Латинський переклад Біблії, зроблений приблизно в 405 році н. е. біблеїстом Євсевієм Ієронімом.

За часу Ієроніма існувало чимало старолатинських перекладів Біблії, але вони були неточними. Ієроніму доручили виправити цю ситуацію і зробити стандартний переклад латинською мовою. Він почав з Євангелій, спираючись на доступні йому грецькі рукописи, які він вважав найавторитетнішими. Потім він перейшов до Псалмів та інших книг Єврейських Писань, беручи за основу Септуагінту, а згодом перекладаючи безпосередньо з єврейської. (Можливо, деякі частини Вульгати були перекладені іншими перекладачами.) Ієронім визнавав Боже ім’я, але не вживав його у своєму перекладі. У пролозі до книг Самуїла і Царів він писав: «І досі у грецьких рукописах ми бачимо Боже ім’я, тетраграму [тобто יהוה], написане давніми літерами».

Спочатку переклад Ієроніма наштовхнувся на критику, але пізніше став загальноприйнятим. Цей переклад почали називати Вульгатою (назва походить від латинського слова, що означає «звичайний» або «загальновживаний»). Упродовж років вийшло в світ чимало переглянутих видань Вульгати. Видання 1592 року, відоме як Сиксто-Климентинське, стало офіційним перекладом римо-католицької церкви. Сьогодні існують тисячі рукописів Вульгати.