Церемонія вшанування прапора. Свідки Єгови вважають, що вклонятися прапору чи віддавати йому шану — найчастіше під час звучання гімну — це свого роду релігійний обряд, виконуючи який люди приписують спасіння не Богу, а державі або її правителям (Ісаї 43:11; 1 Коринфян 10:14; 1 Івана 5:21). Одним з таких правителів був цар стародавнього Вавилону Навуходоносор. Щоб вразити народ своєю величчю і релігійною ревністю, цей могутній монарх спорудив величезну статую і наказав своїм підданим вклонитися перед нею, коли, наче гімн, зазвучить музика. Але три євреї — Шадрах, Мешах і Авед-Него — відмовилися вклонитись перед статуєю, хоча за це їх могли стратити (Даниїла, 3-й розділ).

У наш час «в націоналізмі символом віри й основним об’єктом поклоніння є прапор,— написав історик Карлтон Гейс.— Чоловіки знімають головні убори, коли повз них несуть прапор; поети складають йому хвалебні оди, а діти співають гімни». Як зазначив Гейс, націоналізм має свої свята, наприклад, День незалежності, а також «святих і героїв» та свої «храми», або святині. На публічній церемонії в Бразилії командувач армії сказав: «Прапору поклоняються... так само, як поклоняються Батьківщині». Як говориться в «Американській енциклопедії», «прапор, як і хрест, вважають священним».

 В оновленому виданні вищезгаданої енциклопедії зазначено, що державний гімн — це «вираження патріотичних почуттів; у більшості випадків він містить благання про божественне керівництво та захист народу чи його правителів». Отже, служителі Єгови цілком слушно вважають, що патріотичні церемонії, в тому числі вшанування прапора і виконання національних гімнів, мають релігійний характер. Говорячи про те, що діти Свідків Єгови у школах США відмовляються віддавати шану прапору і складати клятву вірності країні, автор однієї книжки зазначив: «Факт, що ці щоденні ритуали мають релігійний характер, був нарешті підтверджений Верховним судом у ряді справ» («The American Character»).

Служителі Єгови відмовляються від участі в церемоніях, які є небіблійними, але поважають право інших людей брати в них участь. Вони також ставляться з повагою до прапорів як національних символів і визнають, що законні уряди — це «вища влада», яка відіграє роль «Божого слуги» (Римлян 13:1—4). Тому Свідки Єгови прислухаються до поради молитися «за царів та за всіх, хто обіймає високе становище». Але ми робимо це, щоб «вести спокійне і тихе життя з повною відданістю Богові та серйозністю» (1 Тимофія 2:2).

Голосування. Правдиві християни поважають право інших голосувати. Вони не проводять антивиборчих кампаній і підкоряються обраній владі. Але служителі Бога завжди дотримуються нейтральної позиції в політичних справах світу (Матвія 22:21; 1 Петра 3:16). А що робити християнам у країнах, в яких голосування обов’язкове або в яких відмова йти на виборчу дільницю викликає велике обурення людей? Пам’ятаючи про те, що Шадрах, Мешах і Авед-Него пішли на рівнину Дура, християнин за подібних обставин, якщо йому дозволяє сумління, може вирішити піти на виборчу дільницю і зайти в кабіну для голосування. Однак він зробить усе, щоб не порушити свого християнського нейтралітету. Християнин повинен взяти до уваги такі шість принципів:

1.   Ісусові послідовники не належать до цього світу (Івана 15:19).

2. Християни представляють Христа і його Царство (Івана 18:36; 2 Коринфян 5:20).

3. Християнський збір об’єднаний у вірі, і його членів єднає любов, що подібна до любові Христа (1 Коринфян 1:10; Колоссян 3:14).

4. Обираючи когось на певну посаду, люди поділяють відповідальність за його вчинки. (Зверни увагу на принципи, записані в 1 Самуїла 8:5, 10—18 і в 1 Тимофія 5:22.)

5. Коли давні ізраїльтяни забажали, щоб ними правила людина, для Єгови це означало, що вони відкинули його (1 Самуїла 8:7).

6. Щоб розмовляти про Боже Царство з людьми будь-яких політичних переконань, християни повинні мати свободу мови (Матвія 24:14; 28:19, 20; Євреїв 10:35).

Цивільна служба. Закон деяких країн вимагає, щоб ті, хто відмовляється від військової служби, протягом якогось часу проходили цивільну службу. Коли перед християнином постає питання, чи може він погодитись на таку службу, йому необхідно молитися про це до Бога. Можливо, він також вважатиме за потрібне поговорити зі зрілим одновірцем. Взявши все до уваги, християнин прийме рішення, прислухаючись до свого сумління (Прислів’я 2:1—5; Філіппійців 4:5).

Боже Слово наказує, щоб ми «були слухняні урядам і тим, хто має владу, щоб були готовими до кожного доброго діла... були поміркованими» (Тита 3:1, 2). З огляду на ці слова варто запитати себе: чи запропонована мені цивільна робота не пов’язана з порушенням християнського нейтралітету і фальшивою релігією? (Михея 4:3, 5; 2 Коринфян 6:16, 17). Чи не буде мені важко виконувати християнські обов’язки і чи я взагалі зможу їх виконувати? (Матвія 28:19, 20; Ефесян 6:4; Євреїв 10:24, 25). А може, графік на цій роботі дозволить мені розширити свою духовну діяльність і я зможу навіть служити повночасно? (Євреїв 6:11, 12).

 Якщо християнин, керуючись сумлінням, вирішує проходити цивільну службу і не йде у в’язницю, одновірцям треба поважати його вибір (Римлян 14:10). Коли ж християнин вважає, що йому слід відмовитись від цієї служби, інші мають з повагою ставитись і до такого рішення (1 Коринфян 10:29; 2 Коринфян 1:24).