(бл. 56 — бл. 120 рр. н. е.) — римський оратор і державний діяч. Вважається одним з найвидатніших істориків стародавнього Риму.

Найвідомішими творами Тацита є «Історія» (бл. 104—109 рр. н. е.) та «Аннали» (бл. 115—117 рр. н. е.). Вони висвітлюють події, що відбувались у Римській імперії в період з 14 по 96 роки н. е. Тацит був істориком-моралістом, він засуджував римських тиранів за їхнє зіпсуття та зловживання владою. Для прикладу, хоча Тацит не був прихильником християнства, він повідомляє, що Нерон жорстоко поводився з християнами і звинуватив їх у великій пожежі, яка спустошила Рим у 64 році н. е.

У своїх працях Тацит часто згадує осіб, про яких говориться в Біблії. Серед них — Квіріній, римський намісник Сирії; Фелікс, прокуратор Юдеї; Понтій Пилат, який наказав стратити Христа під час правління імператора Тиберія. Усі ці згадки узгоджуються з тим, що говорить Біблія (Мт 27:2; Лк 2:1, 2; 3:1; Дії 23:24, 26).