Християнські зібрання відігравали важливу роль у духовному рості тих, хто недавно познайомився з правдою. Усі — як недавно охрещені, так і досвідчені служителі Єгови — охоче надавали свої домівки для проведення зібрань. Коли на зібрання приходили нові, їх гостинно приймали, і це сприяло зміцненню братерських уз у зборі.

Зазвичай, коли кілька зацікавлених були готові до хрещення, брати таємно організовували спеціальні зібрання. У серпні 1973 року запланували провести таке зібрання неподалік Сухумі, на березі Чорного моря. Однак 35 осіб, які  хотіли охреститися, так і не встигли цього зробити, адже над’їхала міліція, зірвала це зібрання та арештувала деяких братів і сестер, у тому числі Володимира Гладюка.

Як тільки Володимир та інші брати звільнилися, то відразу зв’язалися з тими, хто хотів охреститися. Пройшло два дні після першої спроби, і хрещення все-таки відбулося. Володимир пригадує: «Ми відчували, що Єгова з нами. Після хрещення ми спільно помолилися і подякували йому за все».

Через два дні після того Володимира Гладюка заарештували знову. Пізніше його, Ітту Сударенко та Нателу Чаргеїшвілі засудили до кількох років позбавлення волі. Хоча це дуже засмутило тамтешніх Свідків, вони вирішили і далі ревно виконувати служіння, щоправда, вже обережніше.

Щоб не привертати уваги місцевої влади, вісники їздили проповідувати в інші міста та села. Тож завдяки протидії добра новина ширилась на більшій території.

Під час комуністичного режиму Свідки, котрі жили в більших містах, проповідували на тихих вуличках і в парках. Вони заводили розмови з людьми, які приїжджали з інших міст та сіл до своїх родичів або за покупками. Якщо хтось виявляв інтерес до правди, у нього брали адресу і домовлялися про зустріч.

Бабуца Джеджелава, як і деякі інші вісники, багато подорожувала західною Грузією. Вона  пригадує: «У мене були родичі в різних містах, тому мої часті поїздки ні в кого не викликали підозр. Через два роки я вже вивчала Біблію приблизно з двадцятьма особами в Зугдіді й п’ятьма в Чхороцку. Усі вони згодом охрестилися».

За деякий час постала гостра потреба в біблійній літературі грузинською мовою. Вісники під час повторних візитів чи біблійних вивчень побачили, що зацікавленим дуже потрібна Біблія та література мовою, яку б вони добре розуміли *.

Бабуца пригадує, як важко було проводити біблійні вивчення без жодної публікації грузинською. Вона розповідає: «Я мала лише Біблію та кілька публікацій російською, тому часто доводилося перекладати зацікавленим матеріал для вивчення». Ця ревна сестра, не маючи нічого, крім словника, перекладала грузинською статті з наших журналів. Їй навіть вдалося перекласти все Євангеліє від Матвія!

Зацікавлені дуже цінували статті рідною мовою, тому багато хто переписував їх для власного користування. Оскільки в ті часи було важко знайти Біблію грузинською, дехто із зацікавлених став сучасним «переписувачем» Божого Слова.

Перекладені публікації переходили з рук в руки, щоб і вісники, і зацікавлені могли по черзі  читати їх. Для цього кожному давалося лише кілька днів або тижнів. А коли серед братів з’явився примірник Грецьких Писань сучасною грузинською, то одна сім’я виявила бажання переписати його.

Рауль Карчава мав лише 13 років, коли батько попросив його переписати Грецькі Писання. Рауль розповідає: «Щоб заохотити мене, тато купив цілу пачку зошитів та різні ручки й олівці. І, хоча я трохи переживав, все ж погодився на це нелегке завдання. Я переписував Грецькі Писання цілими днями, і лише час від часу зупинявся, щоб хоч трохи перепочили руки».

 Родичі Рауля дуже зраділи, коли брати погодилися залишити хлопчику книжку ще на кілька тижнів, аби він встиг закінчити цю колосальну працю. Лише за два місяці Рауль переписав усі 27 книг Християнських Грецьких Писань!

Кількість зацікавлених постійно зростала, і відданим переписувачам було вже не під силу задовольняти їхню потребу в духовній поживі. Тому відважні вісники взялися за досить ризиковану справу — розмножувати біблійну літературу у своїх домівках.

Проповідницька праця в західній Грузії набувала щораз більшого розмаху. А що відбувалося  на сході країни? Чи отримували духовну допомогу щирі шукачі правди в столиці Грузії, Тбілісі, зокрема згаданий раніше Васо Квеніашвілі?

Упродовж 1970-х років радянська влада, борючись зі Свідками, часто змушувала їх переселятися з одного місця до іншого. Саме це сталося з Олексієм і Лідією Курдасами, які переїхали з України до Тбілісі. За віру вони провели багато років у радянських виправних таборах.

Курдаси ділилися біблійною правдою з Зауром та Етері Кессаєвими, які були дуже релігійними людьми. Їхній доньці Ларисі було тоді 15 років. Ось що вона розповідає про першу зустріч з Олексієм і Лідією: «На початку ми доводили їм, що єдина правдива релігія — це православна, але після кількох розмов наші докази вичерпалися. Їхні ж аргументи завжди підтверджувалися Біблією».

Лариса продовжує: «Коли ми ходили до церкви, я часто читала Десять заповідей, написаних на стіні між двома іконами. Проте коли брат Олексій прочитав нам Вихід 20:4, 5, я була просто приголомшена. Тієї ночі я не могла спати, бо думала: “Невже, поклоняючись іконам, ми порушуємо Божу заповідь?”»

Лариса прагнула вирішити для себе це питання, тож наступного ранку побігла до місцевої церкви і знову прочитала заповідь: «Не роби собі різьбленого ідола... Не вклоняйся і не служи їм». Нарешті вона збагнула значення цих слів.  Згодом Лариса та її батьки охрестилися, ставши одними з перших Свідків у Тбілісі.

Приблизно через 20 років після першого знайомства з правдою Васо Квеніашвілі зустрів людину, яка відвідувала зібрання Свідків Єгови в Тбілісі. Його радість важко описати словами, адже він так довго чекав цієї зустрічі!

Щоправда, спершу місцеві Свідки з підозрою ставились до Васо, який був знаний за своє кримінальне минуле. Дехто боявся, що він може доносити на Свідків органам влади. Тому Васо протягом чотирьох років забороняли відвідувати християнські зібрання.

Але коли брати переконалися в тому, що у Васо немає злих намірів, то дозволили йому  приєднатися до місцевого збору і охреститися. Нарешті Васо міг наближатися до «Бога справедливості», якого він шукав з юності! (Ісаї 30:18). Брат Васо ревно служив Єгові до самої смерті в 2014 році.

У 1990 році проповідницька праця вже активно велася як на заході, так і на сході Грузії. У той час 900 вісників проводили 942 біблійні вивчення. І це стало чудовою основою для майбутнього росту.