1—3. Як Ісус в’їжджає в Єрусалим і чому дехто з очевидців, мабуть, дивується?

 ЄРУСАЛИМ гуде в очікуванні. Незабаром має прибути визначна особа. Поза містом уздовж дороги збираються люди. Вони прагнуть привітати цього чоловіка, адже дехто каже, що він є спадкоємцем царя Давида і законним Правителем Ізраїлю. Багато хто приніс пальмове листя, щоб ним вітати його. Інші кладуть на землю одяг та гілки з дерев, устеляючи йому дорогу (Матвія 21:7, 8; Івана 12:12, 13). Мабуть, багатьох цікавило, як відбудеться його в’їзд у місто.

² Декотрі, можливо, сподіваються побачити пишне видовище. Без сумніву, люди знають, якими помпезними церемоніями супроводжується приїзд важливих осіб. Наприклад, Давидів син Авесалом, який проголосив себе царем, мав 50 чоловіків, що бігли перед його колісницею (2 Самуїла 15:1, 10). А римський правитель Юлій Цезар вимагав навіть більших почестей. Одного разу під час тріумфальної процесії до римського Капітолію він їхав у супроводі 40 слонів, які несли на собі світильники. Проте зараз в Єрусалимі люди чекають набагато величнішу особу. Усвідомлюють вони це чи ні, але тим чоловіком є Месія — найбільша людина в історії. Та коли з’являється майбутній Цар, дехто, мабуть, дивується.

³ Люди не бачать ні колісниці, ні бігунів, ні коней, ні тим більше слонів. Ісус їде верхи на в’ючній тварині, ослі a. Ані Ісус, ані його тварина не мають розкішних  уборів. Він сидить не в дорогому сідлі, а на одежі, яку його учні поклали на спину осла. Чому ж Ісус вирішив так скромно в’їхати в Єрусалим, тимчасом як менш видатні особи вимагали пишних церемоній?

4. Що Біблія передрікала стосовно того, як Месіанський Цар в’їде в Єрусалим?

⁴ Ісус сповнює пророцтво: «Радій вельми... веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі» (Захарія 9:9). Це пророцтво показувало, що Божий Помазанець, Месія, одного дня виявить себе мешканцям Єрусалима як призначений Богом Цар. Те, як Ісус в’їде в місто і на якій тварині, підкреслить одну чудову рису його особистості — смирення.

5. Чому смирення Ісуса зворушує нас і чому важливо навчитись виявляти цю рису?

⁵ Смирення Ісуса є однією з його найпривабливіших рис, які зворушують нас до глибини душі. Як обговорювалось у попередньому розділі, лише Ісус є «дорогою, і правдою, і життям» (Івана 14:6). Тож зрозуміло, що серед багатьох мільярдів людей, котрі будь-коли жили на землі, не було людини, важливішої за Божого Сина. Однак Ісус ніколи не виявляв ані крихти гордості, пихатості чи зарозумілості — притаманних дуже багатьом недосконалим людям. Щоб бути послідовниками Ісуса, нам потрібно боротися зі схильністю до гордості (Якова 4:6). Пам’ятаймо, що Єгова ненавидить пихатість. Тому надзвичайно важливо наслідувати смирення Ісуса.

6. Що таке смирення і чому Єгова не сумнівався, що Месія буде смиренним?

⁶ Смирення — це відсутність пихатості та гордості. Воно зароджується в серці й виявляється в мові,  поведінці та стосунках з іншими. Чому Єгова не сумнівався, що Месія буде смиренним? Він добре знав свого Сина, який наслідував його досконалий приклад смирення (Івана 10:15). До того ж Єгова бачив, як його Син виявляв смирення на ділі. Коли це було?

7—9. а) Як архангел Михаїл виявив смирення в суперечці з Сатаною? б) Як християни можуть наслідувати архангела Михаїла, виявляючи смирення?

⁷ Книга Юди наводить чудовий приклад: «Коли ж архангел Михаїл, не погоджуючись з Дияволом, сперечався про Мойсеєве тіло, то не наважився засудити його образливими словами, а сказав: „Нехай докорить тобі Єгова“» (Юди 9). Михаїл — це ім’я Ісуса до його приходу на землю і після його воскресіння. Він носить це ім’я, будучи архангелом, тобто головним ангелом, який очолює небесне військо ангелів Єгови b (1 Фессалонікійців 4:16). Як Михаїл повівся у суперечці з Сатаною?

⁸ Юда не пише, що саме Сатана хотів зробити з тілом Мойсея, але можна не сумніватись, що він мав злий намір. Можливо, Сатана прагнув використати останки цього вірного чоловіка для фальшивого поклоніння. Хоча Михаїл виступив проти лихого задуму Сатани, він разом з тим виявив виняткову стриманість. Безперечно, Сатана заслуговував докору, однак Михаїл, якому тоді ще не було доручено «увесь суд», вважав, що засудити Сатану міг тільки Бог Єгова (Івана 5:22). Будучи архангелом, Михаїл мав велику владу. Проте він смиренно чекав на Єгову і не намагався перевищувати свої повноваження. Окрім смирення, Ісус також виявляв скромність, тобто розумів, що його можливості мають певні межі.

 ⁹ Цей випадок Юда записав під натхненням недаремно. У його дні деякі християни, на жаль, не були смиренними. Про них Юда сказав, що вони з пихою «зневажливо говорять про все, чого насправді не знають» (Юди 10). Наскільки ж легко нам, недосконалим людям, піддатися гордості! Як ми реагуємо, коли не розуміємо певних питань, пов’язаних з діяльністю збору, скажімо, якогось рішення ради старійшин? Якщо ми починаємо критично та зневажливо висловлюватись, хоч і не знаємо всіх підстав для такого рішення, то чи не виявляємо цим брак смирення? Ліпше було б наслідувати Михаїла, тобто Ісуса, і не намагатись бути суддями, якщо Єгова не вповноважував нас.

10, 11. а) Чому те, що Ісус охоче погодився прийти на землю, гідне особливої уваги? б) Як ми можемо виявляти таке ж смирення, як Ісус?

¹⁰ Божий Син показав своє смирення, коли погодився прийти на землю. Лише уяви, від чого він відмовився. Він був архангелом, також «Словом» — особистим Речником Єгови (Івана 1:1—3). Він жив на небі, у «мешканні святині... та слави» Єгови (Ісаї 63:15). Однак Божий Син «відмовився від усього, прийняв вигляд раба і став таким, як інші люди» (Филип’ян 2:7). Що це означало для нього? Його життя було перенесене в утробу незайманої єврейської дівчини, і через дев’ять місяців він з’явився на світ людиною, безпомічним немовлям. Ісус народився в сім’ї незаможного теслі. Там він підріс, почав ходити, став підлітком. Хоч Ісус сам був досконалим, в юності він завжди слухався своїх недосконалих батьків (Луки 2:40, 51, 52). Яке ж надзвичайне смирення!

¹¹ Ми можемо виявляти таке саме смирення, як Ісус, і охоче погоджуватись виконувати навіть ті завдання, котрі здаються непрестижними. Наприклад, завдання  звіщати добру новину про Боже Царство може здаватись принизливим, коли люди реагують байдуже, насміхаються з нас або виявляють ворожість (Матвія 28:19, 20). Проте якщо ми наполегливо виконуємо цю працю, то можемо допомогти іншим людям отримати спасіння. У всякому разі, ми будемо навчатися смирення і йти слідами нашого Господа, Ісуса Христа.

12—14. а) Як Ісус виявляв смирення, коли люди вихваляли його? б) З чого видно, що Ісус виявляв смирення в стосунках з іншими? в) Чому можна сказати, що смирення Ісуса не було звичайним виявом добрих манер?

¹² Смирення було визначною рисою Ісуса під час усього його служіння на землі. Це видно з того, що він завжди віддавав хвалу і честь своєму Батьку. Часом люди вихваляли Ісуса за мудрі висловлювання, величні чудеса, навіть за його добрі риси. Ісус не приймав такої хвали, а раз у раз віддавав честь Єгові (Марка 10:17, 18; Івана 7:15, 16).

¹³ Ісус виявляв смирення у стосунках з людьми. Він сам сказав, що прийшов на землю не для того, щоб йому служили, а щоб служити іншим (Матвія 20:28). Його смирення видно в тому, що він лагідно і з розумінням ставився до людей. Коли його учні розчаровували його, він не картав їх; Ісус намагався досягти їхніх сердець (Матвія 26:39—41). Одного разу великий натовп людей прийшов до Ісуса саме тоді, коли він хотів побути на самоті та відпочити в тихому, спокійному місці. Проте Ісус не відіслав їх, а почав, не шкодуючи себе, «багато навчати» (Марка 6:30—34). Коли одна неізраїльтянка благала Ісуса зцілити її доньку, він спочатку показав, що не збирається цього робити. І все ж у його відповіді не було роздратування. Потім  Ісус, побачивши надзвичайну віру цієї жінки, поступився і виконав її прохання. Цей випадок детальніше розглядатиметься в 14-му розділі (Матвія 15:22—28).

¹⁴ Ісус завжди поводився згідно зі своїми словами: «Я лагідний та смиренний» (Матвія 11:29). Його смирення не було звичайним виявом добрих манер. Воно походило з серця і було невід’ємною рисою Ісуса. Тож не дивно, що Ісус приділяв стільки уваги тому, щоб навчати своїх послідовників смирення.

15, 16. Як Ісус показав різницю між складом розуму правителів і складом розуму, який повинні розвивати його послідовники?

¹⁵ Апостолам було нелегко розвинути смирення. Ісусові знову й знову доводилось їх навчати. Одного разу Яків та Іван через свою матір просили Ісуса, щоб він пообіцяв дати їм високе становище в Божому Царстві. Він зі скромністю відповів: «Хто сидітиме праворуч чи ліворуч — це залежить не від мене. Таку можливість отримують ті, для кого це приготував мій Батько». Інші десять апостолів обурилися на Якова та Івана (Матвія 20:20—24). Що зробив Ісус у цій ситуації.

¹⁶ Він лагідно докорив їм усім, сказавши: «Ви знаєте, що правителі народів панують над людьми і видатні особи володарюють над ними. Проте серед вас так не має бути, а, навпаки, хто хоче бути поміж вами великим, повинен стати слугою. І хто з-поміж вас хоче бути першим, повинен стати рабом» (Матвія 20:25—27). Апостоли, ймовірно, знали, якими гордими, честолюбними та егоїстичними можуть бути «правителі народів». Ісус показав, що його послідовники не повинні бути такими, як ці жадібні до влади тирани. Вони мають виявляти смирення. Чи апостоли взяли з цього урок?

17—19. а) Який незабутній урок смирення дав Ісус апостолам напередодні своєї смерті? б) Який найвеличніший урок смирення дав Ісус, будучи на землі?

 ¹⁷ Їм це було нелегко. Подібний урок Ісус давав їм не вперше і не в останнє. Ще раніше, коли учні сперечалися, хто з них найбільший, Ісус поставив серед них малу дитину і заохотив їх бути подібними до дітей. Діти, на відміну від дорослих, зазвичай не мають гордості, честолюбства, і для них не важливе соціальне становище (Матвія 18:1—4). Однак напередодні своєї смерті Ісус побачив, що його учні все ще борються з гордістю. Тоді він дав їм незабутній урок. Ісус підперезався рушником і зробив те, що, як правило, робили слуги для гостей свого пана. Він помив ноги кожному з апостолів, у тому числі Юді, який мав невдовзі його зрадити (Івана 13:1—11).

¹⁸ Для того щоб апостоли зрозуміли суть його вчинку, Ісус сказав: «Я дав вам приклад» (Івана 13:15). Чи вони зрештою засвоїли цей урок? Трохи пізніше того ж вечора між ними виникла ще одна суперечка про те, хто з них найбільший! (Луки 22:24—27). Але Ісус надалі був терпеливий до них і навчав їх зі смиренням. Потім він дав найвеличніший урок смирення: «він упокорився і залишався слухняним аж до смерті — смерті на стовпі мук» (Филип’ян 2:8). Ісус добровільно прийняв ганебну смерть, бувши несправедливо засуджений як злочинець і богозневажник. Отже, Божий Син був надзвичайною особою, оскільки з-поміж усіх створінь Єгови лише він у повній мірі виявляв досконале смирення.

¹⁹ Можливо, саме цей останній урок смирення особливо торкнувся сердець його вірних апостолів. Адже Біблія розповідає, що ці чоловіки роками, навіть десятиліттями, смиренно служили Богові. А що сказати про нас?

20. Що свідчитиме про нашу смиренність?

²⁰ Павло заохочує кожного з нас: «Майте такий самий склад розуму, як і в Христа Ісуса» (Филип’ян 2:5). Ми, як Ісус, повинні бути смиренними. А що свідчитиме про нашу смиренність? Павло нагадує нам: «Не робіть нічого з пихатості або керуючись духом суперництва. Натомість будьте смиренними і вважайте одні одних вищими від себе» (Филип’ян 2:3). Тож про наше смирення можна судити по тому, як ми ставимося до інших. Ми мусимо вважати їх за вищих і важливіших від себе. Чи ти застосовуєш цю пораду Павла?

21, 22. а) Чому християнським наглядачам потрібне смирення? б) Як ми покажемо, що підперезалися смиренням?

²¹ Навіть через багато років після смерті Ісуса апостол Петро не забув про важливість смирення. Він радив християнським наглядачам смиренно виконувати свої обов’язки та ніколи не панувати над вівцями Єгови (1 Петра 5:2, 3). Відповідальне становище не дає підстав пишатися. Навпаки, ті, кому багато доручено, потребують ще більше смирення (Луки 12:48). Звичайно, цю рису слід виявляти не лише наглядачам, але й кожному християнину.

²² Петро, безумовно, завжди пам’ятав той вечір, коли, попри його заперечення, Ісус помив йому ноги (Івана 13:6—10). Петро написав християнам: «Усі ж ви у стосунках одні з одними підпережіться смиренністю» (1 Петра 5:5). Слово «підпережіться» могло вживатися стосовно слуги, який для виконання чорної роботи, підперізувався фартухом. Це слово пригадує нам ту ситуацію, коли Ісус, підперезавшись рушником, схилився, щоб обмити учням ноги. Якщо ми йдемо слідами Ісуса, то чи може будь-яке завдання,  отримане від Бога, бути для нас принизливим? Усі повинні бачити наше смирення, немов ми ним підперезані.

23, 24. а) Чому нам слід уникати пихатості? б) Який неправильний погляд на смирення буде спростовано в наступному розділі

²³ Пихатість можна прирівняти до отрути. Вона призводить до згубних наслідків. Через пихатість навіть дуже обдарована людина стає непотрібною для Бога. З іншого боку, навіть маленька людина завдяки своєму смиренню — дуже цінна для Єгови. Тому, якщо ми смиренно йдемо слідами Христа і щодня розвиваємо цю рису, на нас чекає чудова нагорода. Петро писав: «Упокоріться під могутню руку Бога, щоб він у свій час вас звеличив» (1 Петра 5:6). Єгова звеличив Ісуса за те, що він цілковито упокорив себе. Так само Бог з радістю нагородить за смирення і тебе.

²⁴ На жаль, дехто вважає, що смирення — це ознака слабкості. Приклад Ісуса показує, наскільки помилковий такий погляд. Адже найсмиренніший чоловік був і найбільш сміливим. Саме про це йтиметься в наступному розділі.