Рафаель Паред, який разом з дружиною Франсією служить у Бетелі, став вісником у 1957 році, коли йому було лише 18. Він пригадує, як переодягнені в цивільне поліцейські стежили за ним під час проповідування, шукаючи нагод заарештувати  його та інших братів. «Іноді,— пригадує Рафаель,— нам доводилося втікати глухими вуличками та провулками, перестрибуючи через паркани». А ось що розповідає про ті часи Андреа Альмансар: «Ми старались бути вкрай обачними. Давши свідчення одному господарю, ми йшли до наступного, який мешкав через будинків десять».

У 1959 році після майже тридцятилітнього панування режиму Трухільйо політична ситуація в Домініканській Республіці почала змінюватися. 14 червня 1959 року домініканські вигнанці вторглися в країну, намагаючись вкотре повалити диктатуру Трухільйо. І, хоча їхня спроба виявилась невдалою, а заколотників стратили чи ув’язнили, вороги Трухільйо, кількість яких постійно зростала, зрозуміли, що його уряд слабшає, тому посилили опір.

Незважаючи на багаторічну співпрацю з урядом Трухільйо, 25 січня 1960 року влада католицької церкви видала пастирський лист, в якому засудила жорстоке порушення прав людини у Домініканській Республіці. Бернардо Вега, домініканський історик, коментує: «Вторгнення у червні 1959 року та репресії осіб, причетних до цих подій, а згодом і членів підпільно-визвольного руху змусили церкву вперше виступити проти Трухільйо».

У травні 1960 року уряд зняв заборону з діяльності Свідків Єгови. Як не парадоксально, але після багаторічних утисків полегшення прийшло від самого Рафаеля Трухільйо. І значну роль у цьому відіграла незгода між ним і католицькою церквою.