1, 2. Розкажи, що сталося з Павлом і Варнавою в Лістрі.

 У ЛІСТРІ велике замішання. Чоловік, який від народження не володів ногами, підстрибує з радості — його зцілили двоє незнайомців. Люди не виходять з дива. А жрець тим часом несе вінки для двох чудотворців, яких усі вважають за богів. Пирхають і ревуть бики; жрець храму Зевса ось-ось заріже їх. Павло та Варнава намагаються перекричати весь цей галас. Роздерши своє верхнє вбрання, вони кидаються в натовп і, ледве стримуючи людей, благають не поклонятися їм.

² Раптом з’явилися юдеї з пісідійської Антіохії та Іконії. Очорнивши братів, вони підбурили проти них мешканців Лістри. Люди, які щойно дивились на Павла як на бога, обступили його і почали кидати у нього каміння, доки він не знепритомнів. Виливши свій гнів, вони витягли понівечене тіло за мури міста і кинули там, думаючи, що Павло мертвий.

3. Які запитання ми розглянемо в цьому розділі?

³ Чому все це сталося? Який приклад подали нам Варнава та Павло і чого ми вчимося з того, що мешканці Лістри швидко змінили своє ставлення до них? Як християнським старійшинам наслідувати приклад Варнави й Павла, які наполегливо продовжували служіння і «сміливо говорили, маючи владу від Єгови»? (Дії 14:3).

4, 5. Чому Павло та Варнава пішли до Іконії і як там розвивалися події?

⁴ Напередодні цих подій юдеї підбурили проти Павла і Варнави мешканців Антіохії, які вигнали їх геть. Однак брати не знеохотились. Вони просто «обтрусили порох зі своїх ніг» (Дії 13:50—52; Матв. 10:14). Павло з Варнавою мирно покинули місто, знаючи, що його мешканці отримають свій присуд від Бога (Дії 18:5, 6; 20:26). Відтак місіонери з незмінним ентузіазмом продовжили  свою подорож і вирушили на південний схід. Подолавши 150 кілометрів, вони підійшли до родючого плоскогір’я, оточеного горами Таурус і Султан.

⁵ Спочатку брати зупинилися в Іконії, що була осередком грецької культури і одним із найважливіших міст римської провінції Галатія a. Тут мешкала впливова єврейська громада, до якої долучилося чимало прозелітів. За своїм звичаєм Павло та Варнава зайшли в синагогу і почали проповідувати (Дії 13:5, 14). Вони «говорили так, що повірило дуже багато людей — як юдеїв, так і греків» (Дії 14:1).

6. Чому Павло і Варнава були вмілими вчителями і як нам наслідувати їх?

⁶ Чому виступ Павла і Варнави був настільки успішним? Павло чудово знав Писання. Доводячи, що Ісус — обіцяний Месія, він упевнено наводив факти з історії, цитував пророцтва і Мойсеїв закон (Дії 13:15—31; 26:22, 23). Варнава випромінював доброзичливість (Дії 4:36, 37; 9:27; 11:23, 24). Ані Павло, ані Варнава не покладалися на себе, вони говорили, «маючи владу від Єгови». Як тобі наслідувати цих місіонерів? Глибоко досліджуй Боже Слово. Наводь у проповідуванні такі цитати з Біблії, які найімовірніше зворушать твоїх слухачів. Шукай можливостей підбадьорити людей, яких зустрічаєш у служінні. Навчаючи інших, не покладайся на власну мудрість, натомість завжди використовуй Слово Єгови.

7. а) Як люди реагують на добру новину? б) Про що тобі слід пам’ятати, якщо рідні не схвалюють твого рішення слухатися доброї новини?

⁷ Однак не всім мешканцям Іконії сподобався виступ Павла і Варнави. «Юдеї, які не повірили,— продовжує Лука,— підбурювали людей з інших народів та настроювали їх проти братів». Але Павло і Варнава бачили необхідність залишитись, щоб захистити добру новину. Вони «пробули там досить довго і сміливо говорили». У результаті «в цьому місті думки людей розділилися: одні були за юдеїв, а інші — за апостолів» (Дії 14:2—4). У наші дні ситуація досить схожа. Одних добра новина об’єднує, інших розділяє (Матв. 10:34—36). Якщо твої рідні проти того, щоб ти слухався доброї новини, не забувай — причиною можуть бути чутки або чиїсь наклепи. Твоя вірність Єгові й добра поведінка доведуть безпідставність надуманих звинувачень та, можливо, зворушать серця твоїх родичів (1 Пет. 2:12; 3:1, 2).

8. Чому Павло та Варнава залишили Іконію і який приклад вони подали нам?

⁸ Юдеї з Іконії задумали каменувати Павла і Варнаву. Дізнавшись про це, місіонери перебралися в іншу місцевість (Дії 14:5—7).  Як вісники Царства, ми теж поводимось обачно. Ми сміливо обороняємо правду (Філ. 1:7; 1 Пет. 3:13—15). Та коли виникає загроза фізичної розправи, ми не робимо нерозсудливих кроків і без потреби не наражаємо на небезпеку своє життя чи життя братів і сестер (Присл. 22:3).

9, 10. Де була Лістра і що відомо про її мешканців?

⁹ Павло та Варнава пішли в Лістру — римську колонію, що лежала за 30 кілометрів на південний захід від Іконії. Лістра підтримувала тісні зв’язки з пісідійською Антіохією, але тут не було такої ж впливової юдейської громади. Мешканці міста, напевно, розмовляли грецькою, хоча їхньою рідною мовою була лікаонська. Очевидно, в Лістрі не було синагоги, тому Павло і Варнава почали проповідувати у громадських місцях. У Лістрі Павло зцілив чоловіка, який від народження не володів ногами (Дії 14:8—10). Колись подібне чудо зробив у Єрусалимі апостол Петро, і тоді багато хто повірив в Ісуса Христа (Дії 3:1—10). Але в Лістрі люди відреагували на чудо зовсім по-іншому.

¹⁰ Як уже говорилося на початку розділу, після зцілення чоловіка з паралізованими ногами язичники в Лістрі вирішили, що Павло і Варнава — боги. Вони назвали Варнаву Зевсом, тобто головним богом, а Павла — Гермесом, якого вважали сином Зевса і речником богів. (Дивись рамку  «Культ Зевса і Гермеса в Лістрі».) Варнава та Павло намагались переконати натовп у тому, що вони говорять і чинять чудеса не силою язичницьких богів, а силою,  яку їм дав Єгова, єдиний правдивий Бог (Дії 14:11—14).

11—13. а) Що Павло і Варнава сказали мешканцям Лістри? б) Чого ми можемо навчитися від Павла і Варнави?

¹¹ Навіть у такій напруженій ситуації Павло і Варнава прагнули торкнутись сердець людей. Розповідаючи про ці події, Лука описує підхід, який використовувався в проповідуванні доброї новини язичникам. Зауваж, як Павло і Варнава звернулись до своїх слухачів: «Навіщо ви це робите? Ми такі ж немічні люди, як і ви. Ми  звіщаємо вам добру новину, бо хочемо, щоб ви відвернулись від цієї марноти й навернулись до живого Бога, який створив небо, землю, море і все, що в них. У минулі часи він дозволив, щоб усі народи ходили своїми шляхами, хоча й не припиняв свідчити про себе, роблячи добро: давав дощ з неба, врожайні часи і вдосталь їжі, а також сповнював ваші серця радістю» (Дії 14:15—17).

¹² Чого ми можемо навчитися від Павла та Варнави? Вони не ставились до своїх співрозмовників з погордою і не вдавали з себе тих, ким насправді не були. Навпаки, брати смиренно визнали, що вони такі ж слабкі, як і язичники, до яких зверталися. Правда, Павло і Варнава отримали святий дух та звільнилися від пут фальшивих учень. Крім того, вони здобули надію правити разом з Христом. Але в той же час вони розуміли, що мешканці Лістри можуть отримати такі самі благословення, якщо підкоряться Христу.

¹³ А як ми ставимось до тих, кому проповідуємо? Чи не дивимось на них звисока? Чи відкидаємо лестощі  на свою адресу? Приклад у цьому подав Чарлз Рассел, чудовий учитель, який брав провід у проповідуванні наприкінці XIX — на початку XX століття. Ось що він написав: «Ми не бажаємо ані шанування, ані благоговіння ні перед нами, ні перед нашими працями; не бажаємо ми й того, щоб нас називали святим отцем чи рабином». Брат Рассел був таким же скромним, як Павло та Варнава. Тож і наша ціль у проповідуванні полягає не в тому, щоб прославити себе, а в тому, щоб допомогти людям навернутися до «живого Бога».

14—16. Які ще висновки ми можемо зробити з розповіді про те, як Павло і Варнава проповідували в Лістрі?

¹⁴ Розгляньмо ще один урок, який ми можемо взяти зі слів Павла і Варнави. Вони вміли пристосовуватися. На відміну від євреїв і прозелітів з Іконії, жителі Лістри майже нічого не знали про ставлення Бога до ізраїльського народу. Ці люди жили з землеробської праці. У Лістрі був хороший клімат і родюча земля. Тож мешканці міста могли помітити доброту Творця та інші його риси, коли, наприклад, збирали врожай. Тому місіонери звернули їхню увагу саме на це, намагаючись знайти з ними спільну мову (Рим. 1:19, 20).

¹⁵ Нам теж треба шукати підхід до слухачів. Розгляньмо приклад. На кількох полях люди сіють однакове насіння. Але вони використовують різні методи підготовки ґрунту; адже на одному полі ґрунт м’який, і в нього можна одразу сіяти насіння, а на іншому ґрунт треба краще підготувати. Ми теж сіємо однакове насіння — звістку про Царство. Проте, як і Павло та Варнава, ми бачимо, що релігійні погляди наших слухачів і обставини їхнього життя різняться. Керуючись своїми спостереженнями, ми підберемо відповідний підхід, щоб донести їм звістку про Царство (Луки 8:11, 15).

¹⁶ З розповіді про Павла, Варнаву та мешканців Лістри можна зробити ще один висновок. Хоч би як ми старались, Злий може вирвати посіяне нами насіння, або ж воно може впасти на кам’янистий ґрунт (Матв. 13:18—21). Не опускаймо рук, коли таке стається. Павло згодом нагадав учням у Римі: «Кожен з нас [у тому числі кожен, кому ми проповідуємо] сам за себе відповість перед Богом» (Рим. 14:12).

17. Куди і чому Павло та Варнава пішли з Дервії?

¹⁷ Після того як юдеї побили Павла і виволокли його за місто, подумавши, що він мертвий, його знайшли учні. Він переночував  у Лістрі, а наступного дня разом з Варнавою вирушив у Дервію, яка лежала на відстані 100 кілометрів. Тільки уяви, наскільки важко було йти Павлу після того, як його жорстоко побили камінням. Але він з Варнавою все-таки прийшов у Дервію і підготував там чимало учнів. Потім, замість того щоб найкоротшим шляхом піти до сирійської Антіохії і відпочити, «вони повернулися в Лістру, Іконію та Антіохію [в Пісідії]». Навіщо? Вони «зміцнювали учнів і заохочували їх триматися віри» (Дії 14:20—22). Який чудовий приклад! Павло і Варнава дбали насамперед не про себе, а про збір. У наш час роз’їзні наглядачі та місіонери наслідують їх.

18. Як призначаються старійшини?

¹⁸ Павло і Варнава не лише зміцнювали учнів своїм словом і прикладом, вони «призначили в кожному зборі старійшин». У місіонерську подорож ці брати були «послані святим духом». І все-таки, перш ніж віддати старійшин «у розпорядження Єгови», вони постили й молились (Дії 13:1—4; 14:23). Подібного зразка дотримуються християни сьогодні. Рада старійшин молиться, перш ніж вирішити, чи якийсь брат відповідає біблійним вимогам, щоб служити старійшиною (1 Тим. 3:1—10, 12, 13; Тита 1:5—9; Як. 3:17, 18; 1 Пет. 5:2, 3). При цьому головне не те, чи давно брат охрестився. Важливо, щоб він мав добру репутацію і щоб його мова та поведінка свідчили про те, що на нього впливає святий дух. Він може пасти овець Єгови, тільки якщо відповідає викладеним у Біблії вимогам до наглядачів (Гал. 5:22, 23). Старійшин призначає районний наглядач. (Порівняйте 1 Тимофія 5:22.)

19. Яку відповідальність мають старійшини і як вони наслідують Павла та Варнаву?

¹⁹ Призначені старійшини знають, що відповідальні перед Богом за те, як піклуються про збір (Євр. 13:17). Вони, так само як Павло і Варнава, беруть провід у проповідуванні. Старійшини підбадьорюють християн і готові пожертвувати власними інтересами заради збору (Філ. 2:3, 4).

20. Чому корисно читати розповіді про служіння наших вірних братів і сестер?

²⁰ Коли Павло і Варнава повернулись до сирійської Антіохії, вони розповіли братам, «скільки всього Бог через них здійснив, а також про те, що він відкрив двері віри для інших народів» (Дії 14:27). Нас теж підбадьорюють розповіді про служіння наших християнських братів і сестер, про те, як Єгова благословляє їх. Такі розповіді додають нам сил, щоб «сміливо говорити, маючи владу від Єгови».