У 1960-х роках світова громадськість стала щораз більше виступати проти диктатури Трухільйо. Саме в цей період політичної напруги, у січні 1961 року, в країні відбувся триденний конгрес, на який приїхав Мілтон Геншель зі всесвітнього центру. На публічну біблійну промову тоді прийшло 957 осіб, 27 з яких охрестилося. Під час візиту брат Геншель допоміг розподілити території та розпочати реорганізацію праці проповідування.

Двох районних наглядачів, Енріке Гласса та Хуліана Лопеса, призначили відвідувати місцеві збори. Брат Хуліан розповідав: «Мій район охоплював всі збори на півночі й два збори на сході, а Енріке відвідував усі збори на півдні і решту на сході». Завдяки цим візитам збори відновили зв’язок з організацією, а брати і сестри зміцнилися духовно.

У 1961 році в країну прибули Сальвіно та Хелен Феррарі, випускники другого класу школи «Гілеад». Їхній місіонерський досвід, який вони здобули на Кубі, став у пригоді під час великих духовних жнив у Домініканській Республіці. Сальвіно служив у комітеті філіалу аж до самої смерті в 1997 році, а його вірна дружина Хелен провела у повночасному служінні майже 80 років, більшість з яких була місіонеркою.

Невдовзі після прибуття подружжя Феррарі режим Трухільйо було повалено. Увечері 30 травня 1961 року найманці обстріляли автомобіль диктатора, внаслідок чого він загинув. Щоправда, це  не принесло стабільності, адже протягом кількох наступних років країну й далі шматували громадянські і політичні заворушення.

Лише через два дні після вбивства Трухільйо у Домініканську Республіку приїхало ще четверо місіонерів, які служили у Пуерто-Рико. Це був Вільям Дінгман, випускник першого класу школи «Гілеад», з дружиною Естелл, а також Телма Кріц та Флоссі Коронеос. Вільям пригадував: «Коли ми прибули в країну, тут назрівав переворот і доволі часто відбувались військові дії. Через загрозу революції солдати влаштовували на дорогах обшуки. Нас зупиняли на кількох пропускних пунктах і перевіряли багаж. З наших валіз все витрушували, ретельно переглядаючи кожну дрібницю». У час такого політичного неспокою було досить важко проповідувати.

«За режиму Трухільйо,— розповідав Вільям Дінгман,— нав’язувалась думка, що Свідки Єгови є комуністами й найгіршими людьми... Однак мало-помалу ми розвіяли це упередження». Наприкінці 1961 службового року в країні служило 33 спеціальні піонери. Після відновлення проповідницької діяльності в країні багато щирих осіб відгукнулося на звістку про Царство.