить задумуємось над такими поняттями, як нескінченність часу й простору. Сам факт, що ми маємо таку здатність, узгоджується зі словами: Творець «вічність поклав у розум людини».

Потреба у Творцеві

Проте для багатьох людей недостатньо лише милуватися красою, робити добро іншим та думати про майбутнє. «Хоч це й дивно,— зауважує професор К. Стівен Еванс,— але навіть у найщасливіші й найдорожчі хвилини, осяяні любов’ю, ми часто відчуваємо, що чогось бракує. Ми бажаємо чогось більшого, але не знаємо, чого саме». Так, мислячі люди — на відміну від тварин, поруч з якими вони живуть на цій планеті,— відчувають ще одну потребу.

«Релігія глибоко вкорінена в людській природі й властива людям найрізноманітнішого економічного становища та рівня освіти». Цією думкою було підсумовано дослідження, представлене професором Елістером Гарді в книжці «Духовна природа людини» (англ.). Там підтверджується, що, за даними численних вивчень, людина внутрішньо усвідомлює існування Бога. Окремі особи можуть бути атеїстами, але цього не трапляється з цілими народами. У книжці «Чи Бог — єдина реальність?» (англ.) зауважується: «Релігійний пошук сенсу... притаманний кожній культурі й кожній епосі від часу появи людства».

Що ж є джерелом цього, здавалося б, вродженого усвідомлення Бога? Якщо людина — лише продукт випадкового групування молекул нуклеїнових  кислот та білків, чому ж ті молекули розвинули любов до мистецтва та краси, стали релігійними й почали розмірковувати про вічність?

Сер Джон Екклс дійшов висновку, що еволюційне пояснення людського існування «має недоліки у найважливішому питанні. Вона [еволюція] не може пояснити існування кожного з нас як унікальної особи, наділеної самоусвідомленням». Чим більше ми дізнаємося про роботу нашого мозку й розуму, тим легше зрозуміти, чому мільйони людей зробили висновок, що сама людина як свідома особа є доказом існування Творця, котрий піклується нами.

У наступному розділі ми розглянемо, чому, на думку людей усіх верств суспільства, цей розумний висновок є основою для знайдення задовільних відповідей на дуже важливі питання: «Навіщо ми існуємо і куди ми йдемо?»

[Рамка на сторінці 51]

Чемпіон з шахів проти комп’ютера

Коли суперкомп’ютер «Діп блу» здобув перемогу в чемпіона світу з шахів, виникло питання: «Чи ж це не змушує нас визнати, що «Діп блу» має розум?»

Професор Дейвід Ґелернтер з Єльського університету відповів: «Ні. «Діп блу» лише машина. У нього не більше розуму, ніж у вазона... Головне, у чому переконує комп’ютер,— це те, що люди першокласно виготовляють машини».

Професор Ґелернтер звертає увагу на таку основну відмінність: «Мозок — це машина, здатна створити «Я». Мозок може викликати в уяві світ образів, а комп’ютери — ні».

Його висновок: «Прірва між людиною і [комп’ютером] вічна й нездоланна. Машини й далі робитимуть наше життя легшим, повноціннішим, багатшим і загадковішим. А люди й далі цікавитимуться тим самим, чим цікавилися завжди: собою, одні одними і деколи Богом. Щодо цього у машин ніколи не спостерігалося ніяких змін. І ніколи не буде».

[Рамка на сторінці 53]

Суперкомп’ютер прирівнюється до слимака

«Сучасні комп’ютери і на крок не наближаються до 4-річної дитини з її здатністю бачити, говорити, рухатися або користуватися здоровим глуздом. Одна з причин, безперечно, полягає в надзвичайних обчислювальних можливостях. Вважається, що швидкодія обробки інформації навіть найпотужнішого суперкомп’ютера дорівнює швидкодії нервової системи слимака — а це лише крихітна частинка потужності, якою володіє суперкомп’ютер, захований у [нашому] черепі» (Стівен Пінкер, директор Центру пізнавальної неврології при Массачусетському технологічному інституті).

[Рамка на сторінці 54]

«Людський мозок складається майже цілковито з кори [головного мозку]. Наприклад, мозок шимпанзе теж має кору, але пропорційно вона набагато менша. Завдяки корі головного мозку ми можемо думати, згадувати й уявляти. По суті, ми є людьми завдяки властивостям кори головного мозку» (Едоардо Бончінеллі, керівник досліджень з молекулярної біології, Мілан, Італія).

[Рамка на сторінці 55]

Від фізики елементарних частинок до вашого мозку

Професор Пол Дейвіс, розмірковуючи про здатність мозку оперувати поняттями абстрактної галузі математики, сказав: «Математика не належить до категорії речей, яких повно у вас на городі. Це продукт людського розуму. Але коли запитати, де вона найефективніше застосовується, то відповіддю буде: у таких сферах, як фізика елементарних частинок й астрофізика,— сферах фундаментальної науки, що дуже-дуже далекі від щоденних справ». Про що це говорить? «Це викликає в мене думку, що свідомість і наша здатність займатися математикою — не просто випадковість, якась незначна дрібниця, маловажний побічний продукт еволюції» («Чи ми самотні?», англ.).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 56, 57]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Лобова частка

Префронтальна ділянка кори

Центр Брока

Центр Верніке

Рухова зона кори

● Кора головного мозку — це поверхневий шар мозку, який найсильніше пов’язаний з розумом. Кора головного мозку людини, якщо її розрівняти, вкрила б чотири аркуші друкарського паперу, кора шимпанзе — лише один аркуш, а кора щура — тільки поштову марку («Саєнтифик америкен»).

[Рамка на сторінці 58]

Кожен народ її має

Протягом усієї історії мова завжди була невід’ємною частиною життя кожного народу. У книжці «Мовний інстинкт» (англ.) зауважується: «Ще ніколи не знаходили німого плем’я, і немає жодних доказів, що якась місцевість служила «колискою» мови, з котрої та поширилася до колись безмовних груп... Відкриття того, що всім народам притаманна складна мова, наповнює лінгвістів благоговінням і є першою підставою вважати мову (...) продуктом особливого людського інстинкту».

[Рамка на сторінці 59]

Мова й розум

Чому людський розум набагато перевершує розум таких тварин, як мавпи? Основна причина полягає в тому, що ми користуємося словотвором і синтаксисом — складаємо звуки в слова, а слова в речення. Нейрофізіолог-теоретик д-р Вільям Г. Кальвін пояснює:

«Дикі шимпанзе використовують коло трьох десятків звуків, щоб передати приблизно три десятки значень. Вони можуть повторити звук, щоб підсилити значення, але ніколи не з’єднують разом трьох звуків, аби додати нове слово до свого словника.

Ми, люди, також послуговуємося приблизно трьома десятками звуків, які називаються фонемами. Однак лише їхнє поєднання має для нас значення: ми з’єднуємо докупи беззмістовні звуки, щоб створити змістовні слова». Як зауважив д-р Кальвін, «ще ніхто не пояснив» стрибка від характерного для тварин «один звук — одне значення» до виключно людської здатності створювати слова.

[Рамка на сторінці 60]

Ви можете не лише шкрябати

«Чи тільки людина, Homo sapiens, може спілкуватися за допомогою мови? Звичайно, відповідь залежить від того, що розуміється під «мовою», бо всі вищі тварини, безперечно, спілкуються, використовуючи багато різних знаків, як, наприклад, жести, запахи, крики й пісні, а навіть танці, як-от бджоли. Проте тварини, на відміну від людей, здається, не мають граматично побудованої мови. Крім того, тварини,— що може дуже багато означати,— не малюють змістовних зображень. У найліпшому випадку вони можуть лише шкрябати» (професори Р. С. і Д. Г. Фаут).

[Рамка на сторінці 61]

«Коли ми розглядаємо людський розум, то також бачимо структури дивовижної складності,— зауважує професор А. Ноем Чомський.— Мова є одним із прикладів цього, але не єдиним. Подумайте про здатність користуватися абстрактними поняттями цифрової системи, [яка, мабуть] притаманна лише людям».

[Рамка на сторінці 62]

«Наділені» здатністю запитувати

Стосовно майбутнього нашого Всесвіту фізик Лоренс Краусс написав: «Ми маємо відвагу ставити питання про те, чого ми, можливо, особисто ніколи не бачили, тому що ми можемо їх ставити. Наші діти або діти наших дітей колись знайдуть на них відповіді. Ми наділені уявою».

[Рамка на сторінці 69]

Якщо Всесвіт і наше життя у ньому — випадковість, то життя втрачає свій сенс. Але якщо наше життя у Всесвіті є наслідком задуму, воно мусить мати справжній зміст.

[Рамка на сторінці 72]

Втікаючи від шаблезубих тигрів?

Джон Полкінґгорн з Кембриджського університету (Англія) зазначив:

«Фізик-теоретик Поль Дірак побудував так звану теорію квантового поля, яка є основою для нашого розуміння матеріального світу. Я не можу повірити, що здатність Дірака побудувати цю теорію чи здатність Ейнштейна створити загальну теорію відносності — це щось на зразок побічного ефекту того, що наші предки мусили втікати від шаблезубих тигрів. Відбувається щось набагато складніше, набагато загадковіше. (...)

Коли ми дивимося на доцільну впорядкованість і незаперечну красу матеріального світу, що їх виявляють природничі науки, ми бачимо світ, сповнений ознак розуму. Людина віруюча бачить у цьому розум Творця» («Добробут», англ.).

[Ілюстрація на сторінці 63]

Лише люди ставлять питання. Деякі з них стосуються сенсу життя.

[Ілюстрація на сторінці 64]

На відміну від тварин, людям властиве самоусвідомлення й усвідомлення майбутнього.

[Ілюстрація на сторінці 70]

Лише люди цінують красу, думають про майбутнє й тягнуться до Творця.