Норвегія

МОЛОДИЙ чоловік, на ім’я Кнуд Педерсон Гаммер, стоїть на палубі корабля і пильно вдивляється в узбережжя Норвегії. Колись Кнуд був пастором баптистської церкви у штаті Північна Дакота (США). Але рік тому він став Дослідником Біблії (так раніше називались Свідки Єгови). Тепер, у 1892 році, Кнуд повертається на батьківщину, щоб проповідувати своїм друзям і родичам.

У ті роки в Норвегії проживало два мільйони людей, більшість з яких належала до лютеранської державної церкви. Кнуд прагнув допомогти щиросердним норвежцям пізнати правдивого Бога Єгову і зрозуміти, що цей люблячий Бог не мучить грішників у вогняному пеклі. Також він дуже хотів, щоб люди почули про прийдешнє Тисячолітнє царювання Христа, під час якого земля стане раєм.

Коли корабель наближався до берега, Кнуд уважно розглядав обриси цієї величної країни. Перед ним  простягалась вузька довга смуга землі з високими засніженими горами, дивовижними фіордами та густими лісами. Він розумів, наскільки нелегко буде дістатися до малозаселених регіонів, де майже немає доріг і мостів. І, хоча в Норвегії багато людей жило в містах, які постійно розростались, все ж чимало мешкало в сільських місцевостях, рибальських селищах чи на сотнях островів, розкиданих вздовж узбережжя. Запрошуємо вас дізнатись про плоди наполегливого служіння Кнуда і про те, як попри серйозні труднощі поширювалось правдиве поклоніння в Норвегії. Ми впевнені, що це зміцнить віру і додасть ревності Божим служителям по цілій землі.

НАСІННЯ ЦАРСТВА ПРИНОСИТЬ ПЛОДИ

Хоча в Шієні, рідному місті Кнуда, дехто зацікавився біблійною звісткою, він мусив повернутись до своєї сім’ї в США. Проте 1899 року він знову приїхав до Норвегії, цього разу на прохання Чарлза Рассела, який тоді наглядав за діяльністю Дослідників Біблії. Брат Рассел хотів, щоб Кнуд заснував у Норвегії збір. Кнуд привіз кілька примірників двох перших томів із серії книжок «Свитання Тисячоліття» (пізніша назва «Виклади Святого Писання»), перекладені датсько-норвезькою мовою. У той час писемна норвезька була подібна до датської, тож публікації на цій мові  могли читати як у Данії, так і в Норвегії. Кнуд проповідував багатьом людям і розповсюдив деякі книжки. Але невдовзі йому знову треба було повертатись до США.

Наступного року Інгебрет Андерсен, котрий жив в околицях Шієна, дістав книжку «Плян Віків» (можливо, саме цей примірник привіз до Норвегії Кнуд). Вже довгий час Інгебрета цікавило питання про «другий прихід» Христа, тому він зі своєю дружиною Берте дуже захопився цієї книжкою. Незабаром Інгебрет почав свідчити і навіть приходив на релігійні зібрання, щоб розповідати іншим про Тисячолітнє царювання Христа. Пізніше він відвідував тих, хто виявив зацікавлення, і досить швидко у Шієні утворився збір приблизно з десяти ревних Дослідників Біблії.

 Коли Кнуд дізнався від свого родича про маленький збір у Шієні, то в 1904 році приїхав до Норвегії, щоб познайомитись з Інгебретом. Він зупинив одного перехожого на вулиці й запитав: «Чи десь тут живе чоловік, на ім’я Інгебрет Андерсен?» — «Так, це я»,— відповів перехожий. Кнуд був настільки вражений, що відразу посеред вулиці розкрив свою валізу і став показувати Інгебрету привезені книжки. Як же зрадів Інгебрет цій зустрічі й такій кількості літератури!

Кнуд із за́палом розповідав норвезьким одновірцям про організацію і працю свідчення. Згодом брат Кнуд повернувся до своєї сім’ї, яка на той час жила в Канаді. Але його візит дуже підбадьорив вісників Шієна і заохотив їх до ревної діяльності.

ПОШИРЕННЯ ЗВІСТКИ В НОРВЕГІЇ

Праця проповідування в Норвегії набула більшого розмаху в 1903 році, коли сюди прибуло троє ревних колпортерів (повночасних проповідників) — Фрітьйоф Ліндквіст, Віктор Фельт і Е. Гундерсен. Брат Фрітьйоф оселився в столиці Норвегії, Хрістіанії (тепер Осло). У 1904 році його будинок став офісом Товариства «Вартова башта», куди надходили замовлення на літературу і передплати на «Сіонську Вартову башту».

Наприкінці 1903 року брат Гундерсен проповідував у місті Тронгеймі, що в центральній частині Норвегії. Там він свідчив Лотте Голм і дав їй літературу.  Згодом Лотте повернулась додому (в околиці міста Нарвіка, що за Північним полярним колом) і стала першим вісником на півночі країни. Через деякий час до Нарвіка приїхав Віктор Фельт і допоміг пізнати правду двом подружнім парам. Вони познайомилися з Лотте, і невдовзі ця маленька група Дослідників уже регулярно збиралася для вивчення Біблії. Правду також прийняла молодша сестра Лотте, Халльгерд. Трохи пізніше ці дві ревні сестри служили піонерками у різних частинах Норвегії.

У 1904 та 1905 роках брати Фельт і Гундерсен проповідували в Бергені, де їхня праця приносила добрі результати. У «Сіонській Вартовій башті» за 1 березня 1905 року зазначалося: «Видатний проповідник з церкви “Вільна місія” [у Бергені] настільки захопився ясним світлом, що тепер з усіх сил  намагається донести правдиве Євангеліє до своїх численних і завжди уважних слухачів».

Цим проповідником був Теодор Сімонсен. Пізніше його вигнали з церкви «Вільна місія» за те, що він навчав людей біблійних істин, про які довідався з наших публікацій. Але цей непотрібний для церкви чоловік став безцінним скарбом для Дослідників Біблії. Теодор був чудовим братом і здібним промовцем, якого дуже любили служителі Єгови. Згодом він оселився в Хрістіанії і належав до місцевого збору Дослідників Біблії, який швидко зростав.

ДЕКОТРІ З ПЕРШИХ ПІОНЕРІВ

Приблизно до 1905 року збори Дослідників Біблії були в чотирьох містах: Шієні, Хрістіанії, Бергені та Нарвіку. За деякий час кілька ревних вісників розпочали піонерське служіння і стали поширювати добру новину в багатьох інших частинах Норвегії. Чимало з тих піонерів мали досить цікаве минуле.

Наприклад, першою піонеркою серед сестер у Норвегії була Хельга Гесс. Вона виростала сиротою і жила в Бергені, де в 17 років почала працювати вчителькою недільної школи. Якось вона почула, як Теодор Сімонсен розповідав у церкві «Вільна місія» про те, що прочитав в одній з книжок Дослідників Біблії. Хельга зацікавилась і взяла ту саму літературу. Вона покинула роботу в недільній школі й у 1905 році, коли їй було 19, почала проповідувати добру новину в містах Гамарі та Євіку.

Одного дня 1908 року Андреас Ейсет, якому було трохи за 20, рубав дрова у родинному господарстві поблизу Конгсвінгера. До нього прийшов піонер і залишив книжку «Божий Плян Віків». Андреас зацікавився тим, що прочитав, і замовив більше літератури. Через кілька місяців Андреас передав  господарство молодшим братам і розпочав піонерське служіння. Протягом наступних восьми років він звіщав добру новину майже по всій країні. Спершу Андреас проповідував на півночі: влітку подорожував на велосипеді, а взимку — на фінських санях. Потім він поїхав до міста Тромсе, а тоді повернув на південь і, не оминаючи жодної місцевості, свідчив вздовж узбережжя аж до Хрістіанії.

Анна Андерсен з міста Рюгге, що неподалік Мосса, теж була однією з перших піонерок у Норвегії. Вона роками служила офіцером «Армії спасіння», віддано допомагаючи нужденним. Приблизно 1907 року Анна прочитала деякі з наших публікацій і зрозуміла, що знайшла правду. У Крістіансунні вона познайомилась з Хулдою Андерсен (згодом Ейсет), іншою жінкою-офіцером «Армії спасіння», яка теж зацікавилась Біблією. Невдовзі ті дві жінки вирушили пароплавом у довгу мандрівку на північ вздовж норвезького  узбережжя до морського порту Кіркенес, що біля кордону з Росією. У кожному порту вони сходили на берег і розповсюджували літературу. Приблизно 1912 року Анна почала служити піонером. Не одне десятиліття вона човном чи велосипедом мандрувала країною, залишаючи біблійну літературу майже в кожному місті. Довгий час Анна служила на півдні, в Крістіансанні, співпрацюючи зі збором, який швидко зростав.

Карл Ґунберґ перед тим, як стати Дослідником Біблії, був офіцером військово-морського флоту. Десь 1911 року у віці близько 35 років Карл почав служити піонером. Він заробляв на життя, працюючи інструктором з навігації. Хоча Карл мав доволі суворий вигляд, він був приємною людиною з чудовим почуттям гумору. До самої старості Карл проповідував по всій Норвегії. Як ви пізніше довідаєтесь, служба у флоті та знання навігації дуже знадобилися йому в праці проповідування.

ДУХОВНЕ ЗМІЦНЕННЯ БРАТСТВА

У жовтні 1905 року в Норвегії відбулась особливо радісна подія — перший конгрес, який проходив у Хрістіанії. На ньому було приблизно 15 присутніх і 3 особи охрестилося. У 1906-му відбувся конгрес у Бергені, а з 1909-го конгреси стали проводити щороку і на них приїздили промовці з Данії, Фінляндії та Швеції. Деякі з цих промовців також відвідували збори як пілігрими (теперішні роз’їзні наглядачі).

Крім того, тогочасних Дослідників Біблії у Норвегії дуже підбадьорили візити брата Рассела. У 1909 році він відвідав Берген і Хрістіанію. Брати і сестри надзвичайно цінували нагоду зустрітися з ним і послухати його промови. Засоби масової інформації присвятили чимало уваги другому візиту брата  Рассела до цієї країни, який відбувся 1911 року. Його публічну промову вислухало 1200 осіб, у тому числі 61 вісник. Яку ж велику радість це принесло місцевим Дослідникам Біблії!

Через три роки Чарлз Рассел призначив брата Генрі Бйорнестада регулярно відвідувати збори в Норвегії та Швеції. Він став першим норвезьким роз’їзним наглядачем.

ЗБІЛЬШЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАПЕРЕДОДНІ 1914 РОКУ

У 1910 році в Дослідників Біблії з’явилося нове та ефективне знаряддя для проповідування — серія трактатів «Кафедра народів». Завдяки їм кожен вісник міг взяти активнішу участь у проповідницькій праці. Брати і сестри палко бажали викривати фальшиві релігійні догми і пояснювати біблійні істини. Вони безкоштовно розповсюдили тисячі трактатів, часто вкладаючи їх у газети.

Дослідники Біблії були схвильовані тим, що має статися в 1914 році. У книжці «Час уже близько» (другий том із серії «Свитання Тисячоліття») пояснювалося, що часи поган, які будуть вирізнятися неспокоєм та анархією, закінчаться в 1914 році, а тоді почне правити Боже Царство. Також Дослідники Біблії вірили, що Христові співспадкоємці отримають у цей період свою нагороду.

Цю тему Дослідники Біблії часто піднімали у своїх розмовах. Наприклад, одного липневого вечора 1914 року Карл Крістіансен грав у оркестрі міста Шієна і під час антракту  сказав співрозмовникам: «Через кілька тижнів має щось відбутися. Спершу почнеться війна, тоді революція, потім анархія і зрештою прийде Боже Царство». Коли невдовзі вибухнула Перша світова війна, люди приходили до Карла, аби отримати більше інформації.

У місті Арендалі, що розкинулось на південному узбережжі, в 1914 році жила лише одна Дослідниця Біблії. Якось ця сестра зустріла на вулиці Мію Апесланн і розповіла їй, що, згідно з Біблією, восени 1914 року має початись війна. «Якщо це справдиться,— сказала Мія,— я повірю». Незабаром, коли слова сестри збулися, Мія дотрималась своєї обіцянки і стала ревною християнкою. Тож з маленької групки людей — цієї сестри, Мії та ще кількох вісників — сформувався перший збір в Арендалі.

ЗРІСТ І ПОДАЛЬШІ ПРОБЛЕМИ

Хоча не всі сподівання щодо 1914 року виправдалися, Дослідники Біблії й далі активно проповідували. З грудня 1914 року і майже до кінця 1915 року завдяки унікальному фільму в слайдах «Фото-драма сотворення» було дане чудове свідчення великій кількості людей у Хрістіанії, Бергені, Тронгеймі, Шієні, Арендалі та Крістіансанні.

Однак невдовзі у Дослідників Біблії постали деякі проблеми. Фрітьйоф Ліндквіст, який приблизно десять років наглядав за працею проповідування в Норвегії, почав висувати власні погляди і 1916 року покинув організацію. Тому протягом кількох наступних років за проповідницькою працею в Норвегії наглядали брати зі Швеції та Данії. А з 1921-го по 1945-й це призначення виконував Енок Еман.

Також відчувався певний неспокій серед братів, коли в 1916 році помер Ч. Т. Рассел і за діяльністю  Дослідників Біблії став наглядати Дж. Ф. Рутерфорд. Через невиправдані сподівання щодо 1914 року і такі організаційні зміни багато хто покинув правду. Приміром, в 1918 році у Бергені з цілого збору залишився один брат і семеро сестер. Значно зменшився збір в Тронгеймі, і відійшла група у Хрістіанії. Однак ті, хто вірно підтримував організацію, невдовзі відчули рясні благословення Єгови.

НОВИЙ ПОШТОВХ

У 1918 році брат Рутерфорд виголосив захопливу промову «Міліони з людей тепер жиючих ніколи не помруть». З 1920-го по 1925-й цю підбадьорливу промову прослухали по всьому світі. Брат А. Х. Макміллан із всесвітнього центру в Нью-Йорку виголошував її в багатьох містах Норвегії. У Хрістіанії університетська аудиторія була переповнена людьми, охочими послухати його виступ, але, на жаль, не всі могли увійти. Тож брат Еман поставив при вході коробку, виліз на неї і голосно сказав: «Якщо ви прийдете сюди через півтори години, брат Макміллан виголосить цю промову знову!» Так і сталось. Вдруге теж зібралося стільки народу, що в аудиторії не залишилось жодного вільного місця. Ще кілька років по тому норвезькі брати виступали з цією промовою в різних куточках Норвегії. Тисячі з ентузіазмом слухали переконливі факти зі Святого Письма про те, що велика кількість людей переживе Армагеддон і житиме вічно на райській землі. Чимало присутніх ознайомилися з цією звісткою, отримавши брошуру «Міліони з людей тепер жиючих ніколи не помруть!».

З 1922-го по 1928-й Дослідники Біблії розповсюдили сотні тисяч трактатів з прийнятими на конгресах резолюціями, як-от «Виклик світовим провідникам», «Пересторога для всіх християн»  та «Обвинувачення духівництва». Багато Дослідників Біблії почало проповідницьку діяльність, розповсюджуючи ці трактати.

А втім, зріст відбувався досить повільно. Хоча піонери та ревні вісники невтомно проповідували, дехто з братів і сестер потребував допомоги, аби бути активнішими в служінні. Крім того, публікації виходили зазвичай не норвезькою мовою, а датською, датсько-норвезькою чи шведською. Що можна було зробити, аби проповідницька праця в Норвегії набула більшого розмаху?

У норвезькому виданні «Бюлетеня» (тепер «Наше служіння Царству») за квітень 1925 року містилось зворушливе оголошення: «Ми надсилаємо вам перше видання журналу “Золотий вік” норвезькою мовою. І ви можете оформити передплату на цей журнал». Це був «Золотий вік» (тепер «Пробудись!») за березень 1925 року. Незабаром «Золотий вік» норвезькою мовою набув популярності не лише в Норвегії, але й у Данії. А коли 1936 року норвезький «Золотий вік» став називатися «Ню Верден» («Новий Світ»), його вже передплачувало 6190 норвежців.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА НОВИЙ ОФІС

У травні 1925 року понад 500 Дослідників Біблії з різних частин Скандинавії зібралися на конгрес у місті Еребру (Швеція). На конгресі брат Рутерфорд оголосив, що північноєвропейське бюро буде в Копенгагені (Данія). З Лондона приїде Вільям Дей,  який наглядатиме за діяльністю Божого народу в Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та країнах Балтики. У цих країнах також будуть і місцеві наглядачі, зокрема в Норвегії такі обов’язки й далі виконуватиме Енок Еман.

Вільям Дей, енергійний брат родом з Шотландії, активно сприяв проповідницькій праці. Він був здібним організатором, а його легка вдача і ревна участь у служінні стали для багатьох добрим прикладом. У вересні-жовтні 1925 року він подорожував по всій Норвегії, організовуючи діяльність у зборах відповідно до вказівок всесвітнього центру. Він розмовляв англійською, тому спілкувався з братами за допомогою перекладача. Вільям Дей прослужив наглядачем північноєвропейського бюро до Другої світової війни.

Вже деякий час брати шукали більш відповідне місце для будівництва норвезького офісу. У 1925 році один брат, успадкувавши гроші, купив триповерховий будинок в Осло і приблизно за півціни продав його організації. Наскільки ж вчасно придбали цей будинок, котрий використовували як філіал аж до 1983 року!

ОРГАНІЗАЦІЯ АКТИВНИХ СВІДКІВ

Слід сказати, що 1931 рік виявився важливою віхою в історії Божих служителів по цілому світі. Того року вони стали називатися по-новому — Свідки Єгови. «Прийнявши нове ім’я, ми підвелись зі своїх місць і з великим за́палом вигукнули: “Я!” [так]»,— писав Енок Еман. Брати й сестри дуже зраділи цьому і були рішуче налаштовані жити відповідно до нового біблійного імені.

Факти показували, що Єгова благословляв ревну працю проповідування в Норвегії. Середня кількість  вісників зросла від 15 в 1918 році до 328 у 1938 році. Служителів Єгови знали не лише як Дослідників Біблії, але і як активних свідків.

Одним з них був брат Евен Гундерсруд, який охрестився в 1917 році та належав до збору в Шієні. Спершу дружина чинила йому опір. Щоб Евен не відвідував зібрання, вона ховала його черевики. Це не зупинило Евена, він просто ходив на зібрання босоніж. Якось дружина закрила його в спальні, але він вистрибнув через вікно. Жодні зусилля дружини не могли завадити Евену бути на зібранні. Незважаючи на поведінку дружини, він і далі дуже добре ставився до неї. Їй стало соромно, що чоловік ходить по місту босим. Згодом вона захотіла дізнатися, чому ці зібрання настільки важливі для її чоловіка, і почала ходити разом з ним. Зрештою вона теж стала Свідком Єгови.

У ті дні брати і сестри в інших зборах виявляли такий же ревний дух, як і вісники в Шієні, проповідуючи в поблизьких містах, містечках і селах. У вихідні вони часто вирушали вантажівками чи човнами, щоб проповідувати і проводити зібрання. Це сприяло утворенню в тій території нових зборів і груп. Тож усі збори були активно зайняті теократичною діяльністю.

 ПОСТУП У БЕРГЕНІ

Одним з активних вісників у Бергені був Торкель Рінгерайде. У 1918 році він знайшов опубліковану Дослідниками Біблії брошуру. Торкель розшукав брата Дала, який сам проводив зібрання у своєму домі. Окрім брата Дала, до збору в Бергені належали лише сім сестер, у тому числі й Хельга Гесс, про яку згадувалось раніше. Згодом до цього збору приєднався Торкель і 1919 року одружився з Хельгою.

Торкель був безстрашною людиною і мав потужний голос. Протягом років він залишався єдиним промовцем у зборі. Він виголошував промови майже кожної неділі, викриваючи лицемірство священнослужителів та їхні фальшиві релігійні вчення. Про його виступи часто оголошували в газетах. Тож на зібрання приходило значно більше зацікавлених, ніж Дослідників Біблії.

Брат Торкель заохочував присутніх ділитися біблійною правдою з іншими. У 1932 році це заохочення  почув Нільс Рое. Він вже рік знав правду, але ніяк не міг зважитись проповідувати. Збір якраз мав розпочати кампанію з розповсюдження брошури «Царство. Надія Світа», і Торкель виголосив промову про те, наскільки важливо брати участь у служінні. «Це була грандіозна промова,— пригадував Нільс,— в мене мурашки бігали по тілі». Під кінець промови Торкель зачитав слова Єгови з Ісаї 6:8: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?» А тоді сказав: «Ми усі можемо відповісти, як Ісая: “Ось я,— пошли Ти мене!”» Саме такого заохочення потребував Нільс і його дружина. Після цього вони відразу стали активними в служінні.

Брати і сестри любили приходити в гості до Торкеля і Хельги. У їхньому домі постійно обговорювались біблійні істини, і це дуже підбадьорювало нових і молодих вісників. Вісники Бергена часто вирушали проповідувати у поблизькі місцевості човном або вантажівкою. Потім вони збиралися разом і розповідали цікаві випадки, радіючи приємному християнському товариству.

РЕВНІ ВІСНИКИ В ОСЛО

Протягом 1920-х і 1930-х років в Осло та його околицях активно велась проповідницька праця. Одним з тамтешніх вісників був Олаф Скау, який охрестився  1923 року. У 1927 році його призначили керівником служіння у зборі, і протягом десятиліть він залишався енергійним та дбайливим наглядачем. Він організовував проповідницьку працю як в Осло, так і довкола столиці, куди вісники виїжджали на вихідні автобусом чи вантажівкою. Часто Олаф сидів допізна, малюючи карти територій і плануючи виїзди у віддалені території.

Вісники з Осло проповідували в багатьох містах та селах довкола столиці. Вони опрацьовували територію від Галдена й Фредрікстада на півдні до Гамара на півночі, а також від Конгсвінгера на сході до Драммена і Генефосса на заході. Ці ревні Свідки починали служіння приблизно о дев’ятій ранку і свідчили від дому до дому весь день. Часто там вони проводили публічні зібрання. Така активна діяльність посприяла заснуванню нових груп та зборів і принесла велику радість небагатьом тамтешнім братам і сестрам. Під час однієї дев’ятиденної кампанії в 1935 році 76 вісників розповсюдили в Осло 13 313 брошур, а це понад 175 брошур на вісника!

Дружина Олафа Естер хворіла на артрит і була прикута до інвалідного візка. А втім, в їхньому домі постійно збиралися брати і сестри. Олаф любив куховарити і нерідко частував гостей своїми  неперевершеними курячими крильцями. Однак на таких товариських зустрічах основною була духовна програма — брати і сестри обговорювали різні біблійні теми, а літні Свідки й досі пам’ятають цікаві біблійні вікторини, що проводилися в домі Скау. «Коли ми йшли від Скау, наші серця завжди палали від радості»,— пригадувала Рагнхільд Сімонсен.

«СХИЛЬНІ ПРИЙНЯТИ ПРАВДУ»

Колись люди були більш релігійними і ліпше знали Біблію, ніж сьогодні. Багато хто прагнув спілкуватися на біблійні теми, і, як у першому столітті, ті, «хто був схильний прийняти правду, яка веде до вічного життя, стали віруючими» (Дії 13:48).

Саме такою була Дердей Гамре. У 1924 році їй дали брошуру, яку вона прочитала того ж вечора і ночі. «Я йшла спати п’ятидесятницею, а прокинулася Свідком Єгови»,— розповіла Дердей.

У середині 1920-х років на публічну промову про пекло прийшов Коре Ф’єльтвет і взяв брошуру на цю тему. Вона відразу переконала його, що доктрина про пекло фальшива. Невдовзі після цього, коли його семеро братів і троє сестер зібралися в батьківському домі, він із за́палом розповів їм про те, що дізнався з брошури. Вони допізна обговорювали її зміст. А за короткий час усі брати і сестри, здебільшого зі своїми подружніми партнерами, пізнали правду. Згодом багато їхніх дітей та внуків стали ревними вісниками, і деякі з них доносили біблійну правду в інші території.

Щире зацікавлення духовними істинами було очевидним у 1936 році, коли на конгресах в Бергені та Осло виступав брат М. А. Хаулетт зі всесвітнього  центру в Нью-Йорку. У Бергені на його публічну промову прийшло 810 осіб, зокрема пастирі з інших релігій та один єпископ. Цікаво, що серед присутніх було лише 125 Свідків. А в Осло публічну промову слухало 1014 осіб, у тому числі тільки 140 Свідків.

«ВОНИ ПОЧИНАЮТЬ ПРИХОДИТИ!»

Свідки Єгови дуже раділи, коли в 1935 році зрозуміли, що таке «великий натовп» з Об’явлення 7:9—17. Їм було приємно дізнатися, що ті, хто надіється жити в раю на землі, зможуть як присвячені служителі Єгови співпрацювати з помазаним останком. Відтоді завдяки проповідуванню почалося найбільше в історії людства збирання правдивих поклонників Бога — тих, хто належить до великого натовпу і переживе «велике лихо».

У 1935 році піонери, які мали небесну надію, проповідували в сільській місцевості поблизу Ліллегаммера. Десятилітній Джон Йохансен з цікавістю слухав, як вони розповідали його сім’ї про Божий намір перетворити землю на рай. У 13 років Джон настільки прагнув ділитися радісною надією на майбутнє з іншими, що позичив у тата сумку і сам пішов проповідувати сусідам! Вже понад 70 років Джон разом зі своєю дружиною Едіт ревно звіщає добру новину. За ті роки до організації приєдналося багато нових осіб, і він дуже щасливий, що зробив свій внесок у цю грандіозну працю.

Якось 1937 року до Олафа Реда прийшов один брат і вони почали розмовляти про великий натовп. У місті Геугесунні вони були єдиними Свідками, і тому не уявляли, як може пізнати правду така велика кількість людей. Раптом у двері хтось постукав. Олаф відчинив і побачив Альфреда Тренгерайда. Цей чоловік розповів, що знайшов і прочитав примірник  «Вартової башти». Йому дуже сподобався журнал. Тож Альфред відразу сів у човен і поплив в Геугесунн до одного знайомого Свідка за літературою. Ним і був Олаф. Лише уявіть здивування Олафа. «Тепер вони починають приходити!» — подумав він. І справді, люди з великого натовпу стали приходити, хоча не всі в однаковий спосіб і час. Альфред охрестився, і згодом у цій території багато інших людей відгукнулося на добру новину про Царство.

ПРОПОВІДУВАННЯ НА ЧОВНАХ

На початку проповідницької діяльності в Норвегії було важко уявити, як донести добру новину жителям безлічі віддалених островів та узбережних територій. Однак у 1928 році філіал купив моторний човен. Він міг вмістити двоє-троє піонерів і був достатньо  міцним, щоб не розбитися об скелясті береги Норвегії. Але хто взяв би на себе обов’язки капітана на такому човні? На це охоче погодився досвідчений піонер Карл Ґунберґ. Колись він служив у військово-морському флоті та працював інструктором з навігації, і тепер це стало йому в пригоді. Перший човен, якому дали назву «Елігу», вийшов у море з Осло і, прямуючи на південь, зупинявся у портах вздовж узбережжя. Проте однієї ночі взимку 1929 року під час шторму «Елігу» розбився неподалік міста Ставанґера. Як же дякували Богу брати за те, що всі вони дісталися до берега живими!

У 1931 році придбали ще один човен, котрий назвали «Естер». Його капітаном знову став Карл, і двоє інших братів допомагали йому. Протягом наступних семи років завдяки цьому човну добру  новину почули мешканці західної і північної частин Норвегії. У 1932 році Карл відчув, що вже «занадто старий для пригод на морі». Тож він, полишивши плавання, почав служити піонером на сході Норвегії, а керувати човном доручив Юганнесу Корстаду. У 1938 році на зміну «Естер» придбали новий човен «Рут». На ньому брати проповідували до 1940 року, поки цю діяльність на морі не призупинила Друга світова війна. Подорожуючи морем, піонери доносили добру новину до безкраїх територій Норвегії і розповсюджували багато літератури. У 1939 році двоє братів — Андреас Хоуп та Магнус Рандал, які служили на човні «Рут», повідомили, що лише за рік вони розповсюдили понад 16 000 книжок, брошур і журналів. Крім того, вони 1072 рази програвали на патефоні записи промов, які мала можливість прослухати 2531 особа.

Подорожуючи на човнах, вісники відчували радість не тільки від цікавого служіння, але й від захопливих пейзажів. «Коли ми тримали курс на північ,— розповідає Андреас Хоуп,— то день за днем милувалися фіордами і довколишніми мисами, що здіймались з-посеред хвиль. Перед нами відкривалась велич і краса  недоторканої природи». Взимку на півночі від полярного кола братів зачаровував «дивовижний блиск північного сяйва». А влітку вони насолоджувались чудовими довгими днями.

РЕВНА ПІОНЕРКА

Протягом 1930-х років стрімко зростала кількість піонерів. Ці віддані служителі вели дуже скромне життя, ревно поширюючи добру новину і розповсюджуючи біблійну літературу в безкраїх територіях. Їхня запопадливість посприяла майбутньому росту.

Наприклад, Сольвейг Левос (пізніше Стурмир) з Осло шукала правду, відвідуючи різні релігійні зібрання. Одного разу вона потрапила на зібрання Свідків Єгови і зрозуміла, що знайшла біблійну правду. Сольвейг охрестилася в 1933-му, а через два  роки поїхала на північ Норвегії служити піонеркою. Хоча вона трохи кульгала внаслідок поліомієліту, це не стало для неї перешкодою. За шість років Сольвейг змогла донести добру новину до більшості міст, містечок, рибальських селищ та маленьких громад, розкиданих від південної частини Буде аж до Кіркенеса. Тисячі людей брали в неї біблійну літературу. Лише за рік Сольвейг оформила понад 1100 нових передплат на наші журнали.

Особливий інтерес до звістки, яку розповідала Сольвейг, виявив тесля Даг Єнсен з села Геннес, що на островах Вестеролен. Роками він читав нашу літературу, яку брав у інших зацікавлених. Коли Сольвейг прийшла до Дага, то оформила для нього передплату на журнали, а потім поїхала свідчити в інші території. Тоді Даг сам став проповідувати, позичаючи зацікавленим людям тих кілька публікацій, які мав.

На острові Аннея Сольвейг відвідала хатинку, де мешкали кремезні рибалки. Вона сміливо дала свідчення, включила патефон із записами промов і запропонувала передплату на журнали. Молодий рибалка Фріц Мадсен зацікавився правдою і виявив бажання передплачувати наші публікації. Опрацювавши цю територію, Сольвейг поїхала в іншу. Саме таким було служіння в ті роки: час від часу приїжджали піонери, знаходили зацікавлених, залишали  літературу, оформляли передплату і вирушали в нові території. А як далі допомагали тим, хто виявив інтерес до правди?

ПАСТИРСЬКА ПРАЦЯ

У січні 1939 року почав діяти новий розпорядок для роз’їзних наглядачів. Норвегію поділили на чотири зони, тобто райони. З того часу візити районних наглядачів (тоді їх називали зональними служителями) мали тривати довше. Ці відповідальні брати повинні були співпрацювати з вісниками, організовувати нові збори і допомагати зацікавленим розпочинати проповідницьку працю. Андреаса Квінге призначили районним наглядачем у район № 4, який простягався на 2600 кілометрів від міста Флуре до Кіркенеса. На цій величезній території було лише три збори — в Тронгеймі, Намсусі та Нарвіку. Крім того, районний наглядач мав відвідувати віддалені групи, окремих вісників, які жили далеко від своїх зборів, і тих людей, котрі передплачували наші публікації.

Андреас разом зі своєю дружиною Сігрід зазвичай їздив велосипедом на північ. Він допомагав вісникам і зацікавленим робити поступ. Піонери, зокрема Сольвейг Левос, надавали Андреасу додаткову інформацію про зацікавлених, які потребували духовної підтримки. Скажімо, Сольвейг повідомила про Дага Єнсена у Геннесі та Фріца Мадсена з острова Аннея.

 Коли в 1940 році Андреас перший раз прийшов до Дага, той голився і все його лице було в милі. Андреас пригадує: «Я ніколи не забуду, як з-посеред піни виднілися його щасливі очі. Почувши моє ім’я, він забув, що треба доголитись». Андреас допоміг Дагу зробити духовний поступ. Даг став ревним братом і незабаром познайомив з правдою свою дружину Анну та багатьох друзів і родичів.

У селі Блейк, що на острові Аннея, Андреас розшукав молодого рибалку Фріца Мадсена і теж допоміг йому і його дружині зміцнитися духовно. Тож Фріц з дружиною стали першими вісниками у зборі, який невдовзі там сформувався. У багатьох місцевостях Андреас з дружиною так само відвідували людей, з якими спілкувалася Сольвейг та інші працьовиті піонери. Андреас, як і решта районних наглядачів, організовував зібрання та започатковував збори. Подібно до християнського збору першого століття, хтось із норвезьких вісників садив, хтось поливав, але надзвичайним способом «зрощував Бог» (1 Кор. 3:6).

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

Коли в квітні 1940 року німецькі війська вторглися в Норвегію, країну було втягнено у вир Другої світової війни. Вже після 62 днів запеклих боїв вся країна опинилася під владою нацистської Німеччини. Тоді деякі норвезькі міста зазнали сильного бомбардування. Після вторгнення нацистів у Норвегію гестапівці заарештували і ув’язнили на тиждень наглядача філіалу Енока Емана. Здійснивши короткий допит, офіцери відпустили його. Проте через кілька тижнів брата Енока знову забрали на допит до гестапо.

 Брати побоювалися, що їх відправлять у концтабори, як їхніх одновірців у Німеччині. Але нацисти не вдалися до таких заходів, тож вісники рішуче й ревно продовжили проповідувати. Здається, що через війну люди охочіше стали приймати добру новину, і було розпочато чимало домашніх біблійних вивчень, які тоді називалися взірцевими вивченнями. Брати й далі отримували з Данії «Вартову башту» датською мовою та «Вістник Потіхи» норвезькою. Вони, як і раніше, проводили зібрання та конгреси, і в організації відбувався неймовірний ріст.

КОНФІСКАЦІЇ, АРЕШТИ І ЗАБОРОНА

Все ж попереду на Свідків чекали труднощі. Одного дня до офісу прийшли німецькі поліцейські, попросили літературу і допитали брата Емана. Наприкінці 1940 року було конфісковано книжку «Вороги», оскільки в ній містилися відверті висловлювання про фашизм і нацизм. На початку 1941-го поліція арештувала і допитала кількох піонерів. Німецькі й норвезькі нацисти іноді приходили на зібрання, аби вивідати інформацію про діяльність зборів. Згодом нацисти конфіскували з офісу всі запаси брошур «Фашизм чи свобода» та «Правительство і мир».

Раптом в липні 1941 року гестапо вирішило покласти край проповідницькій праці в Норвегії. П’ятеро німецьких поліцейських прийшли до Бетелю, конфіскували всю літературу, яка там залишилася, а бетелівців забрали до поліції на допити. Ці офіцери наказали брату Еману щодня реєструватися в поліції, що він і робив протягом 12 тижнів.

Під час однієї добре організованої операції гестапівці вдиралися в будинки відповідальних братів  і забирали всю літературу, опубліковану Товариством «Вартова башта». Вони погрожували запроторити братів у концтабори, якщо ті не припинять проповідувати. Деяких братів та сестер заарештували і кілька днів тримали під вартою.

У місті Мосс поліція, ввірвавшись у дім Сігурда Рууса, конфіскувала літературу і заарештувала його з дружиною та ще одного брата. Їм наказали не проповідувати і не вживати імені Єгова. Вісники пояснили, що ніколи не перестануть звіщати про Єгову та його Царство. Зрештою поліцейські сказали: «Ми бачимо, що нам не вдасться змусити вас зректися своєї віри». Через кілька годин тих непохитних вісників відпустили.

Нацисти також ввірвались до Олафа Скау, який мешкав в Осло. Вони обшукали його будинок і конфіскували Біблії, літературу і патефони. Вони теж опечатали кабінет Олафа. Однак їм не вдалося знайти карток вісників, які були сховані в пічці. Згодом нацисти приїхали вантажівкою і забрали всі книжки. Вони робили це під керівництвом запеклого нациста, унтерштурмфюрера CC Клауса Гроссманна. Коли Олаф запитався Гроссманна, що вони робитимуть з біблійною літературою, той відповів, що пустять її на паперову масу.

— А ви не боїтеся Єгови? — запитав брат Скау.

— Хай ліпше ваш Єгова боїться! — зухвало відповів Ґроссманн.

Коли через чотири роки нацисти капітулювали, Гроссманн вчинив самогубство.

У липні 1941 року в місті Буде гестапівці заарештували Андреаса Квінге і допитували, де знайти Свідків  у північній Норвегії. «Мені не відомо, де вони можуть бути сьогодні»,— чесно відповів Андреас. Уявіть, як переживав брат Андреас, коли під час допиту гестапівці висипали на підлогу все з його сумки — папери зі списком та адресами зборів, іменами служителів і зацікавлених. На щастя, ніхто з нацистів не здогадався переглянути ті папери. Натомість вони заохочували його підписати документ, в якому б він визнав, що бути Свідком Єгови і проповідувати заборонено.

«Ми знаємо, що зараз наша діяльність заборонена,— промовив Андреас,— тому я можу підписати, що знаю про це. Але хоча нам заборонено проводити зібрання і розповсюджувати журнали та книжки, ми й далі будемо використовувати Біблію і розповідати людям про Боже Царство». Коли гестапівці побачили, що Андреас не піде на компроміс, то відпустили його.

Зрештою нацисти конфіскували будинок, який брати використовували як філіал. Там було дозволено жити лише подружжю Еман, а всі інші члени родини Бетелю мали його залишити.

ЗІБРАННЯ ПІД ЧАС ЗАБОРОНИ

Оскільки нацисти переслідували Свідків Єгови, брати вирішили займатись теократичною діяльністю підпільно. Декілька братів продовжували роз’їзну працю, відвідуючи і підбадьорюючи вісників. Сьорен Лаурідсен, який певний час служив у Бетелі, відвідував вісників у південній Норвегії, а брат Андреас Квінге — у північній частині. Щоб не викликати підозри, він часто брався за різні тимчасові роботи. У 1943 році Магнус Рандал, який служив піонером на човні «Рут», отримав від брата Емана адреси і вирушив на велосипеді на північ до міста Буде.  Він проїхав 1200 кілометрів, аби підбадьорити тамтешніх вісників.

Хоча влада забороняла проводити зібрання, групи братів і сестер продовжувалися збиратися, щоб зміцнювати одні одних. Зазвичай вони зустрічалися маленькими групками в приватних домах, а іноді таємно збиралися більшою кількістю. Як же зраділи брати, коли 1942 року на Спомині, який проходив у двох місцях в Осло, було 280 присутніх і 90 з них приймало від символів!

Свідкам навіть вдавалося підпільно проводити конгреси у віддалених господарствах чи в лісах. Найбільший такий конгрес відбувся 1943 року в лісі, що поблизу села Ші. Там зібралося приблизно 180 вісників, які жили довкола затоки Осло-фіорд. Під час однієї з перерв, коли делегати їли, несподівано з’явилося троє німецьких солдатів на конях. Що ж було далі?

До них підійшов брат, який розмовляв німецькою, і став з ними спілкуватися. З’ясувалося, що солдати їхали поплавати, але збилися з дороги. Брати охоче показали їм шлях.

 — Як думаєте, що це за люди зібралися тут? — від’їжджаючи, запитав своїх товаришів один із солдатів.

— Мабуть, якийсь хор,— відповів інший.

Брати і сестри не поспішали виправляти їх і зітхнули з полегшенням, коли вершники зникли в гущавині лісу.

ДУХОВНИЙ ХАРЧ У ПІДПІЛЛІ

Чимало вісників переховували літературу в незвичайних місцях. Іноді її закопували в землю і при потребі відкопували. Брат Скау, який був електриком, сховав коробку з книжками за трансформатором у себе на роботі. Брат Ейсет тримав публікації у вулику, а брат Квінге — у погребі, де зберігав картоплю.

Сестра Лотте Голм переживала, що нацисти викриють склад літератури в Гарстаді, тому вирішила забрати звідти усі коробки з літературою. Лотте повантажила їх на корабель, акуратно поскладала на палубі й сама сіла зверху. Коли корабель відчалив, Лотте побачила на ньому багато німецьких солдатів і дуже злякалася. Цілу дорогу вона думала, як непомітно розвантажити коробки. Однак її хвилювання були даремними. Після того як корабель пристав до берега, солдатам стало шкода літньої жінки з величезним багажем. Вони не лише витягнули всі коробки на берег, але й донесли їх до її дому. Цією літньою жінкою й була Лотте. Ввічливі солдати навіть не здогадувались, як їхня доброта допомогла Свідкам.

Попри заборону брати продовжували таємно ввозити в Норвегію свіжі номери «Вартової башти» зі Швеції та Данії. Вони перекладали статті для вивчення норвезькою мовою, друкували їх на  машинці й розповсюджували серед вісників по всій країні. Група кур’єрів, подорожуючи на поїзді, велосипеді або човні, доставляла своєчасну духовну поживу правдивим поклонникам Єгови в Норвегії.

ВОНИ ПРОДОВЖУВАЛИ ПРОПОВІДУВАТИ

Під час війни норвезькі вісники стикнулися із ще одним випробуванням. Коли в липні 1941 року на нашу діяльність наклали заборону, братам порадили бути дуже обережними, щоб не викликати більшої ворожості з боку нацистів. Тож багато хто проповідував неформально друзям, родичам або людям, з якими розмовляв про правду вже раніше. Проте деякі вісники вважали таке служіння занадто пасивним і не бачили жодних проблем у тому, щоб проповідувати від дому до дому тільки з Біблією. І, хоча між братами були певні розбіжності в цьому питанні, обидві групи мали палке бажання попри опір вірно служити Єгові.

А втім, ситуація потребувала вирішення. Оскільки через війну порушився зв’язок зі всесвітнім центром у Нью-Йорку, здавалося, що швидко знайти розв’язання буде неможливо. Що ж робитимуть брати? Невже дозволять цій розбіжності послабити їхню віру? Чи й далі проповідуватимуть, чекаючи, поки Єгова та його організація розв’яже це питання?

Було очевидним, що Єгова благословляє їхнє вірне служіння, адже протягом війни відбувався такий же ріст в організації, як і п’ять років до неї. Незважаючи на війну, заборону та різні методи проповідування, кількість вісників з 462 у 1940 році зросла до 689 у 1945 році. Яким же підбадьоренням для норвезьких Свідків став такий ріст!

 ОБ’ЄДНАНІ В СЛУЖІННІ ЄГОВІ

Після закінчення війни у липні та серпні 1945 року до Норвегії приїжджав Вільям Дей, аби допомогти братам реорганізувати теократичну діяльність. Брат Дей відновив проведення зібрань у Осло, Шієні та Бергені. Він заохочував усіх братів об’єднати свої зусилля в служінні Богу. Вільям Дей нагадав вісникам про те, що ріст організації в їхній території свідчить про благословення, і запевнив у тому, що Єгова й далі вестиме їх.

У вересні 1945 року Натан Норр зі всесвітнього центру зустрівся з Марвіном Андерсоном, 28-літнім братом з Америки датського походження, який колись служив у Бетелі в Нью-Йорку, а тепер був районним наглядачем у США. Брат Норр запитав Андерсона, чи міг би він переїхати до Норвегії «на довший час» і владнати там певні справи. Він погодився, хоча зміг поїхати туди лише через кілька місяців.

У грудні 1945 року Норвегію відвідали брати Норр і Геншель. Їхні сердечні настанови допомогли норвезьким Свідкам зміцнити узи єдності та любові. Крім того, Норр оголосив, що наглядачем філіалу замість брата Емана буде брат Дей. Через місяць до Норвегії прибув Марвін Андерсон, і в лютому його призначили наглядачем філіалу. Після закінчення Другої світової війни норвезькі Свідки, впевнені в благословенні Єгови, взялися за служіння з новими силами.

 ПОСТУП ОРГАНІЗАЦІЇ ЄГОВИ

Коли Марвін Андерсон прибув до Норвегії, у філіалі вже кипіла робота. У вересні 1945 року тамтешні вісники отримали одну брошуру норвезькою мовою і чотири — шведською. З наступного місяця, тобто з 1 жовтня 1945 року, норвезькою мовою стала виходити «Вартова башта», а згодом й інші публікації.

Те, наскільки вісникам була потрібна література рідною мовою, видно з такої ситуації. Одна з брошур шведською мовою називалася «Хопп», що означає «надія». Проте норвезькою слово «хопп» перекладається як «стрибайте» або «підскакуйте». Тож у служінні треба було пояснювати, що в брошурі йдеться про надію, а не про стрибки.

У 1946 році Марвін Андерсон став наглядачем філіалу. Через брак місця у філіалі йому довелося працювати в одній кімнаті ще з п’ятьма братами. Тому люди, які теж мешкали в цьому будинку з часу нацистської окупації, мусили звільнити місце для чимраз більшої родини Бетелю.

Брат Андерсон із за́палом взявся за свої обов’язки. У філіалі зробили ремонт та придбали нове обладнання, зокрема друкарський верстат з ножним приводом. У 1946 році в норвезьких зборах було започатковано Школу теократичного служіння. Завдяки школі більше братів могло навчитись  готувати та виголошувати промови, і невдовзі багато з них стало здібними промовцями.

У вересні та жовтні 1946 року пройшли перші після війни конгреси в Осло, Бергені та Тронгеймі. На цих трьох конгресах публічну промову «Князь миру» вислухали 3011 присутніх і 52 особи охрестилися. Ці цифри справді вражають, адже в той час у Норвегії налічувалось лише 766 вісників.

У грудні 1946 року, після більш ніж п’ятирічної перерви, в країні відновили районне служіння. Багатьох молодих братів, дехто з них раніше служив у Бетелі, призначили районними наглядачами (тоді їх називали служителями братів). Вони мали навчати вісників проповідувати від дому до дому, тож у кожному зборі ці служителі намагались співпрацювати з якомога більшою кількістю братів і сестер. Гуннар Маркуссен, один з молодих районних наглядачів того часу, пригадує, що в деяких зборах за тиждень він був у служінні з 50—70 вісниками.  Поступово норвезькі Свідки навчилися вміло доносити звістку про Царство до людей і перестали послуговуватися картками зі свідченнями та патефонами, якими користувались ще з 1930-х років. Також вони почали приділяти більшу увагу повторним відвідинам і проведенню біблійних вивчень.

ЗАОХОЧЕННЯ ДО ПІОНЕРСЬКОГО СЛУЖІННЯ

У повоєнні часи вісників заохочувалось до піонерського служіння, щоб допомагати чимраз більшій кількості людей, які цікавилися правдою. Тож деякі брати і сестри, котрі через заборону в 1941 році припинили таке служіння, знову його відновили. Попри складні економічні умови наприкінці 1946 року 47 вісників розпочали піонерське служіння.

Серед цих піонерів була сестра Сванхільд Нерол, яка 1946 року переїхала на північ, в область Фіннмарк. У 1941 році Сванхільд разом із Сольвейг Левос служила там піонеркою. Приблизно в той час міста Варде і Кіркенес зазнали сильного бомбардування і Сванхільд була змушена виїхати. Але вона не могла забути людей, яким проповідувала разом із Сольвейг. Тож після війни ця піонерка повернулася до зруйнованого Кіркенеса. Місцеві люди вважали Сванхільд божевільною, оскільки вона приїхала до міста, де було важко навіть знайти житло.

 Все ж Сванхільд покладалася на Єгову. У першу зиму вона спала на підлозі в кухні у маленькому будиночку, де мешкало ще п’ятеро людей. Після війни умови були дуже складні, тож їй жилося досить нелегко. Незважаючи на сніг чи крижаний дощ, вона не раз чекала кораблі, які ходили не за графіком або не прибували взагалі.

Сванхільд мала багато цікавих випадків, проповідуючи саамам. Якщо не вдавалося доїхати до віддалених поселень автобусом, вона добиралася туди річковим судном або велосипедом. Саами запрошували Сванхільд до наметів зі шкур північних оленів і уважно слухали біблійну звістку, яку вона доносила до них через перекладачів. Часто гостинні саами пригощали її смачною олениною. Дехто з тих, кому свідчила Сванхільд, пізніше прийняв правду.

Х’єлл Хусбю, який служив тоді в Бетелі, розповідав, що у філіалі завжди знали, де проповідує Сванхільд, оскільки звідти надходили передплати на наші публікації. За три роки свого перебування в області Фіннмарк Сванхільд оформила 2000 передплат на «Вартову башту» і розповсюдила 2500 книжок!

«ЛОВЦІ ЛЮДЕЙ»

Після війни вісники з ревністю взялись за проповідницьку працю і досягли хороших результатів. У воєнні часи Даг Єнсен, про якого згадувалось раніше, свідчив друзям і родичам у селі Геннесі, що на островах Вестеролен. Багато людей виявило зацікавлення і почало вивчати Біблію за допомогою нашої літератури. У 1945 році війна закінчилася і Даг охрестився. Наступного року, коли в Геннесі утворився збір, у домі Дага охрестилося 16 осіб.  Через п’ять років цей збір налічував 50 вісників, а в 1971 році Даг повідомив, що більш ніж 20 осіб розпочали піонерське служіння.

Любов до Єгови і ревність у служінні, яку виявляв Даг, позитивно впливали на багатьох у зборі. «Коли Даг заходив у дім,— пригадує Осхільд Реннінг, яка виростала в тому зборі,— він завжди світився від щастя та радості. Здавалося, ніби в дім зазирнуло сонечко». Даг постійно підбадьорював дітей, особливо коли вони мали завдання на Школі теократичного служіння. «Завдяки йому ми відчували, що робимо щось дуже важливе»,— пригадує Осхільд. Усе це спонукало Осхільд розпочати піонерське служіння в 1962 році і отримувати радість від проголошення «доброї новини щасливого Бога» Єгови (1 Тим. 1:11).

Чому стільки людей з цієї місцевості стали ревними Свідками? Хоча більшість тамтешніх мешканців не ходили до церкви, вони вірили в Бога і довіряли Біблії. Крім того, багато тамтешніх Свідків мали репутацію добрих голів сімей, які підтримували своїх вірних дружин. Одним з таких дбайливих чоловіків був Арнульф Єнсен, племінник Дага. Арнульф охрестився в 1947 році. Він заробляв на життя рибальством, тому щотижня на кілька днів виходив човном у море. А кожної п’ятниці ввечері, навіть якщо добре рибалилось й інші залишались заради заробітку в морі, він повертався додому. На вихідних Арнульф завжди  відвідував зібрання і проповідував разом з дружиною та вісьмома дітьми. Усі його діти з часом стали на бік правди. По суботах і неділях брати виконували доручене їм завдання — бути «ловцями людей». Зазвичай вісники добирались на духовну риболовлю у віддалені місцевості на човні Арнульфа (Марка 1:16—18).

«МИ ВИКОНУЄМО ВЕЛИКУ ПРАЦЮ»

Теократичному поступу в Норвегії дуже посприяла Біблійна школа «Ґілеад» Товариства «Вартова башта» у Нью-Йорку, що готує місіонерів. Першими норвезькими студентами, які закінчили цю школу в 1948 році, були Ганс Петер Гемстад і Гуннар Маркуссен. Їх призначили в Норвегію, де вони служили як роз’їзними наглядачами, так і в Бетелі. Згодом ці брати одружилися і разом з дружинами продовжили спеціальне служіння. З 1948 по 2010 рік Школу «Ґілеад» закінчило майже 45 норвезьких вісників, більш ніж половина з них отримала призначення в Норвегію. Там вони служать повночасними проповідниками, роз’їзними наглядачами або членами родини Бетелю.

Андреас Гансен з Данії та Калеві Корттіла з Фінляндії були одними з перших випускників Школи «Ґілеад», які прибули до Норвегії. У 1951 році їх призначили в східну частину області Фіннмарк. Там їм доводилося долати величезні відстані на човнах, велосипедах і лижах. Часто вони допомагали духовно зростати особам, яких кілька років до того зацікавила Сванхільд Нерол. Завдяки їхній ревній праці лише за рік кількість вісників у тій території зросла від 3 до 15!

Служити в Норвегії призначили і Х’єлла Мартінсена з Геннеса, що на островах Вестеролен. Він закінчив  «Ґілеад» в 1953-му і в 22 роки вже виконував роз’їзну працю в області Вестфолл і Телемарк. Хоча через свій юний вік Х’єлл почувався ніяково в цьому призначенні, він з приємністю згадує, як більш досвідчені брати тепло приймали його і віддано співпрацювали з ним. Х’єлл був роз’їзним наглядачем до 2001 року, а тоді разом з дружиною Йорунн оселилися в Свольвері, що на Лофотенських островах. Нині вони служать там піонерами.

У 1950 році Карен Крістенсен, піонерка з Данії, приїхала проповідувати в Егерсунні та Конгсвінгері, адже в тих містах не було ще жодного збору. Вона доносила людям правду, подорожуючи на велосипеді. А 1954 року після закінчення Школи «Ґілеад» її скерували в місто Конгсберг. У 1956 році вона вийшла заміж за Марвіна Андерсона,  і їх призначили до Бетелю. Карен дуже щаслива, що вже понад 60 років служить Єгові повночасно. «Хоча ми маленькі люди,— каже Карен,— але ми виконуємо велику працю».

ЮРИДИЧНІ ПЕРЕМОГИ

З 1948 по 1951 рік у Норвегії відбувався надзвичайний ріст. У 1951 році середня кількість вісників зросла на 29 відсотків, тож найвища кількість вісників становила 2066 осіб. Проте в цей же час норвезькі служителі Єгови зіткнулися з деякими юридичними проблемами.

Увагу громадськості привернула справа, що була порушена через свідчення на вулиці з «Вартовою баштою». У листопаді 1949 року вісників, які проповідували на вулицях Осло, забрали до поліцейського відділку і там протримали кілька годин. Однак це не злякало Свідків, і наступних вихідних вони знову проповідували на вулицях. Тож 6 грудня 1949 року усіх вісників, які свідчили на вулицях Осло, заарештували. Їм повідомили, що без дозволу поліції заборонено пропонувати на вулиці журнали. Поліцейські стверджували, що таке проповідування може призводити до скупчення людей, порушувати порядок і перешкоджати вуличному руху. Сімох вісників допитали і забрали до суду. Їх зобов’язали сплатити невеликий штраф або три дні відсидіти у в’язниці.

Оскільки це було не просто якесь непорозуміння з поліцією, а зазіхання на право вільно висловлювати свої релігійні переконання, брати передали справу до Верховного суду Норвегії. В інтерв’ю газеті «Дагбладет» представник Свідків Єгови Джон Руус зазначив, що свідчення на вулиці ще ніколи  не порушувало порядку. Він сказав: «Якщо релігійне служіння на вулиці не порушує спокою, не перешкоджає рухові транспорту і не збирає натовпів, то для чого звертатися за дозволом до поліції? Хіба свобода віросповідання не дає права будь-якому громадянину на таке проповідування?» Чекаючи на рішення Верховного суду, Свідки попри подальші арешти та щораз більші штрафи продовжували свідчити на вулицях. Деяких вісників заарештовували до десяти разів.

Сімнадцятого червня 1950 року Верховний суд відхилив рішення міського суду, тож вісники були виправдані. Це та інші позитивні рішення утвердили законне право Свідків Єгови в Норвегії розповсюджувати біблійну літературу без дозволу поліції як на вулиці, так і від дому до дому.

НЕЗАБУТНІ КОНГРЕСИ

Протягом 1950—1960-х років пройшло багато незабутніх обласних конгресів, які дуже зміцнили і зблизили Свідків. Натан Норр та Мілтон Геншель з всесвітнього центру виступали з промовами на великому конгресі, який відбувся 1951 року в Ліллегаммері. На цей конгрес з’їхалися делегати зі всієї країни. Як же їх підбадьорило те, що охрестилося 89 чоловік, а публічну промову вислухала 2391 особа! У наступні роки делегати з Норвегії відвідали міжнародні конгреси в Лондоні та Нью-Йорку. Згодом 1955 року приблизно 2000 норвезьких Свідків поїхали на міжнародний конгрес до Стокгольма (Швеція).

Особливо радісною подією став міжнародний конгрес «Слово правди», який проходив 1965 року в Осло на стадіоні «Уллевол». Але тоді брати  стикнулися з однією трудністю. Справа в тому, що ввечері перед початком програми на цьому стадіоні відбувався футбольний матч між національною збірною Норвегії і командою іншої країни. Велика кількість Свідків чекала біля воріт стадіону, поки вийдуть вболівальники. І щойно стадіон звільнився, брати і сестри, наче армія мурашок, стали готувати його до конгресу. Вісники невтомно трудилися всю ніч: прибирали, виносили сміття, монтували сцени, поставили намети для роздачі їжі та павільйон для оркестру. Щоб прикрасити поле, вони звели три хатинки і комору, дахи яких вистелили дерном. «Чудо за одну ніч»,— було сказано про цю подію в газеті «Дагбладет». У ній зазначалося, що «завдяки неймовірним зусиллям Свідків Єгови... стадіон “Уллевол” перетворився на мальовничий сільський куточок».

Норвезькі брати і сестри гостинно прийняли в себе понад 7000 делегатів з-за кордону, переважно з Данії. Відразу за містом організували наметове містечко, в якому за сприятливої погоди братам було дуже зручно. А втім, 6000 делегатів, котрі там розселились, не забудуть проливного дощу  в перші дні конгресу. Після нього земля перетворилась на суцільне болото. Щоправда, в останні два дні погода поліпшилася, тож всі дуже тішилися. Незважаючи на примхи погоди, місцеві брати та іноземні гості насолоджувались теплим і радісним християнським спілкуванням та своєчасною духовною програмою. Братам було приємно дізнатися, що публічну промову брата Норра вислухало 12 332 особи і 199 охрестилося.

«СВІДЧЕННЯ РОБИТЬ НАС ЖИВИМИ»

Багатьом братам і сестрам у Норвегії приносило велику радість не лише служіння на вулиці та від дому до дому, але й неформальне свідчення. У 1936 році Конрад Флатей, який працював кочегаром на кораблі, запропонував брошуру своєму співпрацівнику Полу Брууну. Тієї ж ночі Пол її прочитав.

«Я відразу зрозумів, що це правда,— розповідав Пол.— Брошура показала мені чітку різницю між правдивою і фальшивою релігією». Чим більше Пол дізнавався, тим більше ділився правдою з іншими, і вже під час війни він проводив біблійне вивчення з моряком. Набувши знань з Біблії, цей моряк вирішив, що не може стріляти з кулеметів, встановлених на кораблі. Коли командування довідалося про позицію цього моряка, то заборонило Полу вивчати з ним Біблію. Але Пол не послухався, і йому разом з моряком наказали зійти на берег у Лондоні. Через місяць у корабель влучила торпеда і він затонув.  Згодом цей моряк охрестився, а Пола запросили до Школи «Ґілеад». Він закінчив її в 1954 році і був призначений служити місіонером на Філіппіни. Потім він повернувся до Норвегії і разом з дружиною Грете служив районним наглядачем.

У 1948 році Хольгер Абрагамсен возив людей, які працювали на великій плавучій землечерпалці в порту Нарвік. Його життєвим гаслом були слова: «Свідчення робить нас живими, без нього ми — мертві». Тож Хольгер використовував кожну нагоду, щоб проповідувати своїм пасажирам, серед яких був Ольвар Дьюпвік. Той відразу зацікавився і став розповідати про рай своїй нареченій Анні-Лізі. Невдовзі вони обоє охрестилися, побралися та виховали в правді чотирьох синів. Один з них, Германн, разом з дружиною Лайлою служив місіонером у Болівії. Сьогодні, повернувшись до Норвегії, це подружжя присвячує час роз’їзній праці.

ТУРБОТА ПРО ОВЕЦЬ ЄГОВИ

Протягом 1960-х і 1970-х років у філіалі та зборах відбулися важливі організаційні зміни. Наглядачем філіалу після Марвіна Андерсона став Роар Хаген, а 1969 року — Тур Самуельсен. У 1976 році було призначено комітет філіалу, який мав наглядати за діяльністю філіалу в Норвегії. До нього ввійшли брати Тур Самуельсен, Коре Ф’єльтвейт і Нільс Петерсен.

У жовтні 1972 року в кожному зборі було призначено раду старійшин. Завдяки такому розпорядку ці зрілі пастирі змогли ліпше дбати про багатьох нових осіб, які приймали біблійну правду. Відтоді Єгова щедро благословляв свій народ, що вірно служить йому і підкоряється його сповненому любові нагляду.

 СААМИ ВІДГУКУЮТЬСЯ НА ДОБРУ НОВИНУ

Упродовж кількох десятиліть чимало піонерів і вісників проповідувало добру новину саамам, у тому числі пастухам оленів по всьому гірському плато Фіннмарксвідда. Хоча більшість саамів розмовляє норвезькою, іноді вісники мусили вдаватись до послуг перекладачів. Одним з перших Свідків, які багато проповідували саамською мовою, був Аксель Фалснес. Дехто з його предків належав до цієї народності, тому він розмовляв саамською, норвезькою і фінською мовами. На півдні Норвегії жила сестра Акселя. Вона пізнала правду і вислала йому нашу публікацію, яку він прочитав з великим інтересом. На жаль, в області Трумс не було жодного Свідка, але в 1968 році кілька піонерів та районний наглядач відвідали Акселя і допомогли йому зробити духовний поступ.

Аксель став ревним вісником. Часто рано-вранці він вантажив свій велосипед у весловий човен і перепливав фіорд. Потім він на велосипеді їхав проповідувати від поселення до поселення. Завдяки знанню місцевої мови Аксель давав чудове свідчення саамам у найвіддаленіших куточках області Фіннмарк.

Брат Аксель був дуже сміливим. Аби донести добру новину до віддалених осель, він долав на лижах великі відстані. Приміром, якось наприкінці зими він пройшов на лижах по гірському плато від міста Карасйока до Кеутукейну, а потім до  Алти. Аксель мав з собою лише рюкзак з особистими речами і літературою. Подолавши за кілька тижнів майже 400 кілометрів, він зупинився у своїх друзів в Алті.

На початку 1970-х років дехто з саамів пізнав правду. У Гаммерфесті Свідки Єгови вивчали Біблію з однією жінкою з цієї народності та її чоловіком. Невдовзі зацікавилися її родичі з Алти. Спеціальні піонери Арне і Марі-Енн Мілде, які служили в тому місті, розпочали з ними біблійне вивчення. Не раз на вивчення приходило 10 чи 12 осіб. Пізніше майже половина з них стала Свідками.

«Проповідувати саамам доволі нелегко»,— розповідає Хартвіг Мієнна, який сам походить з цієї народності. Цей брат служить піонером в Алті та добирається до віддалених територій на мотосанях. Хартвіг продовжує: «По-перше, щоб дістатись до них, треба долати великі відстані. По-друге, саами сильно дотримуються своїх традицій. Водночас вони дуже гостинні, й завдяки цьому нам вдалося розпочати кілька вивчень».

 НЕВИПРАВДАНІ СПОДІВАННЯ

З середини 1960-х до середини 1970-х у Норвегії постійно зростала кількість вісників. Але у 1975 році брати і сестри зіткнулися з серйозним випробуванням віри. Справа в тому, що в цьому році вони чекали приходу великого лиха, а коли їхні сподівання не справдилися, дехто покинув організацію. Тож з 1976 до 1980 року трохи знизилась кількість вісників. Були й такі, що через розчарування на певний час сповільнили свою християнську діяльність. А втім, більшість і далі служила Єгові. Як же вони здолали розчарування?

«Серед нас панувало піднесення, бо ми дуже чекали 1975 року,— розповів Ганс Якоб Ліллетведт,— все ж моя віра не залежала від якогось року».

«Ми не присвячувалися Єгові лише через певну дату, тому продовжували робити те, що і раніше»,— сказали Джон і Едіт Йохансен, які вже багато років віддано служать Єгові.

А ось як висловилась сестра Лія Серенсен: «Я хочу служити Єгові вічно. І для мене було неважливо, чи кінець прийде в 1975 році, чи пізніше».

НОВИЙ ФІЛІАЛ

До кінця 1970-х у філіалі стало досить багато роботи. У зв’язку з цим виникла потреба у більшій кількості бетелівців, а отже, і в додаткових житлових та робочих приміщеннях. Тому в 1979 році Керівний орган схвалив план будівництва нового філіалу неподалік від Осло. Наприкінці 1980 року брати знайшли відповідне місце в селищі Ітре Енабак, що приблизно за 30 кілометрів від центру Осло.

Щоб зменшити витрати, на будівництво філіалу запрошували добровольців. Брати доклали великих  зусиль, щоб придбати обладнання, організувати всю роботу і забезпечити їжею та житлом майже 100 добровольців.

Загалом понад 2000 місцевих та іноземних братів і сестер виявляли охочий дух (Пс. 110:3, НС). Багато хто допомагав, жертвуючи картоплю, овочі, фрукти, хліб, яйця, рибу, одяг та обладнання. Одні зрубували дерева в лісі, а інші відразу робили дошки на невеличкій лісопильні на будівельному майданчику. Також безліч вісників жертвували кошти чи давали у позику.

Брати-фахівці могли допомагати лише обмежений час, але чимало робіт виконували й добровольці, які не мали потрібних спеціальностей. Джон Джонсон, відповідальний за електромонтаж, пригадує, що він та інші наглядачі бачили, як успішно здійснювалось будівництво і без їхнього втручання. «Добровольці вчилися виконувати різні роботи, і їм  все чудово вдавалося,— каже Джон.— Мене вражало те, наскільки легко вирішувались певні проблеми і як швидко просувалась робота. Було очевидно, Бог Єгова керує цим будівництвом».

Завдяки старанності добровольців, щедрості вісників і благословенню Єгови філіал було збудовано досить швидко. Будівництво тривало з початку 1981 до весни 1984 року. А вже 19 травня цього року відбулося присвячення нового філіалу, на яке приїхав член Керівного органу Мілтон Геншель. Будівництво філіалу стало для норвезьких Свідків джерелом радості і дуже зблизило їх. Після будівництва багато добровольців розпочало допоміжне або стале піонерське служіння.

БУДІВНИЦТВО ЗАЛІВ ЦАРСТВА НАБУВАЄ РОЗМАХУ

Ще в 1928 році четверо братів Ф’єльтветів збудували в околицях Бергена перший зал для  поклонників Єгови. На початку 1980-х років лише кілька зборів збудували чи придбали власні Зали Царства. Проте чимало зборів все ще проводили зібрання в орендованих приміщеннях без відповідних умов. Під час будівництва філіалу брати обговорювали, як пришвидшити зведення Залів Царства у Норвегії. У ті роки в США і Канаді спеціальні групи вже будували Зали Царства швидкісним методом, тож брати подумали: «Якщо з допомогою Єгови вдається будівництво в цих країнах, то чому б не спробувати і нам?»

Зробивши креслення і ретельно продумавши всі деталі, брати підготували експериментальний проект, за яким звели в 1983 році Зал Царства в Ашімі. Потім у 1984-му вони швидко збудували ще три Зали Царства — у Рервіку, Стейнх’єрі та Алті. Як їм це вдалося? Переважно завдяки тому, що вони заздалегідь закладали фундамент, а тоді ретельно координували діяльність добровольців — і тих, хто мав будівельні навики, і тих, хто їх не мав. Тож різні стадії будівництва вдавалося завершити всього за кілька днів.

Протягом наступних десяти років у Норвегії було зведено швидкісним методом майже 80 Залів Царства. Пізніше норвезькі брати допомогли побудувати три Зали Царства в Ісландії. І, хоча тепер у Норвегії більшість зборів має власні місця для поклоніння, тут все ще залишається багато роботи: потрібно ремонтувати або розширювати старі зали і далі зводити нові.

«ВЕЛИКЕ ПІДБАДЬОРЕННЯ ДЛЯ БРАТСТВА»

Нові Зали Царства стали не лише зручними місцями для поклоніння, але й чудовим свідченням для тамтешніх жителів. Наприклад, 1987 року  в місті Фредрікстаді троє братів зустрілись з представниками місцевої влади, аби вирішити питання щодо будівництва Залу Царства. Чиновники розсміялися, коли брати розповіли про свій намір закінчити будівництво за три дні. Але вже першого дня, у п’ятницю, чиновники зрозуміли, що плани Свідків здійсняться. У суботу один з чиновників запросив на будівельний майданчик свій духовий оркестр, який грав для добровольців. Так він хотів вибачитися перед Свідками за своє скептичне ставлення. «Ви, Свідки, так швидко будуєте, що це просто неймовірно,— сказала одна жінка, спостерігаючи за будівництвом Залу Царства, яке відбувалося 1990 року в Арендалі.— Та найбільше мене вражає, що всі тут радісні та усміхнені».

Сьогодні в Норвегії діють два регіональні будівельні комітети, які наглядають за будівництвом Залів Царства в країні. Вісники також готові  допомагати у здійсненні більших і складніших будівельних проектів. Скажімо, у 1991 та 1992 роках відбулося розширення філіалу, а в 1994-му було зведено чудовий Зал конгресів у Осло. У 2003 році будівельна група швидко звела великий Зал Царства в Бергені, де можна проводити не тільки зібрання, але й конгреси.

Співпраця і спільна мета на будівництві завжди позитивно впливає на служителів Єгови. Один брат, який допомагає в будівництві Залів Царства з 1983 року, каже: «Така праця дуже згуртовує збори. Це велике підбадьорення для братства, адже між нами зав’язуються міцні узи дружби і ми вчимося ще ліпше співпрацювати».

ЗБІЛЬШЕННЯ ПРАЦІ В БЕТЕЛІ

Після побудови нового філіалу можна було збільшити персонал і сприяти розширенню проповідницької праці в Норвегії. Приміром, у філіалі почали перекладати більше літератури норвезькою мовою. А особливо радісна подія чекала на вісників 1996 року. Саме тоді норвезькою мовою вийшов повний «Переклад нового світу». («Християнські Грецькі Писання» були видані ще в 1991 році). Нині вісники Норвегії читають рідною мовою всю літературу, видану Свідками Єгови, у тому числі й біблійну енциклопедію «Проникливість у суть Святого Письма».

У новому філіалі брати теж організували студію звукозапису, яка була вкрай необхідною. З 1960-х років драми на конгрес записувалися в Залах Царства, а також на горищі чи в підвалі колишнього приміщення філіалу. Звичайно, умови там були не найкращі, тому часто доводилося переривати  запис через шум міського транспорту. Тож поява студії значно полегшила запис драм, відеофільмів і вокального виконання пісень Царства. Сьогодні у філіалі здійснюється запис «Вартової башти» і «Пробудись!» норвезькою мовою. Крім того, аудіозапис цілої Біблії та деяких книжок доступний на компакт-дисках і веб-сайті www.pr418.com.

СЛУЖІННЯ ТАМ, ДЕ БІЛЬША ПОТРЕБА

Норвезькі Свідки проповідували не лише на території свого збору, а й у непризначеній території. Багато вісників і піонерів їздило на північ до міста Лонг’їрбюена, що на архіпелазі Шпіцберген. Дехто переїжджав у віддалені території, щоб проповідувати і сприяти утворенню нових зборів.

Після одруження в 1950 році Фінн і Тордіс Єнссен дізнались, що в Гаммерфесті, одному з найпівнічніших міст світу, існує потреба у вісниках. Хоча Фінн і Тордіс не мали багато грошей, вони були сповнені сил і рішучості. У пригоді цьому подружжю стали велосипеди, на яких вони проїхали з Буде до Гаммерфеста близько 900 кілометрів. Коли вони подолали майже половину дороги, їхні друзі дали їм гроші, аби вони дісталися до місця призначення кораблем. У Гаммерфесті це подружжя багато проповідувало і запрошувало людей на публічні промови, які Фінн виголошував у кожні вихідні. Єгова благословив їхні старання, і вже за деякий час там утворився невеличкий збір.

На обласному конгресі 1957 року в Тронгеймі один з промовців заохочував вісників подумати про переїзд до місцевості, де немає проповідників. Серед присутніх були Вігго і Карен Маркуссен зі Ставанґера. Уважно слухаючи заохочення, Вігго  штовхнув Карен ліктем. Вона відразу зрозуміла чоловіка. «Мабуть, таки доведеться залишити Ставанґер»,— подумала Карен. Але що скажуть про переїзд їхні три доньки віком від 11 до 14 років, які вже були вісниками?

Після конгресу Маркуссени обговорили цю промову в колі сім’ї. Усі погодилися, що треба служити там, де більша потреба. Вони написали листа до філіалу, і їм порадили поїхати до Брумунндала, в якому ще не було жодного збору. Тож 1958 року Вігго продав свій сучасний дім, магазин меблів і разом з сім’єю переселився у скромний дерев’яний будиночок поблизу Брумунндала. Єгова благословив такий саможертовний дух, і протягом наступних років багато їхніх зацікавлених охрестилося. У той час, коли доньки Вігго і Карен залишили дім, а вони самі розпочали районне служіння, в Брумунндалі вже був невеликий збір приблизно з 40 ревних вісників.

Молоді неодружені брати, переїжджаючи в території, де не було зборів, теж сприяли справам Царства. У 1992 році, щоб допомогти людям, які цікавилися правдою, група братів-піонерів (більшість з них мала по 19 років) переїхала до міста Молей, що на Нордфіорді. Брати активно проповідували і відразу почали проводити зібрання в будиночку, що орендували для себе. Одна жінка, з якою вони вивчали, виявляла надзвичайну гостинність і стала для них, наче мама. Згодом до Молею переїхав старійшина з дружиною, і там сформувався збір. Служіння в тій місцевості принесло багато радості молодим братам, адже вони проводили чимало біблійних вивчень, виконували різні призначення і підтримували ревний новосформований збір.  «Це незабутній період у нашому житті. Він був насичений теократичними справами і дав нам унікальну нагоду зростати духовно»,— пригадує один з братів. Завдяки важкій праці братів і сестер збір у Нордфіорді сьогодні налічує майже 30 вісників і проводить від 50 до 60 біблійних вивчень.

ПРОПОВІДУВАННЯ ІНШИМИ МОВАМИ

За останні більш ніж 20 років у Норвегії постійно зростає кількість іммігрантів. Тому збори спільно докладають зусиль, щоб свідчити цим людям їхніми мовами чи мовами, які вони розуміють. Перший іншомовний збір у країні було сформовано в Осло 1986 року, і він називався «Осло-Латинський». До нього належали переважно вихідці з Латинської Америки, які розмовляли іспанською і португальською мовами. Приблизно в той час деякі вісники почали організовано свідчити англомовним людям, які проживали в Осло та його околицях. У них з’явилось багато зацікавлених, особливо з Африки та Азії. Одних вони знаходили, проповідуючи на вулиці, інших — у центрах прийому біженців. Також вісники відшукували у телефонних книгах людей з іноземними прізвищами, які могли б розмовляти англійською. Було розпочато чимало біблійних вивчень, і 1990 року в Осло сформувався англомовний збір.

Відтоді багато норвезьких братів і сестер стараються вчити іноземні мови. Вони разом з вісниками, які приїхали з-за кордону, посприяли утворенню груп і зборів для людей, що розмовляють англійською, арабською, іспанською, китайською, пенджабською, перською, польською, російською, сербсько-хорватською, тагальською, тамільською та мовою тигринья.

 Рясні плоди приносить і проповідування людям з вадами слуху. Норвезькою мовою жестів спілкується кілька тисяч глухих людей, тож організація докладає неабияких зусиль, аби допомагати їм. У 1970-х роках брати почали перекладати мовою жестів програму деяких зібрань, районних і обласних конгресів. Згодом охочі вісники вивчили цю мову і в кількох зборах сформувались групи, програма зібрань яких проводиться мовою жестів. У 2008 році перший такий збір було сформовано в Осло. У Норвегії приблизно 25 глухих вісників отримують пожиток із публікацій, які перекладені норвезькою мовою жестів і доступні на DVD.

КОМІТЕТИ ЗВ’ЯЗКУ З ЛІКАРНЯМИ

Оскільки Свідки Єгови не погоджуються на переливання крові, іноді їм важко отримати необхідне медичне лікування. Щоб допомогти Свідкам і забезпечити їх інформацією про альтернативні методи лікування, в 1990 році в Норвегії почали діяти комітети зв’язку з лікарнями (КЗЛ). З 1990 по 2010 рік брати з КЗЛ провели в Осло понад 70 зустрічей із медперсоналом тамтешніх лікарень і надали допомогу вісникам у понад 500 випадках. Завдяки наполегливим зусиллям вдалося знайти чимало охочих до співпраці лікарів, а медична інформація, отримана від КЗЛ, спонукала багатьох фахівців застосовувати альтернативні методи переливанню крові. До того ж велику допомогу пацієнтам-Свідкам та їхнім родинам надають групи відвідування хворих.

Випадок з молодою піонеркою, на ім’я Хелен, показує, наскільки необхідними є комітети зв’язку з лікарнями. У 2007 році вона серйозно захворіла і потрапила до місцевої лікарні. У Хелен  швидко падав рівень гемоглобіну, і медичні працівники змушували її до переливання крові. За їхніми словами, то був єдиний метод лікування, який міг би врятувати її життя. Брат з КЗЛ подбав, аби Хелен перевезли до більшої лікарні із сучаснішим обладнанням. Як тільки Хелен з матір’ю прибули до тієї лікарні, на них вже чекав брат з КЗЛ. Він підбадьорював їх і подбав, щоб їм надали необхідну допомогу. У лікарні погодилися забезпечити Хелен препаратами, які б стимулювали вироблення еритроцитів. Вже за кілька днів рівень гемоглобіну в дівчини піднявся, і її життю нічого не загрожувало. Сьогодні Хелен чудово почувається і цінує, що лікарі взяли до уваги її переконання. Хелен та її мати говорять: «Наше серце переповнювала вдячність, коли ми побачили, як діє організація Єгови та як брати й сестри підтримували нас і молилися про наші потреби. Ми ніколи цього не забудемо».

НЕГАТИВНА ПРОПАГАНДА В МАС-МЕДІА

Особливо з 1989 по 1992 рік Свідки Єгови в Норвегії були об’єктом брудної пропагандистської кампанії. В газетах, журналах, по радіо і телебаченню з’явилося чимало негативної інформації про нас. Однією з головних причин такого протистояння стала наша біблійна позиція щодо виключених зі збору (1 Кор. 5:9—13; 2 Ів. 10). Через пропаганду в мас-медіа у Свідків виникли проблеми у служінні, школі, на роботі, а також з рідними. Хоча Ісусові послідовники не дивуються, коли їх ганьблять, все ж зносити це було доволі нелегко (Матв. 5:11, 12).

«У той важкий період були й позитивні моменти,— розповідає один брат.— Така протидія змусила мене пригадати біблійну підставу для своїх  переконань. Роздумуючи над здоровою духовною поживою від вірного і розсудливого раба, я зміцнив свою віру. Завдяки цьому ми добре підготувались до випробувань».

А ось що пригадує районний наглядач: «Мені додавала сил мужність братів і сестер, яку вони виявляли. Ми розуміли, що найліпшою відповіддю на такі наклепи буде ще активніша участь у служінні, зокрема свідчення на вулиці. Багато Свідків саме так і зреагувало на негативну пропаганду».

Незважаючи на осудливе ставлення мас-медіа до біблійних порад, колишній виключений, на ім’я Фред, мав зовсім іншу думку. Фред каже: «Коли в 20 років мене виключили зі збору, я почав серйозно замислюватись над своїм життям. Звичайно, було неприємно, що мене виключили, але це принесло й позитивні результати. Я почувався так, ніби Єгова сказав мені: “Послухай, сину, ти мусиш взяти себе в руки! Поки ти не зміниш свого життя, тобі буде важко”. Цей розпорядок допоміг мені покинути грішне життя. Замість того щоб віддатися розвагам і задоволенню, я став серйозно ставитись до правди. На ліпше змінилися і деякі мої друзі». Фред покаявся, зробив необхідні зміни і був поновлений. Сьогодні він служить старійшиною у зборі.

«ГОТОВИЙ ДО ДНЯ ЄГОВИ»

Попри повсюдний матеріалізм та щораз більшу байдужість служителі Єгови й далі зміцнюють свою віру, ставлячи на перше місце у житті такі духовні справи, як щоденне читання Біблії та відвідування  зібрань. Також зростає кількість вісників, які розпочинають стале піонерське служіння. Один брат сказав: «Якщо я не буду готовий до дня Єгови завтра, то не буду готовий до нього взагалі. Ми просто повинні впевнено рухатись вперед. Адже він обов’язково прийде». Такий же погляд має чимало вісників, тому з 2001 року в Норвегії відбувається постійний ріст.

Духовним даром, який надзвичайно позитивно впливає на збори і дає братам чудову теократичну освіту, є Школа удосконалення служіння (тепер називається Біблійна школа для неодружених братів). «Завдяки можливості протягом восьми тижнів ретельно вивчати Біблію я почав сприймати правду так глибоко, як ніколи раніше. Усе в Божому Слові стало для мене дуже реальним і зрозумілим!» — розповідає студент цієї школи. За два останні десятиліття таке навчання отримало тут понад 60 братів. Сьогодні вони духовно зміцняють одновірців у зборах і заохочують їх збільшувати свою діяльність.

ВИХОВАНІ В ПРАВДІ

Багато вісників у Норвегії пізнавали біблійну правду від своїх батьків. Дехто є Свідком Єгови в третьому, четвертому, а то й у п’ятому поколінні. «Я не раз роздумую про те, наскільки мені пощастило народитися в сім’ї, в якій на першому місті було служіння Єгові,— каже Іван Госодден, правнук Інгебрета Андерсена, першого Дослідника Біблії в Шієні.— Особисте вивчення, регулярне читання Біблії та добрі друзі, котрі мали такі ж цілі в житті, як і я, допомогли мені твердо стати на бік правди». Для його синів, Андре і Річарда, духовний спадок теж є найціннішим у житті.

 «Я дуже щаслива, що народилася в такій родині. Це вберегло мене від багатьох проблем, і я мрію використовувати своє життя на благо іншим»,— каже піонерка Бенте Бу, внучка Магнуса Рандала, який служив піонером на човні «Рут».

Навіть ті, хто в юні роки був духовно слабким, подорослішавши, стали відданими Свідками Єгови. Наприклад, Томас і Серіне Феускангер з Бергена виховувались у християнській сім’ї, але майже не робили духовного поступу. Що спонукало їх змінити своє ставлення до поклоніння Єгові?

«У 2002 році до нашого збору прийшов молодий брат, який закінчив Школу удосконалення служіння,— пригадує Томас.— Він допоміг мені стати активнішим у служінні та мати духовні цілі».

 У 25 років Томас одружився з Серіне, і 2007 року вони переїхали до Ботсфіорда, в області Фіннмарк, щоб допомагати там подружжю піонерів дбати про зацікавлених. Згодом Томас і Серіне теж розпочали піонерське служіння. А 2009 року вони три місяці проповідували в непризначеній території в рибальському селищі Хйоллефіорд, де разом з кількома вісниками розпочали понад 30 біблійних вивчень. Томас і Серіне вирішили переїхати ближче до Хйоллефіорда, аби підтримувати у зацікавлених інтерес до правди. Сьогодні вони регулярно приїздять сюди, хоча дорога займає майже три з половиною години в один бік. Ця сім’я активно зайнята служінням. Серіне каже: «Тепер ми ведемо просте й щасливе життя. У нас стало менше речей та водночас і менше проблем».

 ОЧІКУВАННЯ РАЮ З ВІРОЮ В ЄГОВУ

Відтоді, коли Кнуд Педерсон Гаммер та інші Дослідники Біблії стали проповідувати в Норвегії, життя тут дуже змінилося. Спершу служителі Єгови відрізнялись від інших, оскільки поширювали біблійні істини в релігійному суспільстві, в якому церкви мали сильний вплив і навчали людей фальшивих доктрин. Однак проходили десятиліття, і безліч щирих людей охоче приймали біблійну правду і ставали на бік чистого поклоніння.

Сьогодні жителі цієї країни вже не є настільки релігійними, як колись. Щораз менше норвежців вірять у Бога. Вони вважають некоректним стверджувати, що існує лише одна правдива релігія. Тому треба присвятити багато часу і зусиль, аби зацікавлені здобули знання з Божого Слова і розвинули віру в Бога та Біблію. Зазвичай їм необхідно більше часу, аби привести своє життя в гармонію з біблійними нормами. А втім, Єгова і далі приводить щирих людей, хоч би де вони жили: чи у віддалених рибальських селищах, чи в сучасних багатоповерхівках великих міст (Ів. 6:44).

Свідки Єгови в Норвегії, як і в цілому світі, дорожать «честю безстрашно служити» Всевладному Господу, Єгові (Луки 1:74). Шукаючи на величезних просторах своєї країни схильних до праведності людей, ці ревні вісники мріють про прекрасну та чисту райську землю, яку Творець має намір подарувати слухняному людству. Поклонники Єгови в Норвегії разом з усіма вірними братами і сестрами з нетерпінням чекають дня, коли Боже Царство почне сповняти Божу волю в кожному куточку нашої чудової планети (Дан. 2:44; Матв. 6:10).

[Вставка на сторінці 106]

Це не зупинило Евена, він просто ходив на зібрання босоніж

[Вставка на сторінці 111]

«Я йшла спати п’ятидесятницею, а прокинулася Свідком Єгови»

[Вставка на сторінці 122]

«Ми бачимо, що нам не вдасться змусити вас зректися своєї віри»

[Вставка на сторінці 157]

«Послухай, сину, ти мусиш взяти себе в руки! Поки ти не зміниш свого життя, тобі буде важко»

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 90]

Короткі відомості про Норвегію

Територія.

Ця країна славиться неповторними фіордами, мальовничими горами та безліччю островів. Норвегія (без архіпелагу Шпіцберген, який лежить посередині між материком та Північним полюсом) займає площу трохи більшу за Італію. Хоча в Норвегії буває дуже холодно, особливо на крайній півночі, але завдяки теплим атлантичним течіям і теплим повітряним масам клімат тут м’якший, ніж в інших країнах на цих же широтах.

Населення.

У Норвегії живе 5 мільйонів осіб. Більшість — це корінні норвежці, а приблизно 10 відсотків — іммігранти. Також тут мешкають саами (народ, який раніше називали лапландцями). Чимало з них віддавна займається рибальством, полюванням і розведенням північних оленів.

Мова.

Офіційною мовою є норвезька. Існують дві форми писемної норвезької: нюношк (нова норвезька) та букмол (книжкова мова), якою послуговується більшість норвежців і яка дуже схожа на датську.

Господарство.

Основним джерелом прибутків у Норвегії є видобуток нафти й газу та різні галузі обробної промисловості. Крім того, великий дохід державі приносить імпорт риби. Тут придатні для обробітку тільки близько 3 відсотків землі.

Продукти харчування.

Норвежці переважно їдять рибу, м’ясо, картоплю, хліб та молочні продукти. Традиційною стравою є фориколь — тушкована баранина з капустою. Оскільки протягом останніх років сюди приїхало багато іммігрантів, меню норвезької кухні стало значно різноманітнішим.

 [Рамка/Ілюстрації на сторінках 95, 96]

Він повністю віддавався служінню Єгові

ТЕОДОР СІМОНСЕН

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1864

ДОСЛІДНИК БІБЛІЇ З 1905

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: колишній проповідник «Вільної місії», який став роз’їзним наглядачем.

◼ ТЕОДОР належав до церкви «Вільна місія», але коли прочитав у наших публікаціях, що доктрина про пекло суперечить Біблії, то відразу почав викривати її у своїх проповідях. Багатьом слухачам це дуже подобалося. Проте одного дня після проповіді він отримав записку зі словами: «Це твій останній виступ у нас!»

Свою останню промову у «Вільній місії» Теодор виголосив 1905 року і в той же рік став Дослідником Біблії. Згодом він виголосив безліч промов перед сотнями Дослідників Біблії, які з вдячністю слухали його. Теодор заробляв на сім’ю, фарбуючи будинки, а на вихідних увесь вільний час присвячував проповідуванню і навчанню. Він був добрим учителем, оскільки мав глибокі біблійні знання і вмів спокійно й аргументовано викладати факти. До того ж Теодор мав гарний голос, тому часто на початку і в кінці своїх промов співав якусь пісню, акомпануючи собі на цитрі.

Коли 1919 року змінились його сімейні обставини, він став роз’їзним наглядачем. У цьому служінні Теодор залишався до 1935 року, відвідуючи збори в Норвегії, Данії та Швеції. Це була дуже виснажлива праця, адже наглядач мав не тільки підбадьорювати збори і віддалені  групи, але й виголошувати промови в містах, де не було жодного Дослідника Біблії. Наприклад, під час одної подорожі, яка тривала цілий рік, брат Теодор мусив відвідати 190 місць. Його маршрут пролягав від Крістіансанна, що на півдні, до Тромсе, що на півночі. Тими днями роз’їзні наглядачі залишалися у більшості місць не довше як день-два, а потім будь-яким доступним транспортом вирушали далі.

Лише в кількох місцевостях, які відвідував Теодор, були Дослідники Біблії. Все ж на його публічні виступи приходило чимало людей, які шукали правду. Скажімо, 1922 року брат Теодор зупинився в місті Буде, куди в той же час приїхала піонерка Анна Андерсен. Вони проповідували і запрошували людей на публічну промову. Послухати її прийшли також Йохан і Олея Бернтсен, які дуже зацікавилися правдою. Після промови вони запросили Теодора та Анну до себе, щоб ті відповіли на деякі біблійні запитання. Згодом Бернтсени стали першими Дослідниками Біблії в місті Буде.

Більшість промов, записаних у 1930-ті роки норвезькою мовою на грамофонні платівки,​— це промови, які читав Теодор. Цей вірний брат закінчив свій земний шлях у 1955 році.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 102]

Він ходив з Богом

ЕНОК ЕМАН

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1880

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1911

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: з 1921 по 1945 рік служив наглядачем філіалу.

◼ ЩЕ МОЛОДИМ Енок, котрий жив тоді у Швеції, прочитав у Біблії про те, як «ходив Енох з [правдивим] Богом» (Бут. 5:22). Ця розповідь справила на Енока сильне враження, і він захотів бути схожим на цього біблійного персонажа з подібним іменем. Лише у 31 рік Енок дізнався більше, що́ означає ходити з Богом, коли прочитав перший том «Викладів Святого Писання». Тоді він охрестився, ставши Дослідником Біблії, і почав служити піонером. Згодом Енока запросили до шведського філіалу.

У 1917 році Енок переїхав служити до офісу в Норвегії, а 1921 року його призначили наглядати за теократичною діяльністю в цій країні. Тоді норвезький офіс Товариства «Вартова башта» займав лише одну кімнату в будинку, де сестра Марія Дрейєр мала квартиру і салон педикюру. Коли в 1922 році Енок одружився з Марією, вони стали використовувати цю квартиру як офіс. Вони разом працювали у Бетелі аж до смерті Марії у 1944 році. Енок одружився вдруге 1953 року і знову розпочав піонерське служіння. Брат Еман завжди пам’ятав про своє небесне покликання і вірно ходив з Богом до самої смерті у 1975 році.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 110]

«Він був наче промінь сонця»

ВІЛЬГЕЛЬМ УРЕ

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1901

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1949

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: ревно проповідував попри виснажливу хворобу м’язів.

◼ У ВІЛЬГЕЛЬМА розвинулась хвороба м’язів, через яку йому паралізувало ноги і було важко говорити. Почувши всередині 1930-х років добру новину, він відразу почав ділитися з людьми чудовими біблійними істинами. Вільгельм регулярно їздив у служіння на своєму триколісному мотоциклі. Він зупинявся у гавані міста Суртланна, що на островах Вестеролен, включав патефон із записами біблійних промов і пропонував людям літературу. Оскільки Вільгельм був інвалідом і жив далеко від інших Свідків, то охрестився лише в 1949 році. Проте він був ревним проповідником. Багато людей, які подорожували вздовж узбережжя, почули від нього біблійну правду, і дехто з них згодом став Свідком Єгови.

Постарівши, Вільгельм перейшов жити до будинку для людей похилого віку в Тромсе. З допомогою вісників він і далі проповідував, даючи свідчення в листах. Вільгельм мав добру і лагідну вдачу, тому був джерелом підбадьорення для інших, зокрема для медперсоналу. Коли Вільгельм помер, директорка цього закладу сказала: «Мені завжди було приємно заходити до його кімнати. Завдяки своїй вірі він був наче промінь сонця».

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 113]

Він виконав свою обіцянку

ЮГАННЕС КОРСТАД

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1903

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1931

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: вісім років служив піонером на човнах.

◼ У 1929 році Юганнес потрапив до лікарні з туберкульозом. Він почав читати Біблію і пообіцяв Богові, що буде служити йому, якщо одужає.

Перед тим як Юганнеса мали виписати, він з великим інтересом прочитав деякі книжки Дослідників Біблії. Пізніше він дістав ще кілька таких книжок, які перечитав по чотири-п’ять разів. Незабаром Юганнес став ділитися біблійними істинами з іншими. Одужавши, Юганнес поїхав у Берген до брата Рінгерайде, який запропонував йому розпочати піонерське служіння. Хоча Юганнес ще зовсім не мав досвіду в проповідуванні, він без вагань став служити піонером.

З 1931-го по 1938-й він служив піонером на човні «Естер», а потім приблизно рік на човні «Рут». Їхній маршрут пролягав вздовж всього узбережжя аж до міста Тромсе, що на півночі. У 1939 році Юганнеса призначили роз’їзним наглядачем на сході Норвегії і попросили час від часу допомагати в Бетелі. Після Другої світової війни Юганнес одружився із Сігрід, і вони разом служили піонерами. У 1995 році брат Юганнес закінчив свій земний шлях у Фредрікстаді.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 132]

Проповідує попри хворі ноги

РАНДІ ХУСБЮ

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1922

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1946

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: у повночасному служінні з 1946 року.

◼ БАТЬКИ Ранді стали Свідками Єгови в 1938 році. Пізніше присвятити життя правдивому Богу вирішила й Ранді. У 1946 році її запросили до Бетелю, і там вона познайомилася з братом Х’єллом Хусбю. Вони почали зустрічатися і згодом одружилися. Після одруження Ранді та Х’єлл стали служити піонерами. Їхнє життя було цікавим і змістовним завдяки різним видам повночасного служіння, в якому вони залишалися аж до смерті Х’єлла у 2010 році.

Останніми роками в Ранді з’явилися проблеми з ногами: їй важко підніматися по сходах чи йти угору. Але, виявляючи поміркованість, вона проповідує там, де може. Ранді часто свідчить на вулицях і в магазинах Тронгейма. Щоб доносити добру новину якомога більшій кількості людей, вона бере в служіння літературу принаймні вісьма мовами. У Ранді також є багато сталих читачів, тому друзі зі збору підвозять її, щоб вона дала їм свіжі публікації.

Сьогодні Ранді вже не має стільки сил, як раніше. Однак вона й далі віддано служить Єгові, знаходячи в цьому радість і задоволення. Ранді знає, що Бог не забуде її праці та любові, яку вона виявляє до його імені (Євр. 6:10).

 [Рамка/Ілюстрація на сторінках 149, 150]

Він відчув могутню силу Божого Слова

ВІКТОР УГЛЕБАККЕН

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1953

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1981

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: колишній злочинець, який звільнився від впливу демонів і наркотичної залежності.

◼ ВІКТОР ще в молодості почав вживати гашиш та інші наркотики і став злочинцем. Його завжди цікавила Біблія, тому в 1979 році, втомившись від безладного життя, він задумався, чи Боже Слово може допомогти йому. Віктор вирішив ближче познайомитися з різними релігіями, та це принесло йому лише розчарування.

Зрештою, страждаючи від сильної депресії, Віктор збирався вчинити самогубство. Десь у той самий час він отримав листа від двоюрідної сестри з Бергена, яка почала вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Віктор поїхав до Бергена і став приходити на ці вивчення. Спершу він хотів довести Свідкам, що вони помиляються. Але, дізнавшись з Біблії, що Бог знищить «тих, хто нищить землю» і перетворить нашу планету на рай, він дуже зрадів, адже його вже давно хвилювали екологічні питання (Об’яв. 11:18).

Віктор відразу почав відвідувати зібрання разом зі своєю сестрою. Його дуже вразила доброта й гостинність, котру виявляли Свідки як у Залі Царства, так і у своїх домах. Те, що він почув і побачив, спонукало його змінитися та кинути наркотики. Завдяки наполегливим і палким молитвам Віктор відчув могутню силу Божого Слова і святого духу (Луки 11:9, 13; Євр. 4:12).

  Шлях Віктора до хрещення був нелегким. Намагаючись полишити наркотики, він двічі зривався, але з допомогою Єгови йому вдалося звільнитися від впливу демонів і наркотичної залежності. Один старійшина запевнив Віктора в тому, що «як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Пс. 103:13). Віктор зробив духовний поступ і в 1981 році охрестився. Все ж йому треба було сісти до в’язниці, щоб відбути покарання за колишній злочин. Але коли він звільнився, то відразу розпочав піонерське служіння і допоміг багатьом людям стати служителями Єгови. Праця проповідування приносить йому велику радість. Навіть будучи у тюрмі, цей брат ревно свідчив, завдяки чому двоє в’язнів, з якими він вивчав Біблію, пізнали правду.

Сьогодні Віктор є дбайливим головою сім’ї і старійшиною. Він і далі служить піонером разом зі своєю дружиною Тоні та сином. «Служіння теж дуже допомогло мені змінитися,— розповідає Віктор.— І я надзвичайно вдячний Єгові за те, що можу ділитися безцінними духовними скарбами з іншими людьми».

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 152]

Він знайшов щось цінніше за футбол

ТОМ ФРІСВОЛЛ

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1962

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1983

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: колишній футболіст, який захотів служити Єгові.

◼ У ДВАДЦЯТЬ років Том був пер­с­пек­тивним гравцем однієї з най­кращих футбольних команд Норвегії. Його мати вже була Свідком Єгови, і якось до неї прийшла молода піонерка та запропонувала Томові вивчати Біблію. Він погодився, але сказав, що не має наміру ставати Свідком.

Том був вражений, як тепло приймали його, коли він приходив на зібрання. Він також помітив, що під час програми кожен відшукував вірші у своїй Біблії. «Очевидно, завдяки Біблії ці люди такі привітні»,— подумав Том.

Зрештою він упевнився, що знайшов правду, і захотів служити Єгові. Але як переконати команду відпустити одного зі своїх перспективних гравців? На диво, коли він пояснив керівництву команди, що хоче присвятити своє життя чомусь ціннішому за футбол, з ним розірвали контракт.

Том охрестився 1983 року і в 1985-му почав піонерське служіння. У 1987 році Том разом з Віктором Углебаккеном переїхав до Гаммерфеста, щоб проповідувати там, де більша потреба. Згодом його призначили районним наглядачем, а сьогодні він разом з дружиною Крістіною служить у Бетелі.

 [Таблиця/Ілюстрації на сторінках 162, 163]

ВИЗНАЧНІ ПОДІЇ З ІСТОРІЇ Норвегії

 1890

1892 Кнуд Педерсон Гаммер починає проповідувати в Норвегії.

1900

1900 Засновано перший збір.

1904 Відкрито офіс у Хрістіанії (Осло).

1905 Проведено перший конгрес у Хрістіанії.

1909 і 1911 Ч. Т. Рассел відвідує Норвегію.

1910

1914 Призначено першого роз’їзного наглядача.

1914 і 1915 «Фото-драма сотворення» збирає великі натовпи.

1920

1920—1925 Промову «Міліони з людей тепер жиючих ніколи не помруть» виголошено по всій країні.

1925 Видано «Золотий вік» («Пробудись!») норвезькою мовою.

1928—1940 Брати використовують човни для проповідування в узбережних поселеннях.

1930

1940

1940—1945 Свідки продовжують проповідувати попри перешкоди, пов’язані з війною.

1945 Видано «Вартову башту» норвезькою мовою.

1948 Прибувають перші місіонери, випускники Школи «Ґілеад».

1950

1950 Верховний суд підтвердив право Свідків проповідувати з літературою.

1960

1965 Проведено міжнародний конгрес в Осло.

1970

1980

1984 Присвячено новий філіал.

1990

1990 Призначено комітети зв’язку з лікарнями.

1994 Присвячено Зал конгресів у Осло.

1996 Видано повний «Переклад нового світу» норвезькою мовою.

2000

2010

2011 Найбільша кількість сталих і допоміжних піонерів, вісників та присутніх на Спомині.

[Діаграма/Ілюстрація на сторінці 159]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Кількість вісників

Кількість піонерів

10 000

8000

6000

4000

2000

1920 1935 1950 1965 1980 1995 2010

 [Карти на сторінці 91]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ШВЕЦІЯ

СТОКГОЛЬМ

Еребру

Ботнічна затока

ФІНЛЯНДІЯ

ГЕЛЬСІНКІ

Фінська затока

БАЛТІЙСЬКЕ МОРЕ

ДАНІЯ

КОПЕНГАГЕН

НОРВЕГІЯ

ОСЛО

Хйоллефіорд

Ботсфіорд

Варде

Кіркенес

Карасйок

Гаммерфест

Алта

Фіннмарксвідда

Кеутукейну

Тромсе

Гарстад

Нарвік

Суртланн

Геннес

Свольвер

Буде

Рервік

Намсус

Стейнх’єр

Тронгейм

Крістіансунн

Молей

Флуре

Берген

Геугесунн

Ставанґер

Егерсунн

Крістіансанн

Арендал

Шієн

Конгсберг

Драммен

Генефосс

Євік

Ліллегаммер

Брумунндал

Гамар

Конгсвінгер

Ші

Ашім

Мосс

Галден

Фредрікстад

Осло-фіорд

ПІВНІЧНЕ МОРЕ

НОРВЕЗЬКЕ МОРЕ

о. Аннея

Блейк

архіпелаг Шпіцберген

Лонг’їрбюен

ОБЛАСТІ

Фіннмарк

Трумс

Телемарк

Вестфолл

[Ілюстрація на сторінці 88]

Кнуд Педерсон Гаммер

[Ілюстрація на сторінках 88, 89]

Рейне (північна Норвегія)

[Ілюстрація на сторінці 92]

Збір у Шієні з Інгебретом і Берте Андерсенами (1911 рік)

[Ілюстрація на сторінці 93]

Віктор Фельт

[Ілюстрація на сторінці 94]

1) Халльгерд Голм, 2) Теодор Сімонсен і 3) Лотте Голм

[Ілюстрації на сторінці 98]

Перші піонери: 1) Хельга Гесс, 2) Андреас Ейсет, 3) Карл Ґунберґ, 4) Хулда Андерсен і 5) Анна Андерсен

[Ілюстрація на сторінці 100]

«Кафедра народів»

[Ілюстрація на сторінці 104]

«Золотий вік» норвезькою мовою

[Ілюстрація на сторінці 106]

Евен Гундерсруд

[Ілюстрація на сторінці 107]

Вісники зі збору в Шієні часто виїжджали вантажівкою проповідувати в поблизькі території

[Ілюстрація на сторінці 108]

Торкель Рінгерайде

[Ілюстрація на сторінці 109]

Олаф Скау

[Ілюстрації на сторінці 114]

Карл Ґунберґ був капітаном на човні «Елігу»

[Ілюстрації на сторінці 115]

Юганнес Корстад був відповідальним на човні «Естер»

[Ілюстрації на сторінці 116]

Андреас Хоуп і Магнус Рандал служили на човні «Рут»

[Ілюстрація на сторінці 117]

Північне сяйво на півночі Норвегії

[Ілюстрація на сторінці 118]

Сольвейг Левос

[Ілюстрація на сторінці 119]

Андреас і Сігрід Квінге

[Ілюстрація на сторінці 124]

Таємний конгрес у лісі поблизу Ші

[Ілюстрація на сторінці 127]

Марвін і Карен Андерсони

[Ілюстрація на сторінці 128]

Друкарський верстат з ножним приводом

[Ілюстрація на сторінці 129]

Конгрес у Бергені (1946 рік)

[Ілюстрація на сторінці 130]

Сванхільд Нерол (1961 рік)

[Ілюстрація на сторінці 133]

Човен Арнульфа часто використовували для служіння

[Ілюстрація на сторінці 135]

1) Гуннар Маркуссен і 2) Ганс Петер Гемстад були першими вісниками з Норвегії, які закінчили Школу «Ґілеад»

[Ілюстрація на сторінці 138]

Наметове містечко на міжнародному конгресі «Слово правди»

[Ілюстрація на сторінці 139]

Пол Бруун

[Ілюстрація на сторінці 142]

Хартвіг Мієнна та інші вісники добираються на мотосанях до поселень саамів

[Ілюстрація на сторінці 144]

Будівництво філіалу розпочалося в 1981 році

[Ілюстрація на сторінці 145]

Філіал сьогодні

[Ілюстрація на сторінці 147]

Зал конгресів в Осло

[Ілюстрація на сторінці 160]

Завдяки біблійному навчанню в колі сім’ї виростають вірні служителі Єгови