Перед тим як апостоли вирушають по двоє проповідувати, Ісус дає їм чудові настанови щодо служіння. Крім того, він з любов’ю перестерігає, що їхній праці будуть противитися: «Ось я посилаю вас як овець поміж вовків... Остерігайтесь людей, бо вони віддаватимуть вас місцевим судам і бичуватимуть у своїх синагогах. Через мене вас поведуть до правителів та царів» (Матвія 10:16—18).

Отже, послідовники Ісуса можуть зіткнутися з жорстоким переслідуванням. Проте він запевняє їх: «Коли вас віддадуть до суду, не тривожтеся, як і що говорити, бо тоді вам буде дано, що сказати. Адже не самі ви будете говорити: через вас говоритиме дух вашого Батька». Далі Ісус каже: «Віддасть брат брата на смерть, а батько дитину. Діти повстануть проти батьків та віддадуть їх на смерть. І за моє ім’я всі будуть вас ненавидіти, але хто витримає до кінця, той спасеться» (Матвія 10:19—22).

Оскільки проповідування — це дуже важлива праця, Ісус наголошує, що його послідовникам треба виявляти обачність, аби залишатися на волі і виконувати цю працю. Він говорить: «Коли ж вас переслідуватимуть в одному місті, втікайте до іншого, бо правду кажу вам: не встигнете обійти всі міста Ізраїля, як прийде Син людський» (Матвія 10:23).

Яке ж вчасне підбадьорення дає Ісус 12 апостолам! Які доречні настанови і перестороги! Однак можна не сумніватися, що слова Ісуса стосуються всіх, хто після його смерті і воскресіння братиме участь у праці проповідування. Ісус каже, що його учнів «всі будуть... ненавидіти», а не лише ізраїльтяни, до яких були послані апостоли. Також ми ніде не читаємо, що під час тої короткої проповідницької кампанії в Галілеї апостолів вели до правителів та царів або що родичі віддавали їх на смерть.

Безумовно, сказане апостолам стосується і майбутнього. Поміркуймо над Ісусовими словами про те, що учні не встигнуть обійти всі міста, «як прийде Син людський». Ісус має на увазі, що вони, проповідуючи про Боже Царство, не встигнуть обійти всю землю до того, як прославлений Цар Ісус Христос прийде в ролі призначеного Богом судді.

 Апостоли не повинні дивуватися, що під час проповідування зіткнуться з переслідуванням. Адже Ісус чітко каже: «Учень не більший від свого вчителя, а раб — від свого господаря». Ісуса ненавидять і переслідують за проповідування про Боже Царство, і те саме чекає його учнів. Проте Ісус підбадьорює їх: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, але душу вбити не може; радше бійтеся того, хто може як тіло, так і душу погубити в геєні» (Матвія 10:24, 28).

Ісус не боїться переслідування і цим подає чудовий приклад. Згодом він навіть безстрашно піде на смерть, щоб залишитися вірним Всемогутньому Богу. Лише Єгова може погубити «душу» людини (тобто її надію на життя в майбутньому) або воскресити її і дати вічне життя. Як же це, мабуть, зміцнює апостолів!

Далі Ісус наводить своїм учням приклад, з якого видно, наскільки ніжно Бог турбується про них: «Хіба не продають двох горобців за одну дрібну монету? Однак жоден з них не впаде на землю без відома вашого Батька. Тож не бійтеся, ви цінніші від багатьох горобців» (Матвія 10:29, 31).

Звістка, яку Ісусові учні несуть людям, розділить сім’ї: деякі члени сім’ї приймуть її, а інші ні. Ісус пояснює: «Не думайте, що я прийшов принести на землю мир». Щоб прийняти біблійну правду, треба сміливості, тому Ісус зазначає: «Хто любить батька чи матір більше, ніж мене, той мене не гідний, і, хто любить сина чи дочку більше, ніж мене, той мене не гідний» (Матвія 10:34, 37).

Однак будуть і такі люди, які доброзичливо приймуть учнів Ісуса. Він каже: «Хто напоїть одного з цих малих хоча б кухлем холодної води, тому що той є учнем, нізащо не втратить своєї нагороди» (Матвія 10:42).

Отримавши від Ісуса настанови, перестороги і підбадьорення, апостоли вирушають «в дорогу і, йдучи від села до села, всюди звіща[ють] добру новину та зціля[ють] людей» (Луки 9:6).