Ісландія

Назва «Ісландія» може викликати думки про лід, сніг та ескімоське житло іглу. Це враження про холод посилюється, коли ми подивимося на карту. Небагато людей живуть так далеко на півночі, як мешканці Ісландії. Адже північне узбережжя цієї острівної країни майже досягає Полярного кола!

Насправді ж Ісландія не є такою холодною, як на це може вказувати її розташування і назва, що походить від слів «лід» та «земля». Тепла океанічна течія, яка починається трохи вище від екватора, робить тутешній клімат теплішим, ніж можна було б очікувати. В Ісландії немає іглу. Це високорозвинена країна, і люди тут живуть у добротних будинках з геотермальним опаленням.

Ісландія — це країна контрастів. Серед зими сонце з’являється над горизонтом лише на кілька годин щодня. Хоча полярне сяйво оживлює довгі й темні ночі, однак складається враження, що сонце стомилося і не хоче з’являтися на небосхилі. Проте декілька місяців безперервного денного світла влітку значною мірою компенсують зимову темряву. На самій півночі країни сонце стоїть над горизонтом кілька тижнів. Тут воно світить навіть серед ночі.

Ісландію влучно називають країною льоду та вогню. Льодовики вкривають майже десяту частину країни. Також не бракує і вогню, бо Ісландія є зоною вулканічної  і геотермальної активності. Тут вибухали десятки вулканів, за останні декілька століть виверження ставалися в середньому кожних п’ять-шість років. Крім того, тут є багато гарячих джерел.

Цій малонаселеній країні притаманна краса і багатство живої природи. Чисте повітря, величні водоспади, гостроверхі гори та широка пустеля зачаровують численних гостей. Ранньою весною перелітні птахи повертаються на літо до своїх осель на узбережних скелях і в заболочених місцевостях. Серед цих птахів є полярний крячок, який кожного року мігрує на протилежний кінець землі, до Антарктиди. Буревісники, гаги та морські чайки обліплюють скелі та узбережжя. У сільській місцевості пасуться вівці, а по узгір’ях блукають табуни маленьких і витривалих ісландських поні. На початку літа річки і водоспади кишать лососевими, які повертаються на нерест, пливучи і плигаючи проти течії.

В Ісландії проживає 290 570 людей, які є нащадками вікінгів, що оселися тут понад 1100 років тому. Ці поселенці прибули здебільшого з Норвегії, і вони розмовляли староскандинавською мовою, від якої походить ісландська. Багата літературна спадщина і відносна ізоляція країни допомогли зберегти цю мову. Тому сьогодні люди можуть читати старожитні саги, які здебільшого були написані у XIII сторіччі. Ісландці пишаються своєю мовою і рішуче протидіють запозиченню іншомовних слів.

Перші поселенці були здебільшого «язичниками», і лише в кінці X сторіччя їх намагалися навернути на «християнство». Саме тоді декотрі визначні ісландські вожді теж стали християнами, і в 1000 році ісландський парламент, Альтинг, попросив одного з найголовніших язичницьких релігійних провідників визначити,  яка з двох релігій є ліпшою — язичницька чи християнська. Несподівано він вирішив, що повинна бути «християнська» віра. Здається, що це прийняли без особливого опору. Але його вказівка дозволяла людям таємно поклонятися язичницьким божкам і далі дотримуватись язичницьких звичаїв. Це рішення було більш політичним, ніж релігійним і, можливо, посприяло тому, що ісландці мають незалежне мислення і ліберально ставляться до питань релігії.

Сьогодні майже 90 відсотків населення належить до євангелічно-лютеранської церкви, яка є державною релігією. Хоча Біблію можна побачити майже в кожному домі, зовсім мало людей вірить, що вона є Божим Словом.

 Добра новина досягає Ісландії

На початку ХХ століття багато ісландців емігрували до Канади, частково через те, щоб утекти від труднощів, пов’язаних з виверженням вулканів та холодним кліматом. Саме там декотрі вперше почули добру новину про Боже Царство. Одним з них був Ґеорґ Фйольнір Ліндал. Він присвятив своє життя Богу Єгові і невдовзі після цього став піонером. Брат Ліндал розмовляв ісландською мовою, тому в 1929 році, коли йому було 40 років, він вирішив переїхати до Ісландії. Він прибув до Рейк’явіка 1 червня того року і став першим проповідником доброї новини в Ісландії.

Отримавши свій перший багаж з літературою, який він чекав три місяці, брат Ліндал відразу почав проповідувати. Він хотів порозмовляти з кожними мешканцем країни. До кінця жовтня 1929 року він розповсюдив 800 книжок «Гарфа Божа», виданих ісландською мовою. У той період він писав: «З часу мого приїзду я опрацював декілька містечок, в яких загалом проживає приблизно 11 000 людей. Усього в Ісландії мешкає майже 100 000 або трохи більше, тож ще потрібно досягти понад 90 000 осіб. Щоб одній людині порозмовляти зі всіма мешканцями цієї території, необхідно витратити чимало часу, оскільки подорожувати тут дуже важко. Ісландія — це гориста країна з ламаною береговою лінією. Тут немає залізниці, а є лише декілька автомобільних доріг. Тому здебільшого я подорожую човном».

Немає жодного натяку на незадоволення в його листах, які зберігаються в старій папці з цупкого коричневого паперу з написом «Ісландія». У тому ж листі з 1929 року Ліндал повідомив: «Мені дуже радісно розказати один підбадьорливий випадок, який стався зі мною нещодавно. Я мав нагоду ще раз відвідати місце, де вже  проповідував раніше, і зустрів декількох людей, які купили в мене книжки першого разу. Один чоловік сказав: «Я прочитав «Гарфу» двічі і читаю її втретє. Це хороша книжка. Дякую, що ви прийшли до мене». Інший зауважив: «О, ви знову тут. Та книжка дуже хороша. Чому б вам не видати ісландською мовою всі книжки судді Рутерфорда?» Я пояснив, що багато тих книжок можна дістати датською. Він сказав: «Пришліть мені все, що маєте, а також томи пастора Рассела, і я буду мати що вивчати цієї зими». Інші люди теж висловлювали вдячність за книжки. Я дякую Богові за те, що він дозволяє мені приносити звістку правди тим, хто уважно слухає».

 То було величезне завдання для однієї людини — досягти кожного жителя на цьому острові, площа якого більша половини території Англії. Ісландія простягається приблизно на 300 кілометрів з півночі на південь і на 500 кілометрів зі сходу на захід. Довжина берегової лінії, включаючи фіорди та бухти, досягає майже 6400 кілометрів. Однак за десять років брат Ліндал опрацював цілий острів, проповідуючи добру новину і розповсюджуючи літературу. Він подорожував уздовж узбережжя на човні, а коли відвідував ферми у внутрішніх частинах острова, брав двох поні: на одному їхав сам, а на другому віз літературу та своє майно. За словами братів, які мали привілей співпрацювати з братом Ліндалом декілька років перед його від’їздом з Ісландії, він був відданим  і серйозним братом, сором’язливим і мовчазним. Це був високий чоловік, занадто великий для маленьких ісландських поні, якими подорожував. Часом, коли не було можливості їхати на поні, він сам ніс книжки і своє майно

Починаючи свою місію в Ісландії у 1929 році, брат Ліндал не усвідомлював, наскільки вона буде важкою і скільки витривалості й наполегливості потрібно буде для того, щоб, так би мовити, розтопити лід. Впродовж майже 18 років брат Ліндал був єдиним Свідком в Ісландії. Незважаючи на свою наполегливу працю, він так і не побачив, щоб у той період хтось став на бік Царства. У 1936 році він писав: «За час свого перебування я вручив людям від 26 000 до 27 000 книжок. Багато осіб прочитало їх. Здається, що декотрі пішли проти правди, але більшість людей залишаються цілковито байдужими».

Проте дехто цінував звістку, яку він приніс їм. Наприклад, один літній чоловік взяв книжку «Гарфа Божа». Через декілька місяців брат Ліндал приїхав туди знову і зустрівся з дочкою того чоловіка. Вона сказала, що її батько любив читати цю книжку і ґрунтовно вивчав її перед своєю смертю. Дотримуючись поганського звичаю, він навіть попросив, аби після його смерті цю книжку поклали йому в труну, що і було виконано.

Довге й одиноке перебування брата Ліндала в Ісландії закінчилося 25 березня 1947 року, коли туди прибули випускники біблійної школи «Ґілеад» Товариства «Вартова башта». Він продовжував тут служити до 1953 року, а потім повернувся до Канади. Через шістнадцять років після його від’їзду брат Пол Гайне Пітерсен, який служив тоді спеціальним піонером в Ісландії, вирішив поїхати до Вінніпега (Канада). Він хотів зустрітися з братом Ліндалом і почути з перших уст розповідь про його  працю в Ісландії, бо на той час місіонери, які працювали з братом Ліндалом, вже покинули цю країну. Під час своєї відпустки в США брат Пітерсен поїхав автобусом до Вінніпега. Коли він приїхав, то дізнався, що того ранку брат Ліндал помер. Він служив вірно Єгові аж до своєї смерті.

Більше робітників на жнива

З приїздом перших двох випускників «Ґілеаду» у 1947 році почалася нова доба у проповідуванні доброї новини. Вони прибули з Данії і одним з них був Лео Ларсен. Ще двоє місіонерів приїхали у грудні 1948 року: Інґвард Єнсен з Данії та Олівер Макдональд з Англії. Ці нові жниварі продовжили працю, яку почав брат Ліндал, і розповсюдили дуже багато літератури. Взимку вони працювали в Рейк’явіку і в його околицях, а впродовж  короткого літа проповідували в сільських територіях на узбережжі. Інґвард Єнсен особливо пам’ятає одну проповідницьку подорож. Він писав: «У перше літо мого перебування в Ісландії я ще з одним місіонером поїхав у сільську місцевість. Як правило, ми добиралися до вибраної території автобусом або на човні, везучи із собою велосипеди, намети, спальні мішки, літературу та їжу. Тож якось ввечері ми попливли до міста Стіккісгоульмюр, що  на західному узбережжі, і прибули туди наступного дня після обіду. Ми планували відвідати там усі доми, а потім на велосипедах поїхати за 100 кілометрів до міста Боргарнес. Звідтіля до Рейк’явіка щодня ходив пором. Подорож розпочалася добре. Була середина червня, і стояла сонячна погода. Ми опрацювали частину міста і в першу ніч спали в спальних мішках. Але ми ніяк не могли зігрітися і лише вранці побачили чому: вночі випало 10 сантиметрів снігу! Ми не могли скоротити подорож, оскільки наступний човен відпливав тільки через тиждень. Тож ми мусили дотримуватися нашого плану, опрацювати місто і на велосипедах поїхати по гірській дорозі до наступного міста, проповідуючи на фермах, що були на нашому шляху».

Вони прибули до Боргарнеса через чотири дні, їдучи на велосипедах попри мокрий сніг, дощ та пориви вітру, що досягали 110 кілометрів на годину. Але цю сувору погоду частково пом’якшила надзвичайна гостинність фермерів, яких вони зустрічали по дорозі і які завжди запрошували їх до себе на каву і давали дещо поїсти. Брат Єнсен пригадує, що вони їли від восьми до десяти разів на день! Він сказав: «Я відчував, що люди образяться, якщо ми відмовимося від їхнього доброзичливого частування. Такі зустрічі давали нам нагоду ґрунтовно свідчити про встановлене Царство Єгови».

За перші три роки місіонерської діяльності в Ісландії брати розповсюдили понад 16 000 екземплярів літератури. Але повторні відвідини і вивчення не збільшилися пропорційно: люди охоче приймали літературу, але не відгукувались на звістку. Наприклад, брат Ларсен разом зі своєю дружиною Міссі (яка приїхала з Данії в середині 1950-х років, щоб вийти заміж за Лео) опрацьовували містечка на східному узбережжі, зокрема Гебн,  Ескіфйордюр, Нескейпстадюр і Сейдісфйордюр. Під час цієї нелегкої подорожі вони розповсюдили 300 книжок і майже стільки ж брошурок. У всі книжки були вкладені надруковані закладки з короткою біблійною звісткою та адресою місіонерів у Рейк’явіку. Кожного, хто брав літературу, запрошували написати, щоб отримати більше інформації про правду, але ніхто так і не написав.

У 1952 році було вирішено звернути більше уваги на територію в районі північного узбережжя. Тому в червні того року Олівера Макдональда і його дружину Саллі (яка приїхала з Англії в 1949 році, щоб вийти заміж за Олівера) було призначено спеціальними піонерами в Акурейрі. Вони зазнали шаленого опору від групи плімутських братів, яку очолював консул Великобританії  в тому місті. Він мав багато послідовників, і інші люди слухали його, коли він нападав на Свідків у своїх лекціях і статтях. Хоча ці піонери не звикли до такого опору в Рейк’явіку, вони мужньо витримали той напад, безупинно виконуючи свою повсякденну працю і використовуючи кожну нагоду відповідати на фальшиві звинувачення. Декотрі газети друкували їхні відповіді.

Крім праці в місті, піонери також їздили у віддалені місцевості і розповсюджували там літературу. Їм виявляли гостинність, але ніхто по-справжньому не цікавився звісткою про Царство. Брат і сестра Макдональди повернулися до Рейк’явіка в липні 1953 року, але перш ніж виїхати з Акурейрі, вони посадили насіння правди, яке проросло пізніше.

Основу закладено

Після 27 років насаджування і поливання ісландські брати зрештою побачили плоди свого труда. На початку 1956 року семеро осіб стали на бік Царства і присвятили своє життя Єгові. До того часу більшість людей, які цікавилися правдою, так і не прийняли її. Винятком була тільки англійка Іріс Оберґ, яка стала нашою сестрою, але зрештою виїхала з країни. Тепер семеро нових осіб охрестились, і так було закладено міцну основу. Однак до 1957 року місіонери і піонери, які наполегливо працювали, щоб правда міцно вкоренилася в Ісландії, вже покинули цю країну здебільшого через проблеми зі здоров’ям.

Оскільки брати виїхали, то в 1957 році одна спеціальна піонерка, датчанка Едіт Маркс, яка вже рік служила в країні, мала дбати про маленький збір. Потрібні були жниварі, щоб підтримати нових вісників, які опинилися без підтримки тих, хто допомагав їм пізнавати правду і зміцнятися в ній. Тож незабаром прибули спеціальні  піонери з Данії, Швеції і Німеччини. Крім того, до Ісландії переїхало багато вісників і піонерів, щоб проповідувати звістку про Царство. З того часу почалося повільне, але неухильне зростання.

У міру зростання праці проповідування про Царство стали також відбуватись інші радісні події, зокрема регулярні візити районного наглядача і щорічні обласні конгреси. Необхідно було мати більше літератури ісландською мовою. Перший номер журналу «Вартова башта» ісландською мовою вийшов 1 січня 1960 року. Це дало великий поштовх праці проповідування. Як же раділи брати, пропонуючи ісландцям цей журнал, написаний їхньою рідною мовою! І як це зміцнило віру самих братів, котрі могли щомісяця отримувати користь з чудової духовної поживи! Коли на районному конгресі в Рейк’явіку оголосили про видання «Вартової башти» ісландською мовою, за промовцем відкрили великий плакат із зображеним на ньому журналом. Як же аплодували брати за цей новий дар Єгови!

Брат Пітерсен згадує, що в жовтні 1959 року, коли він прибув в Ісландію, була лише одна публікація ісландською мовою — брошурка «Ця добра новина Царства». Багато мешканців вже мали її. Вісники пропонували «Вартову башту» і «Пробудись!» англійською, датською, німецькою або шведською мовами тим, хто міг їх читати. Хоча чимало людей знали одну з цих мов, але вони значно  більше розуміли, коли читали «Вартову башту» рідною мовою. Цей журнал ісландською мовою мав сильний вплив на проповідницьку працю. За службовий рік вісники і піонери, яких загалом було 41, отримали 809 передплат і розповсюдили 26 479 журналів. Зросла також кількість біблійних вивчень.

Іншою віхою стало заснування філіалу 1 січня 1962 року. Ісландія була під наглядом спочатку датського філіалу, а пізніше американського. Потім у 1969 році Свідків Єгови було визнано законом і зареєстровано Міністерством юстиції і церковних справ. Тепер ісландські Свідки мали ті самі права, що й усі інші віросповідання, і були вповноважені реєструвати шлюби і здійснювати релігійне служіння на похоронах.

Опір з боку священнослужителів

У місяць заснування філіалу брати зазнали опору з боку священнослужителів. Якось вранці заголовки головної газети повідомили, що єпископ державної релігії випустив брошурку, в якій застерігав проти Свідків Єгови і радив людям не слухати їх. Ця брошурка називалася «Свідки Єгови — застереження». Інші газети надрукували інформацію про Свідків Єгови. Ведуча вечірня газета «Стрілка» опублікувала інтерв’ю з братом, який служив у філіалі. Ця стаття пояснила наші погляди, і незабаром інші газети надрукували статті про Свідків Єгови. Завдяки цьому було дане величезне свідчення і багато людей дізналися про нашу працю. Газети також надрукували листи декотрих читачів на підтримку Свідків. Єпископ пішов у контрнаступ, опублікувавши «відповідь». Але в статті на цілу сторінку найбільшої газети «Ранішня газета» Свідки Єгови ґрунтовно розповіли про свою діяльність та вірування.

 Брошурку із застереженням розповсюдили по цілій країні. Внаслідок цього багато людей дізналися про Свідків Єгови, і це мало багаторічний вплив на нашу працю в цій території. Через такий розголос одна з газет написала: «Єпископ став рекламним агентом Свідків Єгови». Про народ Єгови стало відомо навіть у віддалених куточках країни, де Свідки ще не проповідували. Хоча декотрі люди послухалась поради єпископа, більшість населення почала цікавитися нами. Однак на півночі, в Акурейрі, до нас ставилися вороже. Інколи діти кидали камінням у Генріка і Катарину Карчер, які служили там піонерами. Через кілька років декотрі інші релігійні противники в Акурейрі стали знову розповсюджувати брошурку єпископа, передрукувавши її. П’ятдесятники зробили так само в Рейк’явіку, думаючи, що цим вони зможуть припинити або стримати наше проповідування.

Труднощі, пов’язані з організацією конгресів

Районні та обласні конгреси завжди були радісними подіями для Божих служителів в Ісландії. Навіть коли вісників було мало, брати, не вагаючись, організовували конгреси. Перший конгрес відбувся у липні 1951 року, коли двоє братів — Персі Чепмен з Канади і Клаус Єнсен з Брукліна — відвідали Ісландію по дорозі на конгреси, які того літа проводилися в Європі. Хоча тоді тут було зовсім мало вісників, найбільша кількість присутніх на конгресі становила 55. Наступний конгрес відбувся через сім років, у червні 1958 року, під час візиту зонального наглядача Філіпа Гофмана. Публічну промову вислухало 38 чоловік. Після того районні та обласні конгреси проводилися щорічно.

Фрітрік Ґісласен був одним з небагатьох братів, які у 1950-ті роки брали участь у програмах обласних  конгресів. Він розповідає: «Пригадую, як на перших конгресах я був відповідальний за відділ харчування. Окрім того, що я сам виконував практично всю роботу, то ще й міг кожного дня виголошувати по три-чотири промови. На кухні я працював у фартусі. Поспішаючи вийти в зал на промову, я одягав піджак, і часом брати повинні були нагадати мені зняти фартух. Тепер наші конгреси відвідує 400—500 осіб, і ми маємо багато братів, які можуть брати участь у програмі».

Біблійні драми є особливо радісними і повчальними пунктами обласних конгресів. Але оскільки в Ісландії було зовсім мало вісників, то вони слухали лише магнітофонні записи драм. Датський філіал допоміг зробити ці драми живішими і присилав кольорові слайди, які демонстрували синхронно із звуковим записом. Однак підготовка  цих драм забирала багато часу. Спочатку їх слід було перекласти на ісландську мову. Потім необхідно було зробити магнітофонні записи цих драм, ролі в яких виконували ісландськомовні брати. Крім того, на запис накладалася музика і звукові ефекти з англійських записів. Дехто мав виконувати кілька ролей і тому змінював голос відповідно до персонажа. З часом на сцені ставилися декотрі з костюмованих драм.

Перша костюмована драма була поставлена на обласному конгресі у 1970 році. Це була драма про царицю Естер. Брати із запалом працювали над нею і репетирували її дуже старанно. Вперше актори вдягали одяг, який носили у біблійні часи, а братам треба було призвичаїтися до наклеєних борід. До самого конгресу ніхто не знав, що у програмі буде костюмована драма. Це було приємною несподіванкою. На малих обласних конгресах, де майже всі знають один одного і кожен сидить біля сцени, декотрі глядачі намагалися вгадати, хто яку роль грає. Одна сестра, подивившись драму, сказала: «Неймовірно, у цій драмі я впізнала лише одного брата, який грав роль царя Навуходоносора!» Вона назвала його ім’я і дуже здивувалася, дізнавшись, що помилилася. Брати дуже вдячні за наполегливу працю всіх учасників програм маленьких обласних і районних конгресів. Усі присутні отримують користь з чудових уроків, які можна було взяти з драм, що звучали їхньою рідною мовою.

Міжнародні конгреси приносять радість

Упродовж багатьох років ісландські брати з радістю відвідували обласні конгреси в інших країнах. П’ять делегатів з Ісландії мали унікальну нагоду поїхати на міжнародний конгрес «Божественна воля», який проводився в 1958 році в Нью-Йорку. Чимало вісників відвідали  конгреси «Об’єднані поклонники», які відбувалися в Європі в 1961 році, і конгреси 1963 року «Вічна добра новина». Інші делегати втішалися товариством братів з багатьох країн на міжнародних конгресах «Божественна перемога», які проходили в 1973 році. Понад сто ісландських вісників прибули на міжнародний конгрес «Мир на землі», що проводився в Копенгагені (Данія) 5—10 серпня 1969 року. Це була найбільша група з Ісландії, яка відвідала міжнародний конгрес в іноземній країні. Влітку того року 80 відсотків ісландських вісників поїхали за кордон на обласний конгрес.

Оскільки багато наших вісників планувало відвідати обласний конгрес 1969 року, датський філіал виділив окремі місця у секторі для ісландських делегатів. Кожного ранку ще до початку програми брати з Ісландії збиралися у цьому секторі і слухали короткі виклади з програми конгресу, які виголошували їхньою рідною мовою.

Серед присутніх на цьому конгресі був один молодий чоловік, на ім’я Б’ярні Йонссен. Він був сином юриста, власника будинку в Рейк’явіку, який орендували брати для місіонерського дому і філіалу. Б’ярні знав дуже мало про правду, і до Копенгагена він поїхав з братами зовсім не для того, щоб відвідати обласний конгрес. Як же це сталося?

К’єл Ґілнард, який був служителем філіалу, обговорював деякі питання з батьком Б’ярні. К’єл розповів йому про міжнародний конгрес у Копенгагені і про групу братів, які збиралися туди поїхати. Юрист запитав, чи міг би його найстарший син приєднатися до тієї групи. Він сказав брату Ґілнарду, що його син тільки-но закінчив середню школу, і він хотів би влаштувати йому подорож за кордон. І це міг би бути Копенгаген. К’єл подумав,  що це непогана ідея і сказав юристу, що для Б’ярні можна буде домовитися про житло в Копенгагені, якщо він захоче відвідати конгрес і побачити, що там відбувається. Юристові сподобалася ця пропозиція, і він запитав свого сина, чи той бажає поїхати з групою Свідків Єгови на конгрес. Син охоче погодився.

Брати попросили квартирне бюро знайти для Б’ярні житло в Копенгагені. Місце знайшлось у сім’ї Свідків. Один американський делегат, який мав жити в кімнаті разом з ісландським братом Якобом, скасував зарезервоване собі місце, тому там поселили Б’ярні. Але з певних причин Якоб теж не приїхав. Тому Б’ярні жив там один. Оскільки брати з квартирного бюро не сказали тій сім’ї, що Б’ярні приїде замість американського брата, то господарі вважали, що їхнім гостем був Якоб.

Як завжди, коли зустрічаються брати з різних місць, вони розповідають випадки зі служіння. Датських братів здивувало, що «Якоб» зовсім мало розповідав. З іншого боку, Б’ярні трохи бентежило те, що господарі називали його Якобом. Він подумав, що, оскільки «Якоб» було  біблійним іменем, то, можливо, серед Свідків Єгови існує звичай під час розмов називати один одного біблійними іменами. Все стало на свої місця, коли брат, який жив в одному домі з Б’ярні, зустрівся з датським братом, котрий в той час піонерував в Ісландії. Він розпитав піонера про «Якоба», вважаючи, що той тільки-но пізнав правду, бо так мало розповів про працю в Ісландії. Піонер пояснив, що справжнє ім’я «Якоба» Б’ярні, який є ісландським студентом і приїхав з братами до Копенгагена. Господарі дому виявили Б’ярні сердечну гостинність і запросили залишитися в них ще на тиждень, щоб оглянути декотрі визначні місця Данії. Ця доброзичливість зворушила його серце.

Б’ярні відвідав конгрес. Він не мав основних знань правди, щоб отримати повний пожиток з програми, але те, що він побачив і почув, дуже сильно вплинуло на нього. Як тільки він повернувся до Ісландії, вся його сім’я почала вивчати Біблію. Б’ярні зробив добрий поступ  у правді й охрестився у 1971 році. Він служить членом ісландського Комітету філіалу з 1979 року.

Свенберґ Йакобсен служить перекладачем в ісландському філіалі впродовж багатьох років і тепер є наглядачем перекладацького відділу. Будучи молодим вісником, він відвідав міжнародний конгрес «Божественна перемога», який проводився в Лондоні 1973 року. Він розповідає: «Пам’ятаю, як я з радістю дивився на братів і сестер, які тисячами стікалися до стадіону. На мене справили незабутнє враження брати і сестри з Африки в традиційному барвистому вбранні. Це незабутнє відчуття — бути з десятками тисяч братів, слухати з ними програму, разом співати, спільно молитися, їсти з ними і просто бути серед них».

Соулборґ Свейнсдоттір охрестилась у 1958 році і належала до маленької віддаленої групи в Кеблавіку. Щоб відвідати конгрес, який проводився у Копенгагені в 1961 році, вона разом з чотирма дітьми здійснила шестиденну подорож на пароплаві до Данії. Як вплинуло на неї те, що вона побувала на великому міжнародному конгресі? Соулборґ говорить: «Мені перехопило подих, коли я почула, як понад 30 000 братів разом співали пісні Царства п’ятьма мовами. Це дуже зворушило мене. Все було так добре організовано».

Подорож на міжнародні конгреси коштувала дорого, але брати вважали, що на такі жертви варто піти. Адже відвідування таких чудових духовних свят, підготовлених Єговою, і перебування серед тисяч співвіруючих — це благословення.

Візит духовного «офіціанта»

Багато вісників переїхали в Ісландію, щоб служити там, де більша потреба. Всім їм доводилось битися над  вивченням складної ісландської мови. Проте часом мовні непорозуміння оберталися благословеннями. Наприклад, Генрік Карчер, проповідуючи від дому до дому, називав себе служителем, або слугою. В одному домі молода жінка підійшла до дверей і, як тільки він представився, запросила його ввійти. Вона неправильно зрозуміла, ким він був, оскільки ісландською мовою те саме слово має два значення — «слуга» та «офіціант». Жінка гадала, що він був колегою її чоловіка, офіціанта місцевого готелю. Вона знала, що її чоловік мав незабаром прийти додому, тому подумала, що було б добре запросити уявного співробітника ввійти й почекати чоловіка. Звичайно, вони щиро сміялися, з’ясувавши це непорозуміння.

Коли прийшов чоловік, наш духовний «офіціант» подав молодій подружній парі чудову духовну страву, яка їм дуже сподобалася. Вони навіть попросили Генріка прийти знову разом з його дружиною. Невдовзі розпочалося регулярне біблійне вивчення, і зацікавлене подружжя стало свідчити іншим. Навіть під час роботи в місцевому готелі цей молодий офіціант розповідав про правду всім, хто його слухав. Згодом ця подружня пара охрестилася. Вони раділи, що до них прийшов духовний «офіціант», який не побоявся свідчити чужою мовою.

За ці роки сталося багато кумедних випадків через непорозуміння з ісландською мовою, яку вивчали іноземні брати. Наприклад, приїхавши в Ісландію, Саллі Макдональд підготувала такий вступ: «Я відвідую людей, що живуть по-сусідству, щоб поділитися з ними декотрими цікавими думками з Біблії». Але, сплутавши слово «відвідую» (heimsækja) зі словом «переслідую» (ofsækja), вона усміхалась і казала: «Я переслідую людей, що живуть по-сусідству».

 Від дому до дому з лютеранським пастором

Упродовж багатьох років датчани Голґер і Тоуве Фретеріксен вірно служили спеціальними піонерам в Ісландії і якийсь час виконували роз’їзну працю. Хоча Тоуве було важко вивчати ісландську мову й оволодіти нею, але завдяки своїй ревності та ентузіазму вона допомогла багатьом людям пізнати правду.

Якось під час районної праці Голґер разом із молодим вісником проповідував від дому до дому в маленькому селі. На їхній подив, місцевий лютеранський пастор пішов разом з ними. Як це сталося?

Трохи раніше вони прийшли в дім цього пастора. Він ззовні видавався привітним і запросив їх до себе в офіс. Подивившись на запропоновані йому книжки, він сказав: «Ці книжки містять фальшиві вчення!» Потім священик раптом встав, підняв обидві руки вгору і проголосив на них Боже прокляття. «Я забороняю вам проповідувати тут, у моїй парафії»,— закричав він. Голґер сказав, що той немає жодного права перешкоджати їм проповідувати і що вони йдуть далі виконувати свою працю. Тоді священик сказав: «Якщо ви будете проповідувати членам моєї парафії, я піду з вами». Голґер сказав, що він може це робити.

Пастор відвідав разом з ними два найближчі будинки, і тоді вони зустріли Тоуве з іншою сестрою. Сестри здивувалися, побачивши, хто приєднався до праці від дому до дому. Священик запросив усіх до себе на каву. Відбулася дружня розмова. Голґер подумав, що така несподівана гостинність була виявлена для того, щоб перешкодити їм проповідувати іншим мешканцям цієї території. Тому наступного дня вони повернулися і ґрунтовно опрацювали все село, роздавши багато літератури і зустрівши чимало людей, які хотіли послухати їх.

 Зупинені сніговою лавиною

Для того щоб проповідувати мешканцям сільської місцевості, часто треба було переїжджати через гірські перевали, де на дорогах впродовж темних зимових місяців була ожеледиця і снігові замети. У грудні 1974 року К’єл та Іріс Ґілнард, які займалися роз’їзною працею, відвідали Акурейрі, розташоване на північному узбережжі. У тиждень праці зі збором вони поїхали до міста Хусавіка, що лежало за 80 кілометрів, запросивши із собою Голґера і Тоуве Фретеріксен. За декілька днів ці четверо Свідків опрацювали всю територію у Хусавіку і навколо нього, а на закінчення було виголошено у школі публічну промову з показом слайдів. Коли почалося зібрання, налетіла буря з холодним вітрами і мокрим снігом. Щойно зібрання закінчилося, як у місті через бурю зникло світло. Брати верталися зі школи додому в потемках, але тішилися, що встигли показати слайди.

Подружжям Ґілнардів і Фретеріксенів потрібно було повернутися до Акурейрі. Вони запитали в місцевих поліцейських, а також у декотрих водіїв автобусів і вантажівок про ситуацію на дорогах, і їх запевнили, що ще деякий час тому умови на дорозі були добрими. Тому вони вирішили виїхати якомога швидше, але затримались через те, що довелося збирати речі при світлі свічок. Вони заїхали на автозаправку, і обслуговуючий мусив накачати їм бензин вручну. Зрештою вони були готові виїхати біля дев’ятої години вечора.

Описуючи цю подорож, К’єл сказав: «Спочатку все йшло добре, але почав падати чимраз густіший сніг. Часом було неможливо бачити дорогу, тому Голґер виходив з машини і показував нам шлях ліхтариком. Потім  ми почали застрягати в снігових заметах. Декілька разів нам вдавалося виїхати з них, штовхаючи машину і розчищаючи дорогу лопатою. Але зрештою ми зупинилися перед величезною сніговою стіною. Пізніше ми дізналися, що то зійшла з гори снігова лавина. За звичайних умов треба дві години, щоб доїхати з Хусавіка до Акурейрі, однак ми вже були в дорозі шість годин і проїхали лише півдороги.

Тож о третій ранку ми були мокрими, втомленими і повністю промерзлими. Уявіть нашу радість, коли ми побачили світло на сусідній фермі. Ми пішли туди і постукали у двері. Голґер, ввічлива і делікатна людина, спочатку постукав у вхідні двері. Коли ніхто не відповів, він відчинив двері, піднявся сходами і тихо постукав у двері спальної кімнати. Хоча фермер  і його дружина здивувались нашому приходу, але гостинно прийняли нас. Вони пояснили, що пішли спати, коли не було електрики, і забули вимкнути світло!

Тепер ми побачили приклад сердечної ісландської гостинності. Фермер з дружиною перенесли своїх сплячих дітей в іншу кімнату, а нам чотирьом залишили дві кімнати. Трохи пізніше на столі з’явилися гаряча кава і смачний хліб. Вранці після сніданку фермер наполіг на тому, щоб ми залишилися на обід. Пообідавши з цією сім’єю, ми поїхали далі до Акурейрі, бо дві великі снігоочисні машини вже розчистили дорогу. Завдяки гостинності фермера та його дружини ми мали нагоду порозмовляти з ними про біблійну правду».

Проповідування на риболовному траулері

Декілька років тому під час служіння К’єл Ґілнард зустрів молодого чоловіка, на ім’я Фрітрік. Він був старшим сином у сім’ї, мав духовний склад розуму і охоче розмовляв на теми з Біблії. У нього було багато запитань, і він дуже хотів здобути біблійні знання. Але було зовсім не легко знайти його знову, оскільки Фрітрік працював інженером на риболовному траулері. Більшість часу він проводив у морі, а вдома жив лише декілька днів, у проміжках між виходами на ловлю. Однак К’єл довідався про розклад прибуття траулера і запитав Фрітрікову матір, коли той може бути вдома. К’єлу вдавалося зустрічатися з ним то в порту, то вдома. Таким чином брати допомогли Фрітріку зробити духовний поступ.

У кінці 1982 року Фрітріка запросили на конгрес до Рейк’явіка. На той час його віра в Єгову почала зростати, і він молився про те, щоб приїхати на конгрес. Сталося так, що один чоловік з його екіпажу раптом передумав  іти у відпустку. Завдяки цьому Фрітрік отримав вільні дні і прибув на конгрес. Програма сильно вплинула на нього, і він переконався в тому, що хоче служити Єгові.

Повернувшись у рідне місто, Фрітрік розповів своїй нареченій про прийняте ним рішення, яке мало вплинути на все його життя. Він сказав, що хоче, щоб вона стала його дружиною. Але якщо вона не бажає вийти заміж за Свідка Єгови, то повинна розірвати їхні заручини. Наступного ранку хтось постукав у двері місіонерського дому. На порозі стояв Фрітрік зі своєю нареченою. Він сказав коротко, але рішуче: «Хельґа хоче вивчати Біблію!» Тому місіонери почали вивчати з Хельґою. У той же день пізніше один з його молодших братів також попросив про біблійне вивчення. Того ж тижня Фрітрік привів на зібрання свою наймолодшу сестру і сказав: «Юннюр хоче вивчати Біблію!»

Фрітрік бажав символізувати своє присвячення Єгові водним хрещенням. Однак спершу йому треба було поглибити свої знання, а потім пройти запитання для кандидатів на хрещення. Проблема була в тому, що більшість часу він проводив у морі. Якщо К’єл не міг порозмовляти з Фрітріком вдома, то це можна було зробити на його робочому місці. От і розв’язання проблеми! Фрітрік найняв К’єла на роботу, щоб разом працювати у машинному відділенні траулера. На початку 1983 року, взявши із собою Біблію і біблійний матеріал, К’єл ступив на борт траулера «Свалбакюр».

К’єл пригадує: «Робота і служіння на борту «Свалбакюра» залишили незабутнє враження. Робочий день починався о 6.30 ранку і закінчувався о 6.30 вечора. Ми обідали опівдні, а вранці і після обіду була  коротка перерва для перепочинку. Після роботи я навчав Фрітріка і мав багато нагод свідчити іншим членам екіпажу. Вечорами ми вивчали Біблію і розмовляли на духовні теми. Інколи ми йшли спати після опівночі. В обідню перерву ми намагались не затримуватись в їдальні, щоб мати більше часу обговорити денний вірш у каюті Фрітріка».

Звичайно, моряки з цікавістю спостерігали за місіонером, який тепер був членом екіпажу. Перші декілька  днів вони ставилися до К’єла з недовірою, бо не знали, чого від нього очікувати. Але дехто з екіпажу з цікавістю почав дослухатися до його слів. Один з них серйозно зацікавився правдою і, дізнавшись про післяобіднє обговорення денного вірша, захотів приєднатися до них. Одного разу, коли розмова в їдальні затягувалася, він у присутності інших з нетерпінням сказав К’єлу і Фрітріку: «Чи ж нам не пора піднятися наверх і прочитати денний вірш?»

Якось увечері К’єл і Фрітрік запросили екіпаж до каюти Фрітріка, щоб розглянути матеріал про алкоголізм, надрукований у журналі «Пробудись!». На цю незабутню зустріч прийшло семеро членів екіпажу, і про неї дізналися також екіпажі інших траулерів.

К’єл говорить: «Після майже двох тижнів служіння і роботи на борту «Свалбакюра» ми знову прибули в порт. За той час я пройшов з Фрітріком питання до хрещення. Крім того, я перевірив його розуміння багатьох інших біблійних тем, свідчив членам екіпажу і розповсюдив їм журнали та літературу». Фрітрік охрестився весною 1983 року. Правду пізнала його наречена Хельґа, а також його мати й сестра.

Вивчення по телефону

Було завжди важко проповідувати добру новину тим людям, які жили у віддалених місцевостях цього великого острова. Телефон став ефективним знаряддям для відшукування зацікавлених осіб і спілкування з ними.

Багато хто отримав користь завдяки такому проповідуванню доброї новини. Декілька років тому одна жінка, на ім’я Оддні Гелґадоттір, відвідала свого сина і невістку, які вивчали Біблію зі Свідками Єгови. Коли  вони розповіли їй про те, чого навчалися, вона теж захотіла вивчати Біблію. Але Оддні жила у віддаленій місцевості на північно-західному узбережжі Ісландії, понад 300 кілометрів від найближчого збору. Тоді сестра Ґвутрун Олафсдоттір запропонувала їй вивчення по телефону, і та з радістю погодилась. Після початкової молитви Оддні охоче відповідала на запитання для вивчення, які були надруковані у книжці. Старанно підготовляючись до занять, вона записувала наведені біблійні вірші і могла відразу прочитати їх, як тільки на них було посилання. Тому їй не потрібен був час на відшукування обговорюваних віршів. Одного разу вивчення відбулося в домі Ґвутрун, коли Оддні приїхала в ту місцевість. Обидвом було трохи ніяково, адже вони вперше вивчали віч-на-віч. Тому Ґвутрун сказала, що піде в іншу кімнату, де був ще один телефонний апарат! Таким чином вони провели вивчення, як звичайно.

Коли Оддні почала розуміти правду, то стала проповідувати своєму чоловікові Йону. Він виявляв зацікавлення, але вона не була певна, чи було б добре їй проводити з ним вивчення Біблії. Вона дізналась, що може це робити, однак має покривати голову під час занять. Вона не тільки навчала свого чоловіка, але й проповідувала сусідам. Потім Оддні висловила бажання охреститися. Ґвутрун домовилася, щоб старійшина по телефону пройшов з нею запитання з книжки «Організовані, щоб виконувати наше служіння» і побачив, чи вона може охреститися. Вона відповідала вимогам, але їй треба було ще офіційно вийти з церкви.

Приблизно через тиждень Оддні зателефонувала до Ґвутрун і сказала, що вже вийшла з церкви. Її чоловік  зробив те саме. Для нього це було важливе рішення, оскільки він був головою місцевої ради парафіян. Пізніше Оддні охрестилася на районному конгресі. Їй дуже сподобалося на конгресі, адже раніше вона бачила лише невелику кількість Свідків. На конгресі в неї взяли інтерв’ю і запитали, чи не важко жити так далеко від інших. Вона сказала, що ніколи не почувалася самотньою, бо знала, що Єгова присутній і на північно-західному узбережжі Ісландії. Потім вона вибачилася за свого чоловіка, який не зміг прибути на конгрес, але який запевнив її, що відвідає конгрес тоді, коли буде готовий охреститися. Він виконав свою обіцянку! Незабаром вони переїхали в більш населену місцевість, де могли регулярно відвідувати зібрання.

 Потреба в місіонерських домах і Залах Царства

У 1968 році Натан Норр з усесвітнього центру Свідків Єгови відвідав Ісландію: він хотів знайти більш придатний будинок для філіалу і для проживання місіонерів. Перед тим Свідки орендували різні приміщення. Тепер брати почали шукати землю для будівництва споруди, в якій мав бути Зал Царства, місіонерський дім і філіал. Тим часом взяли в оренду придатний дім у Рейк’явіку на вулиці Гребнюґата, 5, і 1 жовтня 1968 року шість місіонерів переїхали туди. Цей дім служив центром проповідницької праці в Ісландії впродовж п’яти років. Пізніше брати придбали в Рейк’явіку ділянку землі на вулиці Соуґамеґюр, 71, яка була в дуже зручному місці. Весною 1972 року почалося будівництво нового філіалу. Це було складним завданням для декількох братів, які мало розбиралися в інженерії та будівництві. Серед них не було ні будівельних підрядчиків, ні мулярів, і тому їм довелося найняти підрядчиками не Свідків. Підрядчики охоче пішли на зустріч братам і дозволяли їм працювати з ними на будові. Брати взяли в оренду частину старого будинку, який був поруч з будівельним майданчиком, і влаштували там їдальню. Сестри у себе вдома по черзі готували їсти і привозили їжу робітникам на будову.

Завдяки будівельній праці в тій місцевості було дане чудове свідчення. Підрядчики і міська влада мали добру нагоду познайомитися зі Свідками Єгови. Інші люди зупинялись біля будови і спостерігали за роботою братів. Коли настав час виконувати штукатурні роботи, з Данії на допомогу приїхав один брат, який був професійним муляром. Також сестри виконували дуже багато  роботи. Коли міські інспектори прибули на будову, то побачили, як сестри працювали на бетономішалці. Один з інспекторів сказав: «Я думаю, що жінки нашої церкви могли б дечого навчитися з цього. Безперечно, значно більше користі було б, якби вони будували церкви, а не ходили зі скринькою і випрошували  гроші». Цей будинок присвятили Єгові в травні 1975 року, коли Мілтон Геншель відвідав Ісландію і виголосив промову присвячення. Упродовж багатьох років це приміщення було головним місіонерським домом країни і служило Залом Царства для зборів Рейк’явіка. Тепер там розміщується філіал.

До 1987 року побудували новий Зал Царства і місіонерський дім в містечку Акурейрі. Коли на допомогу ісландським братам приїхало понад 60 братів і сестер з Фінляндії і Швеції, це чітко продемонструвало, що між служителями Єгови існує справжня єдність і братство.

«Найліпший сорт дерева»

Упродовж багатьох років представники Керівного органу Свідків Єгови відвідували Ісландію, і ці візити завжди були джерелом великого підбадьорення для братів. Видатною подією 1968 року став уже згаданий вище візит брата Норра. Він виголосив сповнену ентузіазму промову, розповів випадки зі служіння і звернув увагу на успіхи в праці проповідування про Царство в Ісландії.

Брат Геншель вперше відвідав Ісландію у травні 1970 року. Його привітало декілька заспаних місіонерів. Їм хотілося спати не лише тому, що брат Геншель прибув дуже рано, а й через те, що напередодні почалося виверження відомого вулкана Гекла, і вночі місіонери спостерігали за ним!

Брат Геншель уділив особливу увагу місіонерам і спеціальним піонерам. Він запросив усіх їх на спеціальну зустріч і розповів випадки зі свого піонерування в роки Великої депресії. Він розказав, як піонери обмінювали  літературу на курчат, яйця, масло, овочі, окуляри і навіть на цуценят! Так відбувалась праця в ті тяжкі часи, але піонерам не бракувало речей першої необхідності.

Приїжджаючи до Ісландії, люди швидко помічають специфічність місцевої їжі. До особливостей ісландської кухні належить страва «світ», бараняча голова, яку розрубують наполовину і варять. Уявіть, що перед вами ставлять тарілку, на якій лежить пів баранячої голови із зубами і одним оком! Багатьом іноземцям важко, так би мовити, подивитись тій страві в око. Як правило, завжди вдосталь свіжої риби. Ісландським делікатесом вважається «гартфіскюр»: висушене рибне філе. Його їдять сирим, бажано з маслом. Зазвичай філе дуже тверде і, щоб воно стало м’яким, його добре відбивають. Тому місіонери особливо хотіли побачити, як зреагує брат Геншель, коли йому подадуть цю рибу. Він її покуштував, і ті запитали, чи вона йому сподобалася. Він трохи подумав, а потім дав дипломатичну відповідь: «Ну, я думаю, що це найліпший вид дерева, який я будь-коли їв».

Візити багатьох інших представників Керівного органу були підбадьорливими і незабутніми. Ці зустрічі сильно вплинули на ісландських братів, які, незважаючи на свою малу кількість і віддаленість, відчули себе частиною міжнародного братства, об’єднаного узами християнської любові.

Співпраця з лікарями і працівниками засобів масової інформації

Комітет зв’язку з лікарнями (КЗЛ), до складу якого входить четверо братів, почав свою діяльність в Ісландії  1992 року. Двоє братів відвідали семінар КЗЛ у Великобританії, а інші двоє — семінар у Данії. Новосформований КЗЛ провів зустріч з медперсоналом великої університетської лікарні, на яку прийшло 130 чоловік, включаючи лікарів, медсестер, юристів та керівників лікарні. Оскільки це була перша зустріч, яку проводив КЗЛ з професійними медиками, зрозуміло, що брати дуже хвилювались. Але все пройшло успішно, і пізніше вони організовували зустрічі з меншою кількістю лікарів та інших медичних працівників різних лікарень. Брати також налагодили добрі зв’язки з декотрими провідними хірургами та анестезіологами. Завдяки цьому вдавалось уникати певних труднощів і розв’язувати проблеми, пов’язані з лікуванням пацієнтів без переливання крові.

У 1997 році вийшов новий закон про права пацієнтів. Згідно з цим законом заборонялося застосовувати будь-яке лікування без згоди пацієнта і вимагалося поважати волю непритомного пацієнта, якщо про неї було відомо. У законі також стверджувалося, що слід завжди запитувати дітей віком від 12 років і старших про те, яке лікування вони бажають отримувати. Голова КЗЛ Ґвутмундюр Ґ. Ґвутмундссен говорить: «Зазвичай з лікарями досить легко співпрацювати, і проблеми виникають рідко. Навіть дуже складні хірургічні операції робляться без переливання крові».

Коли у «Пробудись!» за 8 січня 2000 року був надрукований матеріал про безкровну медицину, філіал заохотив братів докласти особливих зусиль, щоб розповсюдити той номер журналу серед якомога більшої кількості людей. Філіал порадив, як пропонувати журнал і як відповідати на запитання, що стосувалися  крові. Спочатку декотрі вісники вагалися пропонувати журнал, але незабаром вони побачили, наскільки людей цікавить ця тема. Було розповсюджено понад 12 000 журналів. Це значить, що журнал отримав кожен 22-й мешканець країни. Один брат сказав: «Мені було важко опрацювати територію, тому що я мав багато цікавих розмов». Як розповіла одна сестра, лише двоє осіб відмовилися взяти в неї журнал!

Журнал про безкровну медицину отримала також ведуча щотижневої програми національного радіо. У своїй програмі вона розповіла, як отримала той журнал, і потім розглянула історію переливання крові так, як це пояснювалось у «Пробудись!». На закінчення вона сказала, що кожен, хто бажає отримати більше інформації про безкровну медицину, може звернутися до Свідків і попросити публікацію на цю тему.

Завдяки спеціальній кампанії розповсюдження цього номера «Пробудись!» багато людей зрозуміли, наскільки розсудливою є наша позиція в питаннях крові. Крім того, вони дізналися, що Свідки Єгови не хочуть помирати. Навпаки, Свідки шукають найліпше медичне лікування, яке тільки можливе. Внаслідок цього декотрі люди, які в минулому були неправильно поінформовані щодо нашої позиції у питаннях крові, стали ліпше сприймати звістку про Царство.

Два Зали за чотири дні

Для ісландських братів визначною подією 1995 службового року стало будівництво двох Залів Царства в червні. Один побудували у Кеблавіку, а другий — у Сельфоссі. Це були перші Зали Царства в Ісландії, які побудували швидкісним методом. Обидва зали були збудовані лише за чотири дні. Це стало можливим  завдяки сердечній допомозі братів з Норвегії. Норвезький філіал надіслав більшість будівельних матеріалів, і з Норвегії на будову прибуло понад 120 братів і сестер. На будівельних майданчиках можна було найчастіше почути такі слова: «Це просто дивовижно!» Ісландські брати читали і чули про швидкісне будівництво Залів Царства, але тепер вони побачили це на власні очі. Звичайно, усіх вразила ця подія, особливо з огляду на те, що лише за декілька днів кількість Залів Царства в Ісландії подвоїлася!

Ісландські брати підбадьорилися не лише від того, що у них з’явилися два нових Зали Царства, а й від того, що брати і сестри з Норвегії приїхали на будову за свій рахунок і в свою відпустку. Який чудовий доказ нашого міжнародного братства! Брати з Ісландії також внесли свою частку у спорудження цих об’єктів. Понад 150 місцевих вісників взяли участь у цій праці, майже половина вісників країни.

Будівництво цих Залів Царства також дало чудове свідчення громадськості. Дві національні телестанції розповідали у випусках новин про хід робіт і показували фотографії з обидвох будівельних майданчиків. Про будівництво також повідомили декілька радіостанцій і газет. Священику однієї місцевої церкви в Сельфоссі не сподобалась така увага до Свідків. У місцевій газеті він надрукував статтю, в якій застерігав про вчення Свідків Єгови, які він назвав небезпечними і фальшивими. Він згадав, що особливо потрібно пильнувати розумово слабким і вразливим людям. У радіоінтерв’ю він повторив ті самі застереження. Але слова цього священика не мали того впливу, якого він сподівався. Натомість більшість людей були вражені будовою Залів  Царства, і багато тих, з ким брати зустрілися під час проповідницької праці, казали, що їх здивувала реакція священика.

Приблизно через тиждень після виходу тих застережень одна газета надрукувала карикатуру. На передньому плані карикатури церква, на задньому Зал Царства. Між ними протікає річка. Декілька усміхнених і добре вдягнених братів ідуть по мосту від Залу Царства до церкви, несучи в руках сумки для служіння. Біля церкви жінка, панікуючи, різко зіскакує зі свого інвалідного візка. Один чоловік з ногою у гіпсі, а другий, очевидно, сліпий, бігають і кричать: «Тікайте, тікайте, Свідки ідуть!» На сходинках церкви стоїть розгублений священик. Багатьом людям сподобалася ця карикатура. Працівники редакції визнали її ліпшою карикатурою року,  вони її збільшили і вивісили на стіні свого офісу. Ця карикатура висіла там декілька років.

Виставка дає добре свідчення

У 2001 службовому році проводилась виставка, присвячена нейтральній позиції Свідків Єгови до початку і під час Другої світової війни, коли вони зносили переслідування нацистів. Ця виставка проводилася в трьох місцях, і загалом її відвідало 3896 осіб. В останні вихідні у виставковому залі в Рейк’явіку зібралося понад 700 відвідувачів. Відеофільм «Свідки Єгови непохитні під час нацистського режиму» ісландською мовою показували на цій виставці в усіх трьох місцях. Багато людей скористалися з можливості подивитись весь фільм.

Непохитна позиція Свідків у концтаборах вразила глядачів, які раніше не знали про цю сторінку нашої історії. Одна жінка, професор, яка приходила на виставку декілька разів, сказала, що побачене дуже вплинуло на неї і що вона змінила своє ставлення до Свідків Єгови. Особливо її зворушила міцна віра Свідків у концтаборах. На відміну від інших в’язнів, вони могли звільнитися, відрікшись від своїх вірувань.

Одна загальнонаціональна телестанція та місцеві теле- і радіостанції добре відгукнулися про цю виставку. На її відкриття прийшов лютеранський священик разом з дружиною і дочкою. Трохи пізніше брат запросив того священика відвідати Бетель, на що той дав згоду. Через декілька днів після відвідин до нього прийшла одна жінка, яка мала запитання щодо певного біблійного вірша. Він порадив їй зв’язатися з філіалом Свідків Єгови, бо був упевнений, що вони зможуть відповісти на її запитання. Пізніше з тим священиком брат проводив біблійне вивчення.

 Багаторічні успіхи в перекладі

Декільком вісникам, які перекладали на ісландську мову всю духову поживу від «вірного і мудрого раба», часто було нелегко (Матв. 24:45). Із самого початку ісландські Свідки, які жили в Канаді, виконували більшість перекладацької роботи. Пізніше переклад почали здійснювати в Ісландії. Після приїзду перших місіонерів у 1947 році вони познайомилися з літнім поетом, який жив разом з ними в одному домі. Він знав англійську і допомагав місіонерам вивчати ісландську мову. Він також запропонував перекладати для них літературу. Тому брати запропонували йому за гроші перекласти книжку «Нехай Бог Буде Правдивий» і брошурку «Радість Усіх Людей». На жаль, він писав старим поетичним стилем, вживаючи занадто багато архаїчних слів та виразів. І хоч один із нових місіонерів і брат Ліндал перевірили та передрукували цей переклад, книжка так ніколи і не стала добрим посібником. Однак цю книжку широко розповсюджували, вже починаючи з першого видання, і загалом було надруковано 14 568 примірників. У 1949 році було видано понад 20 000 брошурок. Пізніше брати найняли іншого чоловіка для перекладу книжки «Що Реліґія Зробила Для Людства?».

У ті роки маленька група братів переклала декілька брошурок. У 1959 році вийшла у світ одна з них «Ця Добра Новина про Царство». Та брошурка допомогла братам розпочати багато нових біблійних вивчень. Тоді було дозволено перекладати на ісландську мову «Вартову башту».

Пізніше переклали й видали багато чудових книжок — «Це Значить Життя Вічне» вийшла у світ 1962  року; «Від раю втраченого до раю відновленого» — 1966-го; «Правда, яка веде до вічного життя» — 1970-го; «Ви можете жити вічно в Раю на землі» — 1984-го і «Знання, яке веде до вічного життя» — 1996-го. Щоквартальне видання «Пробудись!» було додано до списку публікацій ісландською мовою в 1982 році.

Упродовж багатьох років брати не мали пісенника ісландською мовою. У 1960 році чотири пісні було перекладено і розмножено на мімеографі для програми районного конгресу. Потім на обласному конгресі в листопаді 1963 року було видано маленький пісенник із 30 піснями ісландською мовою, і це дуже потішило братів.

До того часу на зібраннях співали різними мовами. Ґюнтер і Рут Гаубіц прибули в Ісландію з Німеччини в 1958 році, щоб служити тут спеціальними піонерами. Рут все ще пам’ятає, як іноземні брати співали, користуючись пісенниками англійською, датською, німецькою, норвезькою, фінською або шведською мовами. Ісландці співали з ними тією мовою, яку найліпше знали. Вона говорить: «Це був досить змішаний хор!» Поступово з роками ісландською мовою було перекладено більше пісень Царства, однак повний пісенник зі всіма 225 піснями вийшов лише в 1999 році. Як же вдячні були брати за цю додаткову можливість нести хвалу Єгові!

На обласному конгресі, який проводився в серпні 1999 року, було звернено увагу на щось нове для Ісландії. Книжка «Зважайте на Даниїлове пророцтво!» ісландською мовою була випущена одночасно з англійським виданням. Коли на конгресі промовець оголосив про випуск цієї книжки англійською мовою, всі присутні зааплодували. Але потім, замість того щоб сказати,  що ця книжка пізніше буде перекладена на ісландську мову, він, на превелику радість усіх присутніх, показав ісландський примірник, кажучи, що вона вже перекладена ісландською мовою! Після того два томи публікації «Пророцтво Ісаї — світло для всього людства» теж вийшли одночасно з англійськими виданнями.

Розширення Бетелю і подальший зріст

У 1998 році відбувалася реконструкція приміщення філіалу. На протилежному боці вулиці купили дві житлові квартири для бетелівців, і це дозволило виділити у філіалі більше місця для перекладацького відділу. За останні роки перекладачі також отримали користь від відвідин братів з усесвітнього центру в Нью-Йорку. Ці брати навчали їх, як користуватись комп’ютерними  програмами, розробленими Свідками Єгови, зокрема для перекладацької праці.

Нещодавно представники всесвітнього центру провели у філіалі Курс поглибленого розуміння англійської мови. Цей курс навчив перекладачів, як ліпше розуміти англійський текст ще до початку його перекладу.

Філіал пише: «Роздумуючи про минулі роки, ми раді, що декотрі брати наважилися розпочати перекладацьку працю, маючи дуже прості умови і обмежене знання ісландської мови. Хоча в ті дні якість перекладу була не такою, як сьогодні, ми не ‘погорджуємо днем малих речей’ (Зах. 4:10). Нам приємно бачити, що в Ісландії стало відомо про ім’я Єгови та його Царство і що багато людей пізнало правду».

 Тепер у філіалі служить вісім повночасних працівників. Інші постійно приїздять до Бетелю і працюють неповний робочий день. Щоб звільнити Зал Царства у філіалі, почали будувати новий Зал Царства для зборів у Рейк’явіку. Це дозволить зробити реконструкцію будинку філіалу, і там зможе жити більше працівників Бетелю.

Щоб проповідувати добру новину в Ісландії, потрібні наполегливість, саможертовність і любов. Дійсно, можна сказати, що ревні вісники Царства запопадливо працювали в Ісландії впродовж 76 років, і ця праця не була марною. Чимало вірних братів і сестер брали участь у праці жнив. Дуже багато вісників приїхали з інших країн, щоб служити тут декілька років, і їхня праця не забута. Декотрі залишилися і стали постійно жити в Ісландії. Слід також похвалити і багатьох ревних ісландських вісників за їхню наполегливість.

Середня кількість вісників Царства становить 281. Це мало, але Свідки Єгови добре знані в країні. Тепер семеро місіонерів служать у сільських місцевостях і в малих зборах острова. У минулому службовому році 543 особи відвідали Спомин Христової смерті і проводилося майже 180 домашніх біблійних вивчень.

Можливо, одного дня ісландські брати досягнуть зросту, описаного в Ісаї 60:22: «Цей малий стане тисячею, і наймолодший — народом міцним! Я, Господь, цього часу оце приспішу!» А тим часом Свідки Єгови в Ісландії рішуче виконують працю, яку їм доручив Цар, Ісус Христос — проповідування доброї новини про Царство. Вони впевнені, що Бог зростить насіння правди у сприйнятливих і вдячних серцях! (Матв. 24:14; 1 Кор. 3:6, 7; 2 Тим. 4:5).

[Рамка на сторінці 205]

Там, де імена стають прізвищами

В ісландців є такий звичай: вони не носять прізвищ, а називають одне одного лише на ім’я. Прізвища для своїх дітей вони утворюють, додаючи до імені батька суфікси: для хлопчиків -сон, а для дівчаток -доттір. Наприклад, син чи дочка чоловіка на ім’я Гаральдур матиме прізвище Гаральдссон чи Гаральдсдоттір. Цікаво також, що при одруженні прізвище жінки не змінюється. А оскільки так багато людей мають подібні прізвища, у телефонних книжках подається не тільки ім’я, адреса і телефонний номер особи, але й її професія. Записи родоводу дозволяють ісландцям визначити своїх предків, які жили понад тисячу років тому.

 [Рамка на сторінці 208]

Загальний огляд Ісландії

Територія. Ця острівна країна лежить трохи нижче Північного полярного кола, на півночі Атлантичного океану. З одного боку її омиває океан, а з іншого — Гренландське та Норвезьке моря. Це край вулканів, гарячих джерел та гейзерів. Десята частина острова вкрита льодовиками.

Населення. Жителі Ісландії — це нащадки вікінгів, більшість з яких прибули сюди з Норвегії. Загалом ісландці — працьовитий, винахідливий і толерантний народ. Більшість людей живе біля моря.

Мова. Хоча офіційна мова країни — ісландська, багато жителів розмовляє ще принаймні двома іноземними мовами, зазвичай англійською, німецькою або однією зі скандинавських мов.

Господарство. В економіці Ісландії провідну роль відіграє рибальство. Рибальські траулери ловлять мойву, тріску, морський окунь та оселедець. Більшість риби йде на переробку та експорт.

Продукти харчування. Ісландці їдять багато риби й баранини. А їхньою національною стравою є варена голова барана.

Клімат. Клімат в Ісландії помірний, оскільки пом’якшується теплою течією Атлантичного океану. Зима тут м’яка, хоча й вітряна, а літо прохолодне.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 210]

6 вересня 1942 року: «У цій країні все ще працює лише один піонер, тому немає про що повідомляти. Населення Ісландії становить майже 120 000 чоловік, і там є приблизно 6000 фермерських господарств. Дістатися до цих ферм можливо лише на поні. Щоб відвідати всі доми, необхідно проїхати приблизно 16 000 кілометрів і перебратися через багато гір і гірських річок. Поки що люди мало цікавляться звісткою».

Ці слова написав Ґеорґ Ф. Ліндал після 13 років піонерування в Ісландії. Він був єдиним вісником в Ісландії ще понад п’ять років.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінках 213, 214]

Вірні служителі

Олівер Макдональд — один із перших місіонерів, яких було призначено в Ісландію. Він закінчив 11-й клас школи «Ґілеад». З Нью-Йорка до Ісландії Олівер прибув вантажним кораблем у грудні 1948 року разом з Інґвардом Єнсеном. Подорож тривала 14 днів, оскільки Атлантичний океан дуже штормив. Майже весь той час їх обох мучила морська хвороба.

У березні 1950 року брат Макдональд одружився із Саллі Вайлд з Англії, яка працювала в британському Бетелі. У ті ранні роки Мак — так з любов’ю його називали друзі — та його дружина Саллі виконали дуже багато важливої праці, і ті, з ким вони вивчали Біблію, продовжують вірно служити Єгові.

В Ісландії у Саллі виявили рак, тож 1957 року Мак і Саллі повернулися в Англію, де вона і померла. Після смерті Саллі Мак знову розпочав повночасне служіння — спочатку він служив сталим піонером, а потім протягом 13 років виконував роз’їзну працю. У 1960 році він одружився зі спеціальною піонеркою, Валері Гарґрівс. Вони разом служили в різних районах Великобританії — об’їздили територію від півночі Шотландії до Нормандських островів, які лежать на південь від Англії. Опрацьовуючи район на півночі Великобританії, який тягнувся аж до Шетландських островів, що розкинулися на північ від Шотландії, Мак часто говорив: «Наше наступне призначення — Ісландія!» Однак насправді ніколи не думав, що його слова збудуться.

А втім, 1972 року Мак і Валері отримали нове призначення — служити місіонерами в Ісландії. Мак був служителем філіалу, а пізніше координатором Комітету філіалу. Вони з Валері прослужили в Ісландії сім років, а пізніше були призначені місіонерами в Ірландію, спочатку в Дублін, а тоді в Північну Ірландію. В Ірландії Мак прослужив 20 років, і в грудні 1999 року помер від раку, провівши 60 років у повночасному служінні. Валері й досі служить сталою піонеркою в Белфасті, що в Північній Ірландії.

[Ілюстрація]

Валері та Олівер Макдональд у Рейк’явіку, 1970-ті роки.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 218]

Рейк’явік

Рейк’явік — це столиця Ісландії. Назва столиці означає «Затока, що димить». Таку назву місту дав перший поселенець, Ійнґолфер Арднарсон, через гарячі джерела, від яких здіймається пара. Сьогодні Рейк’явік — це сучасне метушливе місто, населення якого становить коло 180 000 чоловік.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінках 223, 224]

Ісландія стала їхнім домом

Пол Гайне Пітерсен походить з Данії. У 1959 році його призначили спеціальним піонером в Ісландію. А 1961-го він відвідав у Європі два міжнародних конгреси, що відбувалися під гаслом «Об’єднані поклонники», і зустрів там Вайолет. Вона приїхала з Каліфорнії (США), щоб також побувати на тих конгресах.

Коли конгреси закінчились, Пол повернувся в Ісландію, а Вайолет — додому в Каліфорнію. Вони листувалися п’ять місяців, а в січні 1962 року Вайолет прилетіла в Ісландію до Пола. Він далі піонерував і був єдиним Свідком у рідконаселеному районі в північно-західній Ісландії. Пол і Вайолет одружилися і стали жити у маленькому містечку, де взимку впродовж двох місяців сонце взагалі не з’являється над горизонтом. Щоб дістатися до деяких людей на своїй території, їм доводилось їздити стрімкими гірськими дорогами, часто вкритими льодом, а єдиним транспортним засобом був мотоцикл, який Пол привіз із Данії. Оскільки Вайолет народилася й виросла у сонячній Каліфорнії, багато братів і сестер думали, що довго вона в Ісландії не витримає. Але вона витримала і навіть полюбила цю країну та її мешканців.

Пол і Вайолет піонерували разом аж до 1965 року, коли у них народилася донечка Елізабет. Потім Пол ще піонерував до 1975-го, а Вайолет у ці роки лише час від часу служила піонеркою. У 1977 році через погіршення здоров’я Пола сім’я вирішила переїхати у Каліфорнію. Але згодом вони захотіли служити там, де була більша потреба у вісниках Царства. Тож Пол і Вайолет знову розпочали піонерське служіння. Коли ж їхня дочка закінчила школу й досягла повноліття, їх направили в Ісландію як місіонерів. Там вони кілька років прослужили в місіонерській та роз’їзній праці, а 1989 року Пола призначили членом Комітету філіалу. Згодом, 1991 року, в Ісландії було офіційно відкрито Бетель, і Пол з Вайолет стали першими членами бетелівської сім’ї. Сьогодні вони й далі там служать.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінках 228, 229]

Гостинне подружжя

Фрітрік Ґісласен і його дружина Ейда були серед семи осіб, які охрестилися 1956 року. Їх навчали правди Олівер і Саллі Макдональд. Спочатку біблійне вивчення проводилось лише з Фрітріком, бо Ейда була цілу зиму зайнята у швейному гуртку. Коли ж навесні вона звільнилася, то протягом вивчення сиділа на кухні. Зрештою Ейду настільки зацікавили біблійні дискусії, що вона запитала, чи може бути присутньою на вивчені як слухач. Однак незабаром вона вже була повністю поглинута біблійним обговоренням.

Пізніше у їхньому домі регулярно проводилось вивчення «Вартової башти» англійською мовою. Вони також почали відвідувати зібрання у помешканні місіонерів. «Пригадую, як ми збиралися в маленькій кімнатці на горищі, де жили місіонери,— розповідає Фрітрік.— Там поміщалося тільки 12 крісел, тож іноді, коли приходило більше осіб, ми відкривали двері до сусідньої маленької кімнати. Сьогодні ж у Рейк’явіку є свій Зал Царства, де збирається аж три збори!»

Гостинність Фрітріка й Ейди відома багатьом. Хоча вони виховували шістьох дітей, двері їхнього дому завжди були відкриті для братів. Ще на початку існування збору чимало братів, які приїжджали до Ісландії з інших країн, поки не знаходили собі помешкання, жили у Фрітріка та Ейди.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 232]

Біблія ісландською мовою

Перші уривки з Біблії, перекладені ісландською мовою, містяться у книжці XIV століття, що називається «Стйордн». Це переклад і переказ частин Єврейських Писань. А перший повний Новий Завіт ісландською мовою було надруковано 1540 року. Переклад зробив Оддер Ґогтскаулксон, син єпископа Гоулара. Він захопився ідеями реформації у Норвегії, а потім в Німеччині мав нагоду спілкуватися з Мартіном Лютером. Як каже історія, після повернення в Ісландію Оддер, боячись образити свого католицького роботодавця, єпископа Скаулголта, став перекладати Біблію у корівнику, хоча це коштувало йому великих зусиль. Оддер зробив переклад з латинської Вульгати і потім особисто повіз його до друкарні в Данію. У 1584 році єпископ Ґветбрандер Торлауксон дав дозвіл на друкування першої цілої Біблії ісландською мовою. Перша повна Біблія, перекладена з єврейських і грецьких текстів оригіналу, з’явилася 1908 року, а в 1912-му вийшло виправлене видання.

[Ілюстрація]

«Ґветбрандсбібліа» — перша повна Біблія ісландською мовою.

 [Таблиця/Діаграма на сторінках 216, 217]

ІСЛАНДІЯ. ВИЗНАЧНІ ПОДІЇ З ІСТОРІЇ

1929 р. В Ісландію прибуває Ґеорґ Ф. Ліндал, який став першим вісником у цій країні.

1940

1947 р. Прибуває перший місіонер.

1950 р. Утворено невеликий збір.

1960

1960 р. Надруковано першу «Вартову башту» ісландською мовою.

1962 р. У Рейк’явіку засновано філіал.

 1975 р. Закінчено будівництво нового, більшого філіалу, і відбулось його присвячення.

1980

1992 р. Утворено Комітет зв’язку з лікарнями.

1995 р. У червні за чотири дні побудовано два Зали Царства.

2000

2004 р. В Ісландії активно діє 284 вісники.

[Діаграма]

(Дивіться публікацію)

Загальна кількість вісників

Загальна кількість піонерів

300

200

100

1940 1960 1980 2000

 [Карта на сторінці 209]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ІСЛАНДІЯ

Гусавік

Голар

Акурейрі

Сейдісфйордюр

Нескейпстадюр

Ескіфйордюр

Стіккісгоульмюр

Боргарнес

Гебн

РЕЙК’ЯВІК

Скальгольт

Кеблавік

Сельфосс

 [Сторінкова ілюстрація на сторінці 202]

[Ілюстрації на сторінці 207]

Справа: Ґеорґ Ф. Ліндал, 1947 рік.

[Ілюстрації на сторінці 207]

Внизу: брат Ліндал з ісландським поні, початок 1930-х років.

[Ілюстрації на сторінці 212]

Декотрі з перших місіонерів в Ісландії, зліва направо: Інґвард Єнсен, Олівер Макдональд і Лео Ларсен.

[Ілюстрація на сторінці 220]

У цьому будинку був філіал з 1962 по 1968 рік.

[Ілюстрація на сторінці 227]

Понад сто ісландських вісників відвідали міжнародний конгрес «Мир на землі», який проводився в Копенгагені (Данія), 1969 рік.

[Ілюстрація на сторінці 235]

Іріс і К’єл Ґілнард в Акурейрі, січень 1993 року.

[Ілюстрація на сторінці 238]

Справа: траулер «Свалбакюр».

[Ілюстрація на сторінці 238]

Внизу: Фрітрік і К’єл.

[Ілюстрація на сторінці 241]

Справа: Оддні Гельґадоттір.

[Ілюстрація на сторінці 241]

Внизу: Ґвутрун Олафсдоттір.

[Ілюстрація на сторінці 243]

Справа: Зал Царства і місіонерський дім в Акурейрі.

[Ілюстрація на сторінці 243]

Внизу: Б’ярні Йонссен перед філіалом.

[Ілюстрація на сторінці 249]

Зверху: будівництво Залу Царства в Сельфоссі, 1995 рік.

[Ілюстрація на сторінці 249]

Справа: закінчений будинок.

[Ілюстрація на сторінці 253]

Ісландська родина Бетелю.

[Ілюстрація на сторінці 254]

Комітет філіалу, зліва направо: Б’ярні Йонссен, Ґвутмундюр Ґ. Ґвутмундссен, Пол Г. Пітерсен і Берґтор Н. Берґтборссен.