(бл. 37 — бл. 100 рр. н. е.) — юдейський історик, який походив зі священицької родини. Він став фарисеєм, і під час юдейського повстання проти Риму Синедріон призначив його воєначальником. Його справжнє ім’я — Йосеф бен Маттітйаху.

Під час юдейського повстання Йосиф Флавій зі своїми воїнами зазнав поразки в Галілеї у 67 році н. е. Він здався в руки тодішнього римського командувача Веспасіана, і той згодом звільнив його. За римською традицією, Йосиф взяв собі родове ім’я Веспасіана — Флавій. Йосиф Флавій усвідомлював, що перевага на боці Риму, і навіть намагався бути посередником між римлянами та повстанцями, які перебували в облозі у Єрусалимі. Після того як син Веспасіана, Тит, захопив Єрусалим у 70 році н. е., Йосиф Флавій повернувся з Титом до Рима і взявся за написання своїх творів. Він написав «Юдейську війну», «Юдейські старожитності», «Проти Апіона», а також автобіографію «Життя».

Хоча у свідченнях Йосифа Флавія є неточності, він вважається авторитетним істориком. З його праць можна почерпнути цінну інформацію, яка заповнює прогалини в юдейській історії і проливає світло на історичне тло деяких частин Біблії. Якщо не враховувати Біблію, праці цього історика — основне джерело фактів про Єрусалим I століття та його храм. У своїх працях Йосиф Флавій згадує про Ісуса, Якова (Ісусового брата по матері) та Івана Хрестителя. Крім того, розповідь Йосифа Флавія — очевидця знищення Єрусалима та його храму — допомагає побачити, як сповнилось біблійне пророцтво (Дн 9:24—27; Лк 19:41—44; 21:20—24).