Всесвітній звіт

Африка

У Кот д’Івуарі одна молода студентка, на ім’я Едіт, довідалася, що її хрещення і шкільний екзамен припадають на один день. Вона відважно попросила вчителя перенести екзамен, і він погодився. Однокласники ж почали насміхатися з неї, називати її Марія, мати Ісуса. Один хлопець пожартував, кажучи, що вона піде не охрещуватися, а на змагання з плавання. У відповідь Едіт запропонувала хлопцеві буклет, що розповідає про вірування Свідків Єгови.

Хлопець прочитав буклет і перестав кепкувати. Він сказав, що теж хоче стати Свідком Єгови. З ним почали вивчати книжку «Знання, яке веде до вічного життя», і, незважаючи на опір з боку родини, він охрестився. Едіт щаслива, що поставила на перше місце в житті своє присвячення Єгові і що це допомогло іншій особі зробити те ж саме.

Місіонер із Західної Африки повідомляє: «Одне з благословень Єгови — це бути частиною організації, яка має добру репутацією навіть в найменшому селі на землі.  З цим незаперечним фактом я зіткнувся в Гані, де Свідків Єгови чудово знають і поважають. Ми розвозили зборам по селах щомісячне замовлення літератури. В одному містечку ніяк не могли знайти людину, якій зазвичай залишали літературу. Я запитав водія, що ж нам робити. Він глянув на мене, усміхнувся і сказав: «Жодних проблем». Відтак зупинив машину при багатолюдному базарі, виглянув з вікна і покликав дівчину, яка при дорозі продавала рибу. Тоді дав їй коробку з літературою, кажучи: «Передай це, будь ласка, Свідкам Єгови». Вона мовчки завдала собі коробку на голову, повернулась і зникла в юрбі. Дорогою до іншого селища я запитав водія, чи він знає цю дівчину. Він знову всміхнувся і відповів: «Ні, але вона знає нас». Я запереживав, чи брати отримають літературу. Та не варто було хвилюватись. Вони її отримали того ж дня».

У Ліберії в селищі Ґболобо брати написали листа до місцевого вождя й повідомили про свої плани провести в його селищі найважливіше релігійне зібрання року. Він дозволив братам використати для цієї оказії футбольне поле і всім церквам у семи селах, які підлягали його владі, вислав оголошення про цю подію. В ньому людей запрошувалось відвідати Спомин. До селища прибула чимала група Свідків, щоб збудувати сцену по середині стадіону для проведення Спомину. Вони працювали в дусі любові та з радістю. Це справило неабияке враження на місцевих селян. І хоча в Ґболобо є лише п’ять вісників, на Спомин прийшло 636 осіб!

Десятилітній хлопець з північної Руанди вигодував козу, яка згодом мала трьох козенят. Нещодавно у тамтешній філіал хлопчик прислав фото, на якому зображений він з козою. У супровідному листі написав: «Єгова мене дуже поблагословив, і тому я жертвую  цю козу на всесвітню працю проповідування, згадану в Матвія 24:14». Він відвів козу старійшинам збору, щоб вони її продали. Ті так і зробили, а гроші передали у філіал.

У Нігерії водій машини сам запропонував підвезти нашого брата — спеціального піонера. Коли інший пасажир посувався, роблячи йому місце, водій побачив у руці брата «Вартову башту». Нічого не пояснюючи, він наказав братові вийти. Це бачили інші люди, і, коли машина від’їхала, вони сказали братові, що його Бог врятував його. Люди пояснили: «Це були викрадачі людей!» Завдяки своєму «розпізнавальному знаку» брат отримав охорону від Єгови.

У Замбії в провінції Коппербелт живе восьмилітній вісник Ґрант. Змалечку він умів розповідати простенькі історії, використовуючи ілюстрації з книжки «Найбільша Людина, Яка будь-коли жила». Батьки Ґранта, ще до того, як він навчився читати, допомагали йому вчити напам’ять уривки з Біблії. Нині він неохрещений вісник. Ґрант проводить чимало біблійних вивчень, деякі за допомогою публікації «Моя книга біблійних оповідань», інші — з брошурою «Чого Бог вимагає від нас?». Через ревність у проповідуванні місцеві діти називають Ґранта «шімапепо мукаламба», що мовою бемба значить «первосвященик».

У Сенегалі один чоловік почав вивчати Біблію. У «Пробудись!» за 22 вересня 1999 року він прочитав  розповідь про нашу сестру з Канади і її дочку, які знайшли 1000 доларів у секонд-хендівській сумочці, купленій при «гаражному розпродажі». Небавом цей чоловік знайшов на вулиці гаманця, в якому було кілька посвідчень і гроші на суму, що становить понад 500 доларів США. Він багато думав про прочитану перед тим статтю і в ту ніч майже не спав.

О восьмій ранку чоловік зателефонував до власника гаманця і домовився зустрітися з ним, щоб одразу повернути гаманець з усіма грішми. Власника настільки вразила чесність цього чоловіка, який вивчав зі Свідками Біблію, що він подарував йому половину суми — 250 доларів! Зацікавлений сказав: «Завдяки одній статті з журналу «Пробудись!» я зробив щось таке, чим буду гордитись усе своє життя!» Відтоді він почав вельми старанно вивчати Біблію.

У східноафриканській країні Уганда дванадцятилітній Кандоле завжди тихенько сидів та уважно слухав, коли його мама разом зі Свідками Єгови вивчала Біблію. Перегодом мати втратила інтерес до вивчення, але хлопець і далі бажав слухати Боже Слово, тому поцікавився, де Свідки мають свої зібрання. Наступної неділі він прийшов пішки до Залу Царства, а це 11 кілометрів від нього. Відтак він став регулярно приходити на зібрання. Один піонер розпочав вивчати Біблію з Кандоле; хлопець зробив чудовий поступ і в 14 років охрестився. Тепер йому 17, і нещодавно він почав служити сталим піонером. Мета Кандоле — стати спеціальним піонером. Його мама зрештою відновила вивчення і нині є охрещеною сестрою. Кондоле вже не ходить пішки на зібрання. Він має мотоцикл, яким разом з мамою їздить до Залу Царства.

 Америка

До Бетелю в Бразилії запросили працювати Марсіо. Він походить з убогої частини країни і лише один з цілої родини є Свідком. Щоб роздобути достатньо грошей на автобус до Бетелю, він продав свої пожитки і до отриманих грошей додав гроші, які подарували йому на дорогу місцеві Свідки. На третій день подорожі автобус зупинили озброєні грабіжники. Вони перерили всі речі пасажирів і, що хотіли, те забрали. Потім відчинили валізу Марсіо. Побачивши Біблію, вони зачинили валізу, так нічого і не взявши. Коли автобус прибув до найближчого містечка, пасажири були голодні, але більшість з них не мала грошей, аби купити щось поїсти. Оскільки в Марсіо грабіжники не забрали гаманця, він купив їжі для всіх пасажирів. Цей учинок став для них великим свідченням.

У Чилі Освальдо, який вивчав Біблію зі Свідками Єгови, отримав на роботі повідомлення, що він мусить працювати щонеділі. Він сказав начальнику, що за контрактом повинен працювати від понеділка до п’ятниці.  Тоді додав: «Недавно я одружився і потребую приділяти дружині достатньо часу. Я також виділяю неділі для Бога». Начальник сказав, що в кінці місяця Освальдо звільнять з роботи. Лише він один з 3000 працівників не погодився працювати по неділях. Він і далі, покладаючись на Єгову, відвідував зібрання.

Невдовзі на фірму приїхав високопоставлений менеджер з Франції. Під час обходу фірми він зупинився при столі Освальдо, щоб похвалити його за старанну роботу. Менеджер сказав: «Лише ти не маєш у своєму комп’ютері всіляких там ігор, ти також добре організував свою працю». Освальдо подякував за похвалу і повідомив, що невдовзі йде з фірми. Менеджер запитав: «Чи хтось тобі запропонував ліпшу працю?» Освальдо сказав, що ні, та пояснив ситуацію.

Через кілька днів його запросили на зустріч з начальником і менеджером. Відчувалось напруження. Менеджер сказав: «Освальдо, ти не працюватимеш по неділях і лише зрідка виходитимеш на роботу в суботи. Також отримаєш додаткові обов’язки в нашій фірмі». Того ж тижня Освальдо охрестився. Нині він з дружиною служать допоміжними піонерами.

В Еквадорі певний молодий чоловік, який охрестився лише цьогоріч, мав виголосити першу учнівську промову в Залі Царства в головній аудиторії. Він подумав, що ця промова — великий привілей, отже почав збирати гроші на новий костюм. Коли вже наскладав 30 доларів, раптом довідався, що одна сестра з його збору не має грошей на ліки. Тоді він віддав тій сестрі всі 30 доларів і сказав: «Чи я виголошу свою промову в старому костюмі, чи в новому, Єгова так само буде мене любити!»

 Сестра у Гватемалі пішла свідчити на вулиці. Вона побачила чоловіка, котрий сидів на порозі дому, однак подумала, що не буде йому свідчити, бо дім стояв на території іншого збору. Але, проходячи повз нього, відчула, що мусить з чоловіком поговорити. Вона підійшла до нього і почала розповідати про Царство Єгови. Він уважно слухав, а тоді повів: «Дякую, що ви, пані, заговорили до мене, бо я власне чекаю чоловіка, якого повинен убити. Він має прийти о 7.45. Він — в могилу, а я — в тюрму! Знаю, що ви завітали сюди не з власної волі. Це Бог послав вас до мене, щоб я спізнав його любов. Отож я вже йду додому, щоб не вчинити цього злочину. Хай поблагословить вас Бог!»

Філіал у Колумбії впродовж грудня 2000 року і січня 2001-го організував кампанію проповідування на віддалених територіях. Свідків з цієї країни заохочували поїхати на ті терени, і, якщо дозволяють обставини, залишатись там від тижня до двох місяців, щоб проповідувати і розвивати зацікавлення серед тамтешніх людей.

Молода сестра з Боготи теж хотіла взяти участь у тій кампанії. Вона поїхала в містечко Ґуаска. Провівши там два місяці і спізнавши в служінні стільки радості, захотіла залишитись на довше. Тому почала молитися, щоб Єгова допоміг їй знайти роботу. Вона купила кокосових горіхів, спекла з них печиво і продавала його на вулицях та в крамничках. Опріч того, вона знайшла роботу — прала і прасувала одяг, а згодом навіть навчилася доїти корів. Тепер сестра може заробляти собі на життя і служити в Ґуасці сталим піонером. Вона проводить 25 біблійних вивчень.

На Ямайці одна жінка в розмові з нашою сестрою сказала, що ніхто й ніколи не переконає її стати Свідком.  Сестра пояснила, що прийшла, аби познайомити її з біблійною звісткою, в тому числі з надією на вічне життя. Під час розмови сестра помітила, що жінка вельми поважає Біблію. Свідок також звернула увагу, що заперечення тої жінки можна спростовувати, зачитуючи відповідні вірші з Біблії. Це спонукало сестру на повторних відвідинах і згодом під час біблійного вивчення частіше використовувати Біблію. Перегодом ця зацікавлена почала приходити на зібрання і зробила те, від чого раніше зарікалась,— стала присвяченим та охрещеним Свідком Єгови.

Сестра Кароль, яка живе в Болівії, вивчала Біблію з одним чоловіком і його дружиною. Це подружжя жило в домі чоловікової матері, відданої католички. Вона ніколи не пропускала ані меси, ані релігійних процесій, а в домі мала повно образів і статуеток, перед якими запалювала свічки. Якось під час вивчення мати вбігла в кімнату з католицькою Біблією в руках і рішуче запитала Кароль: «Де написано, що Марія мала інших дітей?» Кароль показала їй Матвія 12:46—50 і 13:55. Жінка засмутилась і вийшла з кімнати. Через кілька хвилин повернулась, гордо несучи іншу Біблію, покриту позолотою і з ілюстраціями. Знову відійшла, коли Кароль показала їй ті самі вірші. Невдовзі прийшла ще з іншою Біблією, але зміст віршів був той самий. Більше вона не мала що казати.

Протягом наступних тижнів жінка далі переривала вивчення своїми запитаннями, але поступово почала м’якнути. Вона була в захоплені од відповідей. Потім погодилась на біблійне вивчення. Її колишня ревність до католицизму переросла у ревність до правдивого поклоніння. Жінка почала приводити до Залу Царства своїх подруг і згодом охрестилась.

 Азія і Близький Схід

Ґарі, який живе у Шрі-Ланці, запропонував брошуру «Ви можете стати Божим другом!» одному католику і його дружині, буддистці. Жінка твердила, що Біблія може зацікавити лише її чоловіка. Але коли Ґарі прийшов до них знову, вона сказала, що також хоче дізнатись, як стати Божим другом. Через тиждень почалось вивчення з допомогою тієї брошури, і подружжя захотіло мати Біблію. Буддистка сказала: «Думаю, щоб стати друзями Бога, нам потрібна Біблія».

Жінка була в захопленні від вивчення, особливо, коли вони розглядали третій урок брошури «Стати Божим другом». Цього ж вечора на вивченні також був присутній молодий чоловік, який жив у їхньому домі. За кілька днів перед четвертим заняттям Ґарі приніс Біблію. Її одразу поклали поряд з брошурами на видне місце — на стіл. У вечір, коли проводилось вивчення, вони з гордістю взяли до рук Біблію, в якій було чимало голубих закладок. Чоловік сказав: «Ми добре приготували весь урок». Вони завчасу відшукали всі біблійні вірші, наведені в четвертому уроці, і, щоб легше було їх віднайти в Біблії, повкладали закладки.

 На Філіппінах живе Ровена, самотня мати, якій ледве за 20. Вона зацікавилась правдою. З нею розпочали вивчення Біблії, і невдовзі ця жінка стала приходити на зібрання. Але через фінансові проблеми Ровена змушена була виїхати зі свого містечка і шукати роботу дуже далеко, в іншому місті. Там вона влаштувалася працювати покоївкою в побожної католицької родини. Ровена запитала у господарів, де є найближчий Зал Царства, але ті не хотіли допомогти їй знайти Свідків.

Минали місяці, Ровена палко молилась до Єгови, щоб він допоміг їй зустріти Свідків і продовжити вивчення Біблії. Одного ранку задзвонив телефон, і вона підняла слухавку. Чийсь голос запитав: «Алло, це Зал Царства?»

Ровена одразу відповіла: «Я власне шукаю Зал Царства. Ви могли б мені допомогти?» Так вона знайшла те, що шукала. З нею відновили біблійне вивчення, і тепер вона є охрещеною сестрою.

Філіал у Росії отримав листа від 12-літньої дівчинки. Вона написала: «Я проста дівчина. Живу в Сибіру в Тюменській області. Недавно вперше в нашому сільці у цій глушині ми отримали журнал «Вартова башта». Коли побачила його в шкільній бібліотеці, вирішила взяти додому і прочитати. З журналу довідалась багато нового й цікавого. Чого лише варті самі ілюстрації! Я хотіла б отримати більше інформації. Хочу вивчати книгу Об’явлення і Біблію, бажаю знати більше про вашу організацію». Брати подбали про те, щоб допомогти дівчинці.

У Лівані під час свідчення від дому до дому двоє Свідків підійшли до одних дверей. Постукавши, вони раптом помітили наліпку, на якій було написано, щоб не приходили Свідки Єгови. Двері відчинив чоловік. Сестри почали з ним розмову, і він запросив їх у помешкання. Коли довідався, що його співрозмовники — Свідки, то запитав, чи  бачили вони напис на дверях. «Так,— відповіли вони,— але після того, як постукали». Тоді чоловік пояснив, що живе в домі своїх батьків, які не люблять Свідків Єгови. Проте він бажав довідатися більше, особливо цікавило його, чому багато людей у тій місцевості чіпляли на свої двері ті спеціальні наліпки.

Сестри домовились, що прийдуть до нього додому. З ним і його дружиною було розпочато біблійне вивчення. Перегодом вони обоє почали відвідувати зібрання та застосовувати в житті біблійні принципи. Чоловік сказав, що ніколи в житті не розгортав Біблії, але Свідки допомогли йому навчитися читати й розуміти її.

У Кореї одна сестра є шефовою салону краси. Вона клала на видному місці Біблію та інші публікації Свідків Єгови, а також часто вмикала магнітофонну касету з записом книжки «Найбільша Людина, Яка будь-коли жила». Певна жінка, прослухавши запис, поцікавилась, чи може отримати цю касету. З нею було розпочато біблійне вивчення. Також дружина пастора попросила цей запис, зізнавшись, що у своїй церкві ще ніколи не чула таких слів, які б змусили її задуматись. Вона теж запитала, чи може отримати касети, і Свідки розпочали вивчення також з нею. Виставлена література рівно ж вплинула на одну буддистку, яка зацікавилась і нині вивчає Біблію. Сестра, щоб і далі дбати про духовні потреби тих, кому свідчила неформально, почала служити сталим піонером.

У Малайзії подружжя спеціальних піонерів свідчило чоловіку, який ішов по дорозі. Чоловік мав багато запитань, тому запросив піонерів до свого дому. Вони погодились і провели з ним жваву розмову. Але їм треба було йти на книговивчення у зборі, тож вони запросили того чоловіка, і він згодився. На зібранні йому сподобалось. Після книговивчення піонери дали йому брошуру  «Чого Бог вимагає» і домовились прийти наступного дня. Коли прийшли, чоловік сказав, що, повернувшись після книговивчення додому, він до 4-ї години ранку читав і молився.

Цей чоловік був служителем певної християнської церкви. І хоча не один рік навчався в богословських школах, однак ніколи не міг збагнути, що таке Трійця. Брошура «Чого Бог вимагає» звернула його увагу на вірші, які проливають світло на цю небіблійну доктрину. З радістю довідавшись, яким насправді є Бог, він сказав піонерам: «Я вже не вірю в Трійцю». З того часу вже не виголошує проповіді у своїй церкві, а почав приходити на зібрання Свідків Єгови.

Чоловік досліджував біблійну літературу, яку отримував від Свідків, і порівнював свої нові знання з тим, що він записував під час занять у теологічних школах. Через два тижні він вирішив змінити все своє життя. Чоловік цей приїхав був з Індії вивчати теологію у Коледжі Трійці в Сінгапурі. Він хвилювався: «Як тепер мені бути з тим коледжем? Адже він навіть названий на честь Трійці!» Чоловік повернувся на батьківщину, прагнучи знайти там Свідків. Зі щирою вдячністю сказав: «Я знайшов правду!»

У Казахстані одна сестра, казашка, дуже боялась проповідувати іншим казахам. Коли почала піонерувати, то проповідувала в території, де жили не казахи, а люди інших національностей. Але якось на тій території вона зустріла казашку. Сестра запропонувала жінці «Пробудись!» і та взяла. Цілих два тижні сестра набиралась сміливості, щоб зробити повторні відвідини. На своє здивування, вона побачила, що жінка обурилась, чому сестра так довго не приходила. Жінка буквально затягнула сестру до свого помешкання, показала їй книжку «Знання» і сказала: «Нумо вивчати Біблію!» Через якийсь час вона і її старший син охрестились на районному конгресі. Тепер  також її молодший син є неохрещеним вісником, а дочка, двоюрідна сестра і племінник вивчають Біблію.

В одній країна Близького Сходу спеціальний піонер познайомився з паном Джоном, який бажав відновити передплату на «Вартову башту» і «Пробудись!». Пан Джон пояснив, що його дідусь, який живе в Індії, вже багато років є Свідком. В Індії пан Джон відвідував християнські зібрання, але вже 19 років живе в цій країні і не знав, як знайти місцевих Свідків.

Тоді піонер запросив його на зібрання, але пан Джон сказав, що в той самий час у своєму домі він теж проводить зібрання, де вони «вивчають Біблію й моляться». З допомогою журналів «Вартова башта» і книжки «Знання» він вивчає Біблію зі своїми краянами — 25 індійцями. Вони вже декілька років щотижня проводять зібрання. До речі, місцева англомовна група складається лише з 12 вісників. Отже брати відвідали цю індійську групу і тепер робиться все, щоб дбати про духовні інтереси тих зацікавлених людей.

У Непалі в сиротинці, яким опікуються корейські добровольці, живе дівчинка. Під час занять у школі при цьому сиротинці одна вчителька сказала, що знайшла «правдивих християн». Слова вчительки здивували цю сироту, оскільки дівчина завше вважала себе правдивою християнкою та й люди, які опікувалися сиротинцем, теж називали себе християнами. Це її зацікавило і вона захотіла зустрітися з цими «правдивими християнами». Виявилось, що її вчителька вивчала Біблію зі Свідками Єгови і регулярно ходила на зібрання. Дівчина домовилась з нею, і вони разом пішли на зібрання. Побачене і почуте там настільки її вразило, що вона зразу ж погодилась на біблійне вивчення. Дівчина зробила швидкий поступ і через чотири місяці охрестилась. Після хрещення вона розпочала допоміжне піонерування.

 Європа

У Великобританії в Лондоні щороку організовується інформаційна виставка для глухих людей. Свідки Єгови виставили там стенд з Бібліями та іншими публікаціями, а також показували відеофільм «Чого Бог вимагає від нас?» британською мовою жестів. Коли одна глуха жінка побачила стенд Свідків, то дуже зраділа й сказала, що вона власне розшукує глухих Свідків. Жінка пояснила, що, коли жила в Монголії, одна глуха жінка, Свідок, часто розмовляла з нею. Але лише після смерті батька вона усвідомила справжню цінність надії на воскресіння і почала вивчати Біблію. Через шість місяців вона переїхала до Великобританії та знайшла Зал Царства. Проте не розуміла програми і не зізнавалась, що є глухою. Вона молилась, щоб Єгова допоміг їй знайти глухих Свідків, і таки знайшла. Нині ця жінка зі своєю дочкою вивчають Біблію та ходять на зібрання, котрі проводяться мовою жестів.

Восьмирічна Андрея є Свідком і живе в Португалії. Якось вона побачила, що її однокласниця  вельми затужила, бо її батьки розійшлися. Через кілька днів Андрея отримала «Пробудись!» за 8 січня 2001 року зі серією статей «Чи можна врятувати подружжя?». Вона із захопленням сказала мамі, що ці статті, напевно, стануть у пригоді батькам її однокласниці. Відтак Андрея передала один журнал татові однокласниці, а другий — мамі.

Небавом однокласниця Андреї сказала: «Мої батьки знову разом, і тато попросив передати тобі від усіх нас подяку за журнал, який ти нам дала!» Потому Андрея запропонувала тій родині книжку «Секрет сімейного щастя». Нині мама Андреї проводить біблійне вивчення з мамою її однокласниці.

В Італії двоє Свідків вирушили в польове служіння. Вони зустріли літнього чоловіка і запропонували йому журнали «Вартова башта» і «Пробудись!». Чоловік сказав, що не може читати, бо ще в семилітньому віці став пастухом, відтак 15 років жив у горах лише серед овець. Він зроду-віку не ходив до школи. Доглядаючи овець, палко молився про те, щоб він міг ліпше пізнати Бога. Чоловік зізнався братам: «Якщо б я міг читати ваші журнали, моя мрія здійснилася б».

Один з братів сказав: «Вам ще не запізно навчитись читати». Наступного дня пастух прийшов до Залу Царства. Свідки допомогли йому навчитися читати й  писати. Нині цей дідусь регулярно читає Біблію і невтомно проповідує добру новину.

Гренландія (яку ми тут зараховуєм до Європи) — це найбільший острів світу. Але живе там всього лиш 56 000 людей. На острові є сім зборів, і декотрі з них дуже малі.

В одному з них служить 15-річний неохрещений вісник. Звати його Гаральд. Якось весь його клас вирушив на екскурсію, але він залишився. Замість екскурсії він відвідав інший урок, на якому учні мали розповідати про свою релігію. Всім дали коло двох місяців на підготовку, однак тільки декілька учнів спромоглися щось сказати, до того ж їх вистачало лише на кілька хвилин. Залишалося ще півгодини до кінця уроку, тому вчитель запитав: «Що будемо робити з рештою нашого уроку?» Гаральд, гість на тому уроці, підняв руку і сказав, що з приємністю розповість усім про свою релігію.

Вчитель здивувався: «Справді? В тебе ж не було часу на підготовку». Гаральд відповів, що готовий, і почав відважно свідчити перед класом. Коли про це довідався вчитель з його класу, він попросив Гаральда виступити теж перед своїм класом. Тепер у нього був тиждень на підготовку. На виступ він прийшов з біблійними публікаціями, щоб показати їх однокласникам і своєму вчителеві.

У Пії, що живе в Данії, народилась дитина, і вона хотіла охрестити її в церкві. Чоловік тієї жінки був переконаний, що немовлят не потрібно охрещувати, тому виникла суперечка. Отже, вони вирішили з’ясувати це питання у церковного служителя. Той сказав їм, що хрещення немовлят — це небіблійний звичай. Пія була обурена, адже 32 роки церква і священство навчали  її того, що насправді було неправдою. Вона полишила думку охрестити немовля і вирішила сама прочитати Біблію, аби розрізнити правду від фальші.

У травні 2000 року Пію відвідала наша сестра, і вона погодилась на біблійне вивчення. Потім був обласний конгрес, після якого Пія сказала: «Всього ще не розумію, але тепер бачу, що в державної церкви нема правди». Нині вона неохрещений вісник і активно готується до хрещення.

У Словенії брат зі своїм сином відпочивав у парку і помітив, як від групи студентів відійшла одна дівчина. Він заговорив з нею і повів розмову на духовні теми. Згодом брат з дружиною розпочали біблійне вивчення з тою студенткою, яку звали Сильвія. На вивчення вона привела свого хлопця, і тепер він теж вивчає Біблію. Сильвія розповіла про правду своїй мамі, і та також почала навчатись. Сьогодні всі троє регулярно приходять на зібрання до Залу Царства. Сильвія стала неохрещеним вісником. Цікаво, що, як пригадує Сильвія, перед зустріччю з братом у парку вона просила Бога допомогти їй збагнути, чому цей світ такий безсердечний.

Останніми роками до Іспанії масово прибувають іммігранти з Південної та Центральної Америки. Піонерка під час праці від дому до дому свідчила одній жінці з Колумбії. Та уважно слухала і погодилась на біблійне вивчення. Наступного разу піонерка запропонувала вивчати Біблію також іншим пожильцям тої квартири. Декілька осіб погодилось. Через те що мешканці квартири постійно змінювались, сестра свідчила всім, кого там заставала. Донині вона мала можливість розпочати 20 біблійних вивчень. Дехто з тих людей виїхав, і не  відомо, чи з ними хтось займається далі. Але десять вивчень проводяться регулярно. Декотрі із зацікавлених вже приходить на зібрання.

На Криті живе 82-річна жінка, яка протягом 40 років слухала звістку про Царство. Однак тільки нещодавно вона стала неохрещеною вісницею. Спеціальна піонерка виявляла щиру особисту турботу цією жінкою, і власне це спонукало її зробити поступ, так що вона охрестилась.

Незабаром інші члени родини тої жінки почали наслідувати її приклад. Її 86-літній чоловік, який протягом 60 років не розлучався з цигаркою, почав вивчати Біблію, кинув курити і став неохрещеним вісником. Їхня 55-річна дочка також робить поступ у вивченні Біблії, відвідує зібрання і розпрощалась із тютюном. Один їхній правнук почав вивчати Біблію і виявив бажання записатись до Школи теократичного служіння.

В Естонії місіонерка свідчила жінці, котра жила по сусідству. Жінка запитала сестру, чи в неї хороший чоловік. Сестра сказала, що так. Тоді жінка запитала, де вона мешкає. Місіонерка відповіла: «У сусідньому будинку». Жінка оживилась: «Так тоді це ви... Значить це ви... не раз їсте на своєму балконі, правда?»

«Так. Зі своїм чоловіком»,— відповіла сестра.

Жінка сказала: «Інколи я спостерігаю за вами. Частенько ваш чоловік одягає фартух і подає до столу. Я бачу, ви прекрасне подружжя! Зі свого помешкання мені вас не видно, то, щоб дивитись на вас, я йду до подруги на балкон. Ми помітили, що ви перед їдою завжди молитесь. Спостерігати за вами — одне задоволення. Заходьте до мене, будь ласка». Відтоді до тієї жінки регулярно роблять повторні відвідини.

 Океанія

Так називається частина земної кулі, де розкинулись острови південної, західної та центральної частин Тихого океану, в тому числі Меланезія, Мікронезія і Полінезія. Сюди ми також включили Австралію, Нову Зеландію, Малайський архіпелаг і Гавайські острови.

У Новій Зеландії дві сестри побачили жінку, яка у себе на городі викорчовувала бамбук. Вони їй допомогли. Вражена такою люб’язністю, вона почастувала їх кавою, і сестри мали нагоду свідчити їй. Про цей випадок жінка написала в місцеву газету. Редакція зв’язалася зі збором, повідомивши, що в нагороду за вияв такої доброти збір отримає прегарний букет квітів.

У газетній статті було написано: «Коли Свідки Єгови викопали вдові той нестерпний бамбук, вони просто зробили вельми природну для них річ — допомогли людині в потребі. Весь той день ця жінка думала лише про доброзичливість Свідків. Вона була настільки вдячна, що все нам про цей трапунок розповіла. Та історія допомогла вибрати кандидата на серпневий букет. Сподіваємось, цей букет принесе їм таке ж задоволення, як і їхня доброзичливість».

 На одному з островів Вануату дві піонерки свідчили дівчині, що працювала в крамниці. Вона взяла від них брошуру «Чого Бог вимагає» і погодилась на біблійне вивчення. Батько дівчини сильно противився і не бажав, щоб його дочка вивчала Біблію зі Свідками. Він знищив біблійну літературу дівчини, дуже її побив і врешті-решт сказав забиратися з дому. А тим часом дівчина набиралась знань, приходила на зібрання і розвивала плоди духу (Гал. 5:22, 23). Ґречність дочки зрештою вплинула на батька, який заспокоївся і попросив її повернутись додому. Дівчина записалась у Школу теократичного служіння й відвідала свій перший районний конгрес, що проводився на поблизькому острові Санту. Коли її запитали, звідкіль взялись гроші на дорогу, вона посміхаючись відповіла: «Грошенята на квиток дав мені батько».

На Гаваях живе привітний чоловік, якого звуть Кларенс. Він завжди приймає журнали від вісників, котрі навідуються до його помешкання. Якось один піонер, побачивши у Кларенса книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі», запропонував йому вивчати Біблію. Той залюбки погодився і сказав, що він завше хотів навчатися про Біблію. До біблійного вивчення Кларенс добре готувався і невдовзі почав приходити на зібрання збору.

Але він мусив змінюватись. Кларенс був ветераном Другої світової війни і радо марширував з іншими ветеранами на святкових парадах. А на Різдво він зголошувався калатати в дзвін біля казанка пожертв для «Армії спасіння». Кларенс не відразу міг усвідомити, що значить не бути частиною світу Сатани. Врешті-решт він почав відповідати вимогам, щоб брати участь у служінні.

Кларенс охрестився у віці 85 років і надалі активно ходить у служіння. Він виголошує учнівські промови на Школі теократичного служіння. Недавно він навчився користуватись  комп’ютером, отож тепер, завдяки «Бібліотеці Товариства «Вартова башта» на CD-ROMі, може робити пошуки в публікаціях Свідків Єгови. З твердим переконанням Кларенс каже: «Тепер, коли я знайшов правду, ніщо не в стані відвернути мене од служіння Єгові».

В Австралії під час свідчення по телефону сестра запитала одного чоловіка, чи міг би він щотижня виділяти 15 хвилин на біблійне обговорення. Він відповів, що, мабуть, ні. Тоді сестра спитала: «А п’ять хвилин?» Він неохоче погодився. З наступного тижня вони почали п’ятихвилинні вивчення. Невдовзі чоловік почав ставити добре продумані запитання. Сестра старалась, аби вивчення тривали не більше п’яти хвилин, тому на такі запитання зазвичай відповідала: «Цікаве питання, але наш час закінчився, отож про це поговоримо наступного разу. До побачення».

Якось він запитав, як пізнати, котра релігія правдива. Це питання стало темою наступного заняття. Після заняття чоловік сказав: «Свідки Єгови, безперечно, мають правдиву релігією, але я не можу просто так у все це повірити і навернутись. Гадаю, мені треба здобути більше знань». Що більше він цікавився, то час вивчення поступово зростав — від 5 хвилин до 30.

Пройшовши брошуру «Чого Бог вимагає», сестра запитала зацікавленого, чи вона зі своїм чоловіком змогла б прийти до нього додому, щоб обговорити те, чого він за весь той час навчився. Той погодився. Вони відвідали його і сказали, що їм було приємно допомагати йому навчатися протягом шести місяців. Також вони заохотили його продовжити навчання. Тепер чоловік сестри щотижня приходить до того зацікавленого проводити вивчення.

У Папуа — Новій Гвінеї все ще є немало теренів, де не ступала нога проповідника, оскільки до певних сіл важко  добратися. Загалом єдиний спосіб досягти мешканців тих сіл — це зустріти їх в місті, коли вони роблять покупки. Так певний чоловік з глухого села отримав «Вартову башту». Прочитавши журнал, він написав до філіалу і попросив більше інформації. Сконтактуватися з ним попросили одного місіонера. Але це можна було зробити лише через листи. Завдяки цьому з зацікавленими людьми було розпочато чимало вивчень.

Деякі місіонери таки вирішили відвідати ті терени, отож вони вирушили туди на чотириколісному всюдиході. Подорож тривала шість годин по небезпечній, порослій чагарниками ґрунтовій дорозі, що вузькою стрічкою вилася горами і перетинала річки. В одному місці дорогою слугувало русло річки. Коли вони приїхали на місце, то побачили мальовничу долину, площею 10—12 квадратних кілометрів, оточену горами, які були покриті буйними джунглями, а вершини гір ховалися в хмарах. Місіонери ніби повернулись у минуле. Доми побудовані з бамбука, так само як це робили багато сторіч тому. Люди, почувши, що приїхали місіонери, радо посходились. Хоча багато хто ніколи раніше не стикався зі Свідками Єгови, проте там вже двічі на тиждень проводилось вивчення «Вартової башти» і чимало людей залишили лютеранську церкву.

Місіонери показали, як проводити зібрання, й оголосили, що наступного дня о восьмій ранку буде публічна промова. Деякі місцеві жителі стали о пів на п’яту зранку і пішли до найближчих сіл запрошувати людей на промову. Решта селян спорудила зал для зібрання. Могутні гілляки перетворились на лави, а вкрите листям віття захищало від сонця. Сцену для промовця зробили з бамбука. Усі були задоволені. На зібранні присутніх було 44 особи, і 11 погодилось на вивчення через листування. Місіонери повернулись додому втомлені, але вкрай задоволені результатами поїздки.

[Ілюстрація на сторінці 45]

Восьмилітній Ґрант із Замбії проводить багато біблійних вивчень.

[Ілюстрація на сторінці 57]

Стенд на виставках для глухих людей у Великобританії.