У неділю, 1 квітня 1945 року, Леннарт і Вірджинія Джонсон, випускники школи «Гілеад», прибули до Сьюдад-Трухільйо (сьогодні Санто-Домінго), столиці Домініканської Республіки. Вони стали першими Свідками в країні, історія якої сповнена різними конфліктами та сутичками *. «Це ідеальна територія для піонерського служіння,— зазначалося в “Щорічнику за 1946 рік”,— і новоприбулим місіонерам довелося починати все з нуля». Лише уявіть: у тій країні не було філіалу, Залу Царства і навіть жодного збору; місіонери нікого там не знали, погано володіли іспанською, не мали ні даху над головою, ні елементарних меблів. Як же вони дали собі раду?

Леннарт пригадує: «За п’ять доларів на день ми винайняли в готелі “Вікторія” номер разом з харчуванням. Того ж дня нам вдалося розпочати перше біблійне вивчення. Двоє жінок, з якими в Брукліні ми вивчали Біблію, були родом з Домініканської Республіки. Вони дали нам адреси своїх рідних і знайомих, у тому числі д-ра Гріна. Відвідуючи цього чоловіка, ми познайомилися з його сусідом, Мозесом Рольїнсом. Коли ми пояснили, звідки взяли їхні адреси, вони уважно вислухали звістку про Царство та погодилися на біблійне вивчення. Незабаром Мозес став першим місцевим вісником Царства».

 На початку червня 1945 року прибуло ще четверо місіонерів. Вони одразу стали розповсюджувати багато літератури і розпочали чимало біблійних вивчень. У жовтні того ж року брати зрозуміли, що існує нагальна потреба в приміщенні для проведення зібрань. Тож місіонери переробили їдальню та вітальню свого місіонерського дому на імпровізований Зал Царства. За деякий час на зібрання приходило аж 40 людей!

Одним з перших правдою зацікавився Пабло Брузауд, якого всі називали Пале́. Він був власником автобусного маршруту Сантьяго — Сьюдад-Трухільйо і часто їздив до столиці. Там Пале́ познайомився з двома місіонерками, котрі дали йому книжку «Правда визволить вас». Відтоді він щодня вивчав з ними Біблію, а невдовзі вже проповідував разом з місіонерами. Пале́ завжди охоче надавав транспорт для служіння. Пізніше він познайомився з Леннартом Джонсоном і поїхав з ним зі столиці до Сантьяго, а тоді через гористу місцевість до узбережного міста Пуерто-Плати. У цьому місті вони відвідали групу зацікавлених, яка зверталась до всесвітнього центру в Брукліні за духовною допомогою.

У березні 1946 року Домініканську Республіку відвідали Натан Норр і Фредерік Франц зі всесвітнього центру. Усі з нетерпінням очікували їхнього приїзду, і на промову Натана Норра, окрім вісників, прийшло 75 зацікавлених. Під час візиту брат Норр вжив необхідних заходів, аби в Домініканській Республіці організували філіал.

Згодом приїхали й інші місіонери, і наприкінці 1946 службового року в країні було 28 вісників.  Оскільки там тільки започатковувалась проповідницька праця, місіонерам доводилося вечорами складати детальні карти для ефективного й організованого опрацювання території.

У 1947 році майже 60 вісників ревно звіщали добру новину в Домініканській Республіці. Того ж року сюди призначили кількох місіонерів, які служили на Кубі. Серед них були Рой і Хуаніта Брант. Брата Роя призначили наглядачем філіалу, і він виконував це служіння впродовж десяти років.

Наприкінці 1948 службового року в країні проповідували пліч-о-пліч з місіонерами приблизно 110 вісників Царства. Однак цим відданим Божим служителям навіть не спадало на думку, що попереду їх чекають вкрай важкі часи.