ПОЧИНАЮЧИ з кінця 1990-х Свідки Єгови в Грузії відчували особливі благословення. Тут надзвичайно зросла кількість вісників і зацікавлених. У 1998 році Спомин Христової смерті відвідало 32 409 осіб.

Однак чимало вісників, у тому числі й старійшини, були відносно новими в правді, і їм бракувало досвіду. Більшість з них потребувала навчання в різних галузях християнського служіння. Але як надати таке навчання?

У березні 1998 року до Грузії призначили Арно і Соню Тюнґлер, які закінчили додатковий курс школи «Гілеад» у Німеччині. Того ж року Керівний орган схвалив відкриття офісу в Грузії, за діяльністю якого мав наглядати філіал в Росії.

Проповідницьку діяльність у Грузії невдовзі почав координувати комітет країни. Оскільки наша діяльність була узаконена, біблійну літературу стали привозити безпосередньо з німецького філіалу (сьогодні центральноєвропейський філіал). Також реєстрація дала нам можливість купувати ділянки для будівництва Залів Царства і філіалу.

За радянського режиму впродовж багатьох років заборони чимало братів і сестер не проповідували від дому до дому. Арно Тюнґлер пригадує: «Більшість вісників звикли проповідувати по  вулиці, і не всі вміли свідчити від дому до дому та підтримувати у зацікавлених інтерес до правди».

Давіт Девідзе, який в травні 1999 року почав служити в нещодавно відкритому офісі, пригадує: «Тоді було вдосталь роботи і в полі, і в Бетелі. Багато про що ми читали, та не мали уявлення, як це втілити в життя. Ми спостерігали за досвідченими братами, яких прислав до нас Керівний орган, і вчилися від них».

Для братів у Грузії розпочався період інтенсивного навчання. І користь від такого навчання, як це часто буває, отримували обидві сторони: не лише ті, хто вчився, але й ті, хто приїхав навчати (Присл. 27:17). Брати-іноземці також багато чого вчилися від місцевих вісників.

Арно та Соня й досі пам’ятають те, як їх радо приймали грузинські брати і сестри. Вони зробили все можливе, аби це подружжя якнайшвидше пристосувалось до нових умов.

 Соня пригадує, наскільки її вражала щедрість тамтешніх вісників. Вона розповідає: «Подружня пара, яка жила неподалік, постійно частувала нас чимось смачним. Одна сестричка брала нас у служіння, знайомила з новим збором і багато розказувала про грузинську культуру. Інша сестра терпеливо навчала нас мови».

А ось що пригадують Уоррен та Леслі Шуфельт з Канади, які приїхали до Грузії в 1999 році: «Ми були вражені й зворушені любов’ю грузинських братів і сестер. Усі вони, навіть діти, вільно виявляли щирі почуття і любов один до одного».

Призначені сюди іноземці не звертали уваги на труднощі, з якими доводилось стикатися, а зосереджувались на чудових рисах місцевих людей. Водночас своїм смиренням та приязним ставленням місіонери притягували до себе грузинських вісників.

Протягом 1990-х чимало щирих людей пізнавали правду. Лише в 1998 році охрестилося 1724 особи. Завдяки чому так багато грузинів зацікавлювалися біблійною звісткою?

Тамазі Біблая, який не один рік прослужив роз’їзним наглядачем, пояснює: «З давніх-давен любов до Бога була однією з характерних рис грузинів, тому вони охоче відгукуються на біблійну звістку».

Давіт Самхарадзе був викладачем Школи для проповідників Царства. Він пригадує: «Коли людина починає вивчати Біблію, родичі й сусіди часто чинять опір. Але часто, намагаючись відрадити зацікавленого від вивчення, вони самі погоджувалися вивчати».

Звістка про Царство ширилася, і завдяки цьому багато людей змінювало своє життя. У квітні 1999 року на Спомин прийшло 36 669 осіб, а це було новим найбільшим числом присутніх!

Ось що писав апостол Павло стосовно проповідницької діяльності в стародавньому Ефесі: «Переді мною відкрилися широкі двері, а з ними й доступ до діяльності, хоча противників багато» (1 Кор. 16:9). Ці слова влучно описують ситуацію, в якій опинилися Свідки в Грузії лише через кілька місяців після визначного Спомину 1999 року.

У серпні того ж року група православних екстремістів на чолі з позбавленим сану священиком Василієм Мкалавішвілі організувала в Тбілісі  зборище й привселюдно спалила нашу літературу. Це спричинило переслідування, які не припинялися впродовж чотирьох років.

17 жовтня 1999 року в Тбілісі релігійні фанатики зібрали юрбу з приблизно 200 осіб і вдерлися на зібрання збору «Глдані». Розлючений натовп, озброєний киями та залізними хрестами, серйозно травмував кількох Свідків, внаслідок чого їх було госпіталізовано.

На жаль, жодного нападника не арештували, і цькування Свідків продовжувалося. Хоча урядовці, зокрема президент Шеварнадзе, суворо засудили ці акти насилля, проти злочинців не було вжито ніяких заходів. Поліція зазвичай приїжджала не в розпал нападу, а коли вже все закінчувалося.

Приблизно в той час член парламенту Грузії, Гурам Шарадзе, організував безпрецедентну наклепницьку кампанію проти Свідків, стверджуючи, що вони становлять загрозу для суспільства. Здавалося, що «сприятливий час» для проповідування доброї новини закінчився.

Коли в Грузії почалися переслідування, організація Єгови відразу прийшла на допомогу тамтешнім Свідкам. Брати отримали чіткі вказівки, як поводитися у разі нападу. Також їм нагадали, чому правдиві християни стикаються з протидією (2 Тим. 3:12).

До того ж організація Єгови почала захищати права наших братів у судах. Брат, який служив у юридичному відділі грузинського філіалу,  розповідає: «За ті чотири роки у відповідь на безчинство прибічників Василія Мкалавішвілі ми подали більш ніж 800 скарг. Ми звертались по допомогу до урядовців та правозахисних організацій. Всесвітній центр Свідків Єгови став знайомити світову громадськість з тим, що відбувалося в Грузії, але ніщо не зупиняло тих фанатиків» *.