Я БУЛА дуже побожною і активною в церкві: співала в хорі та супроводжувала священиків під час богослужінь у капличках. У 1955 році моя сестра розповіла мені про прийдешній Рай і дала Біблію, брошуру «Ця добра новина Царства» та книжку «Нехай Бог Буде Правдивий». Я була в захваті, тому запитала священика, чи можна читати Біблію. Він сказав, що я з’їду з глузду, все ж я вирішила її прочитати.

Коли я переїхала до дідуся і бабусі у Бока-Чіку, місцевий священик поцікавився, чому я не приходжу до церкви. Я пояснила, що чимало церковних вчень є небіблійними. Священик дуже розлютився і викрикнув:

— Послухай, дівчино, ти просто вівця, яка відбилась від моєї отари.

 — Зовсім ні,— відповіла я,— це ви відбилися від отари Єгови, адже вівці належать Богу Єгові, а не якійсь людині.

Відтоді я жодного разу не переступила порога церкви і перебралася жити до своєї сестри. Через півроку після того, як почула правду, я охрестилася і зразу розпочала стале піонерське служіння. А за рік я одружилася з Енріке Глассом, який служив районним наглядачем. Одного разу ми проповідували у парку міста Ла-Романа і місцева поліція заарештувала Енріке. Коли його забирали, я наздогнала їх і вигукнула: «Я теж Свідок Єгови і теж проповідувала! Чому ви не забираєте мене?» Проте поліція не захотіла мене арештувати.

Енріке вже відсидів у тюрмі сім з половиною років, і цього разу йому присудили ще двадцять місяців. Я відвідувала чоловіка щонеділі, і якось начальник варти запитав:

— Що ти тут робиш?

— Мого чоловіка ув’язнили, бо він Свідок Єгови,— пояснила я.

— Ти ще молода, і в тебе все ще попереду,— сказав він.— Навіщо тобі марнувати свій час на Свідків Єгови?

— Я теж Свідок,— відповіла я.— Навіть якщо ви вб’єте мене та воскресите, і так сім разів поспіль, я все одно залишатимусь Свідком Єгови.

Не бажаючи нічого слухати далі, начальник наказав мені йти геть.

Після зняття заборони впродовж багатьох років ми з Енріке були в районному та обласному служінні. На жаль, 8 березня 2008 року мій чоловік помер. А я й досі служу сталим піонером.