Безсмертя душі. Як зародилось вчення
Безсмертя душі. Як зародилось вчення
«Жодна тема, пов’язана з духовним життям людини, не оволодівала її думками так, як питання про стан після смерті» («Енциклопедія релігії та етики», англ.).
1—3. Яку роль у поширенні ідеї про безсмертя душі відіграли Сократ і Платон?
СІМДЕСЯТИРІЧНОГО мислителя та вчителя звинувачують у тому, що він не поважає богів і своїми вченнями розбещує молодь. Він блискуче захищається на суді, але вороже настроєні судді визнають його винним і засуджують на смерть. Коли до страти залишається лише декілька годин, старий вчитель, оточений учнями, наводить цілу низку доказів безсмертя душі та недоречності страху перед смертю.
2 Засудженим був не хто інший, як Сократ, видатний грецький філософ V сторіччя до н. е. * Його учень Платон описав цей епізод у своїх творах «Апологія» та «Федон». Вважається, що Сократ та Платон одними з перших висунули ідею про безсмертя душі. Проте родоначальниками вчення про безсмертну душу були не вони.
3 Як ми побачимо далі, ідея про притаманне людині безсмертя виникла значно раніше. Сократ і Платон, однак, відшліфували її, перетворили на філософське вчення й тим зробили більш прийнятною як для освічених сучасників, так і для нащадків.
Від Піфагора до пірамід
4. Якими були уявлення про потойбічне життя у греків до Сократа?
4 Ще до Сократа і Платона греки вірили у життя душі після смерті людини. Піфагор, знаменитий грецький математик VI сторіччя до н. е., гадав, що душа безсмертна і може переселятись. На думку попередника Піфагора, Фалеса Мілетського, котрого вважають першим відомим грецьким філософом, безсмертна душа є не тільки в людині, тварині та рослині, але й у таких предметах, як магніт, бо він пересуває залізо. За уявленнями давніх греків, душі померлих повинні були переправлятись через річку Стікс до величезної країни, що її називали підземним царством. Там судді виносили вирок: душу засуджували до катування у в’язниці з неприступними мурами або відкривали їй шлях до блаженства в Елізіумі.
5, 6. У що вірили перси стосовно душі?
5 На сході, в Ірані, або Персії, у VII сторіччі до н. е. жив пророк Зороастр, або Заратустра. Він започаткував культ, відомий як зороастризм. Це була релігія Перської держави, рівної якій не було аж до часу, коли Греція перейняла в неї першість на світовій арені. У зороастрійській священній книзі сказано: «У Безсмерті душа Праведного буде завжди сповнена Радості, але муки чекають душу Брехуна. Ці Закони Ахурамазда [що значить «мудрий бог»] встановив Своєю верховною владою».
6 Про безсмертя душі вчили також дозороастрійські іранські релігії. Приміром, давньоіранські племена піклувались душами померлих: їм жертвували їжу та одяг, для того щоб забезпечити благополуччя у потойбічному світі.
7, 8. Якою, за уявленнями єгиптян, було існування душі після смерті тіла?
7 Віра у життя після смерті була стрижнем релігії Стародавнього Єгипту. Єгиптяни вважали, що душу померлої особи судить Осіріс, головний бог потойбічного світу. Наприклад, на папірусі, датованому XIV сторіччям до н. е., зображено, як Анубіс, бог померлих, веде душу писаря Хунефера до Осіріса. На одну з шальок терезів кладуть серце писаря, котре символізує його сумління, а на другу — перо, яке носить на голові богиня правди та справедливості. Інший бог, Тот, записує результат. Серце Хунефера не обтяжене провинами: воно важить менше, ніж перо, і тому писарю дозволяють увійти в царство Осіріса й одержати безсмертя. На папірусі також зображено страховисько жіночої статі, яке стоїть біля терезів, готове поглинути померлого, якщо його серце не витримає випробування. Єгиптяни вірили у залежність подальшого існування душі від збереження тіла, тому вони муміфікували небіжчиків, а тіла фараонів зберігали у величних пірамідах.
8 Отже, для різних стародавніх цивілізацій вчення про безсмертя душі було спільним. Чи не походить воно з одного джерела?
Витоки
9. Яка релігія вплинула на культуру стародавніх Єгипту, Персії та Греції?
9 «Стародавні Єгипет, Персія та Греція зазнали впливу вавилонської релігії»,— говориться у книжці «Релігія Вавилонії та Ассирії» (англ.). Там же далі пояснюється: «Безсумнівно, контакти, що, як свідчать таблички з Ель-Амарни, здавна встановились між Єгиптом і Вавилонією, створили найсприятливіші обставини для влиття вавилонського світогляду та звичаїв у єгипетські культи. Перський культ Мітри не залишає сумнівів щодо впливу вавилонських ідей... Змішання вірувань семітомовних народів як з ранньою грецькою міфологією, так і грецькими культами тепер широко визнане вченими і не потребує додаткових доказів. Згадані вірування семітомовних народів є в більшості випадків саме вавилонськими» *.
10, 11. Як уявляли потойбічне життя вавилоняни?
10 Але чи ж не правда, що вавилонське уявлення про загробне життя значно відрізняється від єгипетського, перського та грецького? Для прикладу розгляньмо вавилонський «Епос про Гільгамеша». Постарілий герой цього твору, Гільгамеш, не хоче примиритися з тим, що він має померти, і вирушає на пошуки безсмертя, але не одержує його. Чашниця Сідурі, котру він зустрічає під час подорожі, закликає Гільгамеша просто віддатися життєвим утіхам, бо життя без кінця, яке він шукає,— то нездійсненна мрія. Лейтмотив епосу — неминучість смерті та марність сподівань на безсмертя. Чи означає це, що вавилоняни не вірили у потойбічне життя?
11 Професор Пенсільванського університету (США) Морріс Ястров молодший написав: «Ані народ, ані провідні релігійні мислителі [Вавилонії] ніколи не припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало жити. Смерть [на їхню думку] — це перехід до іншого життя, а запереченням безсмертя лише підкреслюється неминучість зміни в існуванні, яку спричиняє смерть». Отже, вавилоняни також вірили, що життя певного виду, в певній формі, продовжується після смерті. Про це свідчить їхній звичай класти небіжчикам до могил різні речі, які повинні були знадобитись у потойбічному житті.
12—14. а) Де після Потопу зародилось вчення про безсмертя душі? б) Як це вчення поширилось по всій землі?
12 Безсумнівно, вчення про безсмертя душі походить зі стародавнього Вавилона. Згідно з Біблією, книгою, яка вирізняється точністю поданих у ній історичних відомостей, місто Бабель, або Вавилон, було закладене Німродом, правнуком Ноя *. Після всесвітнього Потопу за часів Ноя існувала тільки одна мова та одна релігія. Німрод, заклавши місто та почавши будувати там башту, заснував нову релігію. Біблія розповідає, що після змішання мов у Бабелі невдачливі будівничі башти розпорошилися та запровадили свою релігію на нових місцях (Буття 10:6—10; 11:4—9). Так вавилонські релігійні вчення поширились по всій землі.
13 Традиційно вважається, що Німрода спіткала насильницька смерть. Цілком зрозуміло, що після цього вавилоняни мали б вшановувати його як засновника, будівничого та першого царя їхнього міста. Оскільки бог Мардук (Меродах) вважався засновником Вавилона, деякі дослідники припускають, що Мардук — це обожнений Німрод. Якщо так воно і є, то уявлення про людську душу, яка живе після смерті, повинне було існувати принаймні на час смерті Німрода. Так чи інакше, згідно з історичними джерелами, вчення про безсмертя душі виникло у Бабелі, або Вавилоні, після Потопу.
14 Яким чином ця доктрина стала основою більшості сучасних релігій? У наступному розділі буде розглянуто, як вчення про безсмертя душі проникло у східні релігії.
[Примітки]
^ абз. 2 Скорочення «до н. е.» означає «до нашої ери», «н. е.» — «нашої ери»; замість останнього скорочення часто вживається «по Р. Х.», що означає «по Різдві Христовім».
^ абз. 9 Ель-Амарна — залишки єгипетського міста Ахетатона, що, як вважають, було побудовано у XIV сторіччі до н. е.
^ абз. 12 Дивіться книжку «Біблія. Слово Боже чи людське?» (англ.), сторінки 37—54, опубліковану Товариством Вартової башти.
[Запитання для вивчення]
[Ілюстрації на сторінці 6]
Так єгиптяни уявляли душі у царстві мертвих.
[Ілюстрація на сторінці 7]
Сократ доводив, що душа безсмертна.
