Коли Ісус з учнями припливає у Віфсаїду, люди приводять до нього сліпого чоловіка і благають, щоб він доторкнувся до нього і зцілив його.

Ісус бере сліпого за руку, виводить його за село і, плюнувши йому на очі, питає: «Бачиш щось?» Чоловік відповідає: «Бачу людей, але вони виглядають як дерева, що ходять» (Марка 8:23, 24). Ісус кладе руки на очі чоловіка і повністю повертає йому зір. Тепер він все виразно бачить! Ісус відправляє чоловіка додому, але наказує не заходити в село.

Далі Ісус разом з учнями йде в околиці Кесарії Філіппової. Вона розташована приблизно за 40 кілометрів на північ і лежить на висоті 350 метрів над рівнем моря. На північному сході видніється вкрита снігом гора Хермон. Дорога постійно піднімається вгору, і подорож туди, мабуть, займає два дні або й більше.

У дорозі Ісус на деякий час залишає учнів, щоб помолитися на самоті. До його смерті всього дев’ять-десять місяців, і він хвилюється за своїх учнів. Багато хто недавно покинув його, а інші, очевидно, відчувають збентеження і розчарування. Можливо, вони не розуміють, чому він відмовився стати царем і не показав жодного знаку, аби остаточно довести, ким є насправді.

Коли учні приходять туди, де Ісус молиться, він питає:

— Що люди говорять про Сина людського? Хто він такий?

— Декотрі кажуть, що ти Іван Хреститель, інші — Ілля, а ще інші — Єремія або один з пророків,— відповідають вони.

Так, люди вважають, що Ісус — це воскреслий пророк. Щоб дізнатися думку учнів, Ісус запитує їх:

— А ви, що ви думаєте? Хто я такий?

— Ти — Христос, Син живого Бога,— відразу відповідає Петро (Матвія 16:13—16).

Ісус каже, що Петро щасливий, оскільки Бог виявив йому це, а тоді додає: «Говорю тобі: ти — Петро, і на цій скелі я збудую свій збір, і брами могили не подолають його». Ці слова означають, що Ісус сам сформує збір, і якщо члени цього збору залишаться вірними до кінця свого земного життя, то навіть могила не втримає їх у полоні. А Петру Ісус обіцяє: «Я дам тобі ключі від небесного Царства» (Матвія 16:18, 19).

Ісус не має на увазі, що Петро займе перше місце серед апостолів або стане фундаментом збору. Скеля, на якій буде збудовано збір,— це сам Ісус (1 Коринфян 3:11; Ефесян 2:20). Але Петро отримає три ключі. Йому буде доручено особливе завдання — відкрити  перед різними групами людей можливість увійти в небесне Царство.

Перший ключ Петро використає у П’ятидесятницю 33 року н. е., коли пояснить розкаяним юдеям і прозелітам, що́ їм треба робити для спасіння. Другий ключ він використає, щоб відкрити можливість віруючим самарянам увійти в Боже Царство. А в 36 році н. е. Петро використає третій ключ, щоб дати таку саму можливість необрізаним язичникам — Корнилію та іншим (Дії 2:37, 38; 8:14—17; 10:44—48).

Далі Ісус говорить апостолам, що невдовзі зазнає страждань та смерті в Єрусалимі, і це дуже засмучує їх. Не розуміючи, що Ісус воскресне і повернеться на небо, Петро відводить його вбік і докоряє: «Змилосердься над собою, Господи, нехай з тобою таке ніколи не станеться». Однак Ісус, відвернувшись, каже Петру: «Відійди від мене, Сатано! Для мене ти камінь спотикання, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матвія 16:22, 23).

Тоді Ісус кличе натовп і пояснює, що бути його послідовником нелегко. Він каже: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій стовп мук і постійно йде за мною. Бо, хто хоче врятувати своє життя, той його погубить. А хто погубить своє життя заради мене і доброї новини, той врятує його» (Марка 8:34, 35).

Щоб заслужити Ісусове схвалення, його послідовники мають бути сміливими і саможертовними. Ісус говорить: «Хто буде соромитись мене і моїх слів перед цим перелюбним і грішним поколінням, того посоромиться і Син людський, коли прийде зі святими ангелами у славі свого Батька» (Марка 8:38). Коли ж Ісус прийде, то «відплатить кожному за його вчинками» (Матвія 16:27).