1—3. а) Що робить фермер, коли врожай дуже рясний і йому не під силу зібрати його самому? б) З якою трудністю Ісус стикається навесні 33 року н. е. і як він долає її?

 ФЕРМЕР зіткнувся з трудністю. Кілька місяців тому він зорав свої поля і засіяв їх. Він з нетерпінням очікував, поки зазеленіють сходи, і дуже радів, коли вони стали рости та дозрівати. І ось його важка праця винагороджується: настає час жнив. Однак трудність полягає в тому, що врожай дуже рясний і йому не під силу зібрати його самому. Тож фермер приймає рішення — наймає робітників, щоб працювати на його полях. Наскільки ж це мудро, адже час збору цінного врожаю обмежений.

 ² Навесні 33 року н. е. воскреслий Ісус стикається з такою ж трудністю. Під час служіння тут на землі він посіяв насіння правди. Тепер час жнив, і врожай дуже рясний. Необхідно збирати людей, які відгукуються на звістку Ісуса, тобто робити їх учнями (Івана 4:35—38). Як Ісус долає цю трудність? На горі в Галілеї Ісус перед вознесінням на небо дає своїм учням доручення йти і шукати більше робітників: «Ідіть та робіть учнями людей з усіх народів, хрестячи їх... навчаючи їх дотримуватися всього того, що я вам наказав» (Матвія 28:19, 20).

³ Не можна бути правдивим послідовником Христа, якщо не сповняти цього доручення. З огляду на це обговорімо три питання: чому Ісус дав своїм учням доручення шукати більше робітників? Як він готував їх до цього? І як це доручення стосується нас?

4, 5. Чому Ісус не міг закінчити працю, яку розпочав, і хто мав продовжити цю працю після його повернення до неба?

⁴ Коли Ісус у 29 році н. е. розпочав своє служіння, то знав, що не закінчить цю працю сам. Ісус мав небагато часу, тож він проповідував звістку про Царство на порівняно невеликій території та обмеженій кількості людей. Він звіщав добру новину переважно євреям і прозелітам, «загубленим вівцям з дому Ізраїля» (Матвія 15:24). Однак ці «загублені вівці» були розкидані по всьому Ізраїлі — країні, площа якої становила тисячі квадратних кілометрів. Крім того, добру новину треба було донести до всіх куточків землі (Матвія 13:38; 24:14).

⁵ Ісус усвідомлював, що після його смерті залишиться ще багато роботи. Він звернувся до своїх 11 вірних  апостолів: «Щиру правду кажу вам: хто вірить у мене, той виконуватиме такі самі діла, як я, навіть ще більші, бо я йду до Батька» (Івана 14:12). Оскільки Божий Син повертався до неба, його послідовники — не лише апостоли, але й майбутні учні — мали продовжити працю проповідування і навчання (Івана 17:20). Ісус смиренно визнав, що їхні діла будуть «ще більші», ніж його. Розгляньмо, у чому саме.

6, 7. а) У чому діла Ісусових послідовників мали бути «ще більші», ніж його? б) Як ми можемо довести, що Ісус небезпідставно виявив довір’я до своїх учнів?

⁶ По-перше, Ісусові послідовники мали охопити більшу територію. Сьогодні вони доносять добру звістку до найвіддаленіших куточків землі — далеко за межі того краю, де проповідував Ісус. По-друге, вони мали ділитися звісткою про Царство з більшою кількістю людей. Ісус залишив по собі невелику групу послідовників, до якої приєднались тисячі й тисячі нових учнів (Дії 2:41; 4:4). Нині їх уже кілька мільйонів, і щороку охрещуються ще сотні тисяч. А по-третє, послідовники Христа мали проповідувати довший час — аж дотепер, коли пройшло майже 2000 років після Ісусового служіння, яке тривало три з половиною роки.

⁷ Коли Ісус сказав своїм послідовникам, що вони виконуватимуть більші діла, ніж він, то цим виявив до них довір’я. Він доручив їм найважливішу для нього працю — працю проповідування і навчання «доброї новини про Боже царство» (Луки 4:43). Ісус був переконаний, що вони вірно сповнятимуть його доручення. Що це означає для нас сьогодні? Коли ми ревно і з усього серця виконуємо своє служіння, то доводимо, що Ісус небезпідставно виявив довір’я до своїх учнів. Звичайно, для нас це велика честь (Луки 13:24).

8, 9. Який приклад залишив Ісус щодо служіння і як ми можемо наслідувати його?

⁸ Ісус дав своїм учням найкраще навчання, яке підготувало їх до служіння. Але він залишив для них і досконалий приклад (Луки 6:40). У попередньому розділі ми розглянули, як Ісус ставився до служіння. Подумаймо про учнів, які подорожували разом з Ісусом, коли він проповідував. Вони бачили, що їхній вчитель проповідував усюди, де можна зустріти людей,— на березі озера, на гірських схилах, у містах, на ринках і по домах (Матвія 5:1, 2; Луки 5:1—3; 8:1; 19:5, 6). Вони бачили, наскільки Ісус був працьовитим: він вставав рано-вранці і проповідував аж до пізнього вечора. Служіння не було для нього справою, якою він займався лише принагідно (Луки 21:37, 38; Івана 5:17). Учні також відчували, що Ісус мав глибоку любов до людей. Вони, мабуть, бачили на його обличчі щире співчуття до інших (Марка 6:34). Як Ісусів приклад впливав на його учнів? А як він впливав би на тебе?

⁹ Ми є послідовниками Христа, тому в служінні наслідуємо його приклад. Ми з усіх сил намагаємось при кожній нагоді давати «ґрунтовне свідчення» (Дії 10:42). Так само, як Ісус, ми проповідуємо людям від дому до дому (Дії 5:42). Якщо необхідно, ми змінюємо свої плани для того, щоб застати людей вдома. Також, коли доречно, ми проповідуємо в громадських місцях, як-от на вулицях, у парках, в магазинах або на робочому місці. «Ми наполегливо працюємо та докладаємо всіх зусиль» у служінні, адже вважаємо цю працю вкрай важливою (1 Тимофія 4:10). Щира глибока любов до людей спонукує нас шукати нагод, щоб завжди і всюди проповідувати добру новину (1 Фессалонікійців 2:8).

10—12. Які важливі уроки дав Ісус своїм учням, перш ніж послати їх проповідувати?

 ¹⁰ Також Ісус ґрунтовно навчав своїх учнів, як виконувати служіння. Перш ніж послати проповідувати 12 апостолів, а згодом і 70 учнів, Ісус дав їм детальні вказівки, як це робити (Матвія 10:1—15; Луки 10:1—12). З Луки 10:17 видно, що таке навчання принесло добрі результати: «Тоді повернулися ті сімдесят... радіючи». Розгляньмо два важливих уроки, які дав Ісус. При цьому візьмімо до уваги юдейські традиції біблійних часів.

¹¹ Ісус вчив своїх учнів покладатись на Єгову. Він сказав їм: «Не складайте собі в гаманці на поясі ні золота, ні срібла, ні міді, і не беріть у дорогу ні торби, ні спіднього одягу на заміну, ні сандалій, ні палиці, бо робітник вартий своєї поживи» (Матвія 10:9, 10). У той час мандрівники брали в дорогу гаманець на поясі, торбу й додаткову пару сандалій a. Порадивши своїм учням не турбуватися про все це, Ісус фактично сказав: «Повністю покладайтесь на Єгову, він подбає про всі ваші потреби». Як Бог піклувався про них? Він спонукував людей, котрі приймали добру новину,  виявляти до них гостинність, яка була притаманна ізраїльтянам (Луки 22:35).

¹² Крім того, Ісус вчив своїх послідовників уникати зайвих відволікань. Він сказав: «В дорозі не зупиняйтесь для привітань та обіймів» (Луки 10:4). Чи це означало, що вони мали бути непривітними й холодними? Зовсім ні. У біблійні часи віталися не тільки словами. Традиційне привітання включало певні формальності та довгу розмову. Один біблеїст пояснює: «Жителі Сходу віталися не так, як ми,— легким кивком голови чи потиском руки; вони багато разів обіймали одне одного, кланялися і навіть падали на землю. Все це вимагало багато часу». Коли Ісус радив учням не вітатися, він, по суті, казав: «Ви мусите якнайкраще використовувати час, адже зі звісткою, яку ви несете, не можна зволікати» b.

13. Як ми покажемо, що зважаємо на вказівки, які Ісус дав своїм послідовникам у І столітті?

¹³ Сьогодні ми теж зважаємо на вказівки, які Ісус дав своїм послідовникам у І столітті. Виконуючи своє служіння, ми цілковито покладаємось на Єгову (Приповістей 3:5, 6). Ми переконані, що нам ніколи не бракуватиме найнеобхіднішого, якщо шукаємо «найперше царства» (Матвія 6:33). Повночасні проповідники Царства в будь-якому куточку землі можуть засвідчити, що навіть у найважчі часи Єгова завжди в стані допомогти (Псалом 37:25). Також ми добре розуміємо, що слід уникати відволікань. Якщо ми втратимо пильність,  ця система може легко відвернути нашу увагу від головного (Луки 21:34—36). Тепер не час відволікатись. Проголошення звістки є невідкладним, адже від неї залежить життя людей (Римлян 10:13—15). Пам’ятаючи про нагальність цієї праці, ми не допустимо, щоб світ забирав у нас час та сили, які ми могли б присвятити служінню. Не забуваймо: часу залишилося мало, а жниво дуже велике (Матвія 9:37, 38).

14. Чому можна сказати, що слова, записані в Матвія 28:18—20, стосуються всіх послідовників Христа? (Дивіться також примітку).

¹⁴ Коли воскреслий Ісус сказав: «Ідіть та робіть учнями людей», він поклав на своїх послідовників велику відповідальність. Він мав на увазі не лише учнів, які тоді були з ним на горі в Галілеї c. Ця праця мала виконуватись серед «людей з усіх народів» і тривати «аж до закінчення цієї системи». Зрозуміло, що доручення Ісуса стосується всіх його послідовників, у тому числі й нас. Розгляньмо детальніше Ісусові слова, записані в Матвія 28:18—20.

15. Чому мудро слухатися Ісусового наказу робити людей учнями?

¹⁵ Перш ніж дати це доручення, Ісус сказав: «Дана мені вся влада на небі і на землі» (вірш 18). Чи справді Ісус посідає таку велику владу? Безперечно. Він є архангелом, який керує міріадами міріад ангелів (1 Фессалонікійців 4:16; Об’явлення 12:7). Будучи «головою збору», Ісус має владу над своїми послідовниками  на землі (Ефесян 5:23). З 1914 року він править як Месіанський Цар у небі (Об’явлення 11:15). Його влада поширюється навіть на мертвих, адже він має силу їх воскресити (Івана 5:26—28). Тож, згадавши спершу про свою владу, Ісус показує, що його наступні слова — це не пропозиція, а наказ. Було б мудро слухатися його, оскільки Ісус не присвоїв цю владу, а отримав її від самого Бога (1 Коринфян 15:27).

16. До чого закликає нас Ісус, кажучи «ідіть», і як ми виконуємо це доручення?

¹⁶ Ісусове доручення починається словом: «Ідіть» (вірш 19). Таким чином Ісус закликає нас з готовністю нести іншим звістку про Царство. Виконувати цей наказ ми можемо по-різному. Дуже хороші результати приносить проповідування від дому до дому, оскільки при цьому ми маємо можливість особисто розмовляти з людьми (Дії 20:20). Також ми шукаємо нагод свідчити неформально. Навіть займаючись буденними справами, ми готові заводити розмови про добру новину. Методи проповідування можуть різнитися залежно від місцевості та обставин. Але так чи інакше ми виконуємо Ісусове доручення — йдемо і шукаємо достойних людей (Матвія 10:11).

17. Яким чином ми робимо людей учнями?

¹⁷ Далі Ісус пояснює мету свого доручення: «Робіть учнями людей з усіх народів» (вірш 19). Яким чином ми робимо учнями людей? Учнем називають того, кого навчають. Але робити людей учнями — це не просто передавати їм знання. Коли ми вивчаємо Біблію з зацікавленими, наша мета допомогти їм стати послідовниками Христа. Ми завжди наголошуємо на необхідності наслідувати приклад Ісуса. Він має стати для наших зацікавлених Учителем і Зразком.  Їм треба навчитися жити так, як жив він, і виконувати ту працю, яку виконував він (Івана 13:15).

18. Чому хрещення є визначною подією в житті учня?

¹⁸ Важлива частина доручення міститься в словах: «Хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і святого духу» (вірш 19). Хрещення є визначною подією в житті учня, оскільки воно символізує його щиросерде присвячення Богові. Цей крок необхідний для спасіння (1 Петра 3:21). Якщо охрещений учень робитиме в служінні Єгові все, що може, то в прийдешньому новому світі він отримає нескінченні благословення. Чи ти допоміг вже комусь стати охрещеним учнем Ісуса? Для християнського служителя це незрівнянна радість (3 Івана 4).

19. Чого ми навчаємо учнів і чому їхнє навчання може продовжуватись і після хрещення?

¹⁹ Наступна частина Ісусового доручення звучить так: «Навчаючи їх дотримуватися всього того, що я вам наказав» (вірш 20). Ми вчимо зацікавлених дотримуватись наказів Ісуса, у тому числі наказів любити Бога, любити ближнього і робити людей учнями (Матвія 22:37—39). Крок за кроком ми навчаємо їх пояснювати  біблійні істини та обстоювати свою віру, в якій вони зростають. Коли вони відповідають вимогам, щоб бути вісниками доброї новини, ми співпрацюємо з ними. За допомогою порад і власним прикладом ми вчимо їх ефективно виконувати проповідницьку працю. Навчання учнів може продовжуватися і після хрещення. Новоохрещені іноді потребують додаткового навчання, щоб успішно долати труднощі, які можуть виникати у послідовників Христа (Луки 9:23, 24).

20, 21. а) Чому, виконуючи доручення Ісуса, ми не відчуваємо страху? б) Чому тепер не час сповільнятись і що ми повинні постановити?

²⁰ Дуже підбадьорюють останні слова Ісусового доручення: «Я буду з вами всі дні, аж до закінчення цієї системи» (Матвія 28:20). Ісус розумів, наскільки складним є завдання, яке він довірив своїм послідовникам. Він також знав, що, сповняючи його, вони іноді будуть стикатися з ворожістю (Луки 21:12). А втім, немає причин для страху. Наш Провідник не очікує, що ми виконуватимемо це завдання самі, без жодної допомоги. У виконанні цього доручення нас підтримує той, хто має «всю владу на небі і на землі». Яку ж потіху це дає нам!

²¹ Ісус запевнив своїх учнів, що він буде з ними в служінні протягом століть «аж до закінчення цієї системи». Ми повинні виконувати Ісусове доручення, поки не прийде кінець. Тепер не час сповільнятися, адже духовні жнива у самому розпалі. Сьогодні на добру новину відгукується ще багато людей. Тому, як послідовники Христа, постановімо сповняти це важливе завдання, яке він довірив нам. Присвячуймо свій час, сили та засоби виконанню Христового наказу: «Ідіть та робіть учнями людей».