На самому початку війни Ірина Макуха, 46-літня незаміжня сестра, вирішила втекти з рідного Харкова в іншу країну. На вокзалі панував хаос, люди буквально штурмували поїзди, щоб лише виїхати з міста. Часом вони навіть не знали, куди їдуть. У поїзді, в який сіла Ірина, вікна були чимось прикриті, щоб захистити пасажирів від можливих поранень. І лише в дорозі Ірина довідалася, що поїзд прямує у Словаччину.

3 березня 2022 року Ірина приїхала у Прагу, столицю Чехії. Вона влаштувалась працювати прибиральницею і живе разом з двома сестрами, які також є біженками з України. Ірина почала вивчати чеську мову та відновила повночасне служіння, яке виконувала 20 років.

Ірина каже: «Я чітко бачу, як Єгова дбає про нас через свій народ. Це дуже сильно зміцнило мою віру».

Майже 23 000 братів і сестер заради власної безпеки вирішили переїхати в інші країни. Ті, хто залишається за кордоном, хоча й почуваються у безпеці, але мають свої труднощі: їм треба знайти роботу, помешкання, отримати документи для законного перебування в країні, влаштувати дітей у нову школу і вивчати місцеву мову. Брати і сестри побачили, що за цих непростих обставин їм неабияк допомагає активна участь у духовних справах і підтримка одновірців.

Сім’я Перчак — Анатолій, Олена та їхня 17-річна дочка Аліна — 6 березня переїхали до Румунії, після того як в Миколаївській області почались бомбардування. Брат Микола має молдовське громадянство, тож йому дозволили виїхати до Румунії. Про їхній переїзд Олена сказала: «Це так, ніби вирвати дерево з корінням та пересадити його на зовсім інше місце».

Одновірці дуже допомогли сім’ї Перчак. Тепер у них є окреме помешкання, Анатолій та Олена знайшли роботу, а дочка Аліна продовжила навчатися онлайн у своїй школі в Україні.

Румунські брати і сестри дбають також про емоційні та духовні потреби цієї сім’ї. Наприклад, з ними регулярно проводять час, щоб вони не почувалися самотніми в чужій країні. Олена й Аліна вивчають румунську мову за допомогою програми JW Language. Вони регулярно беруть участь у служінні з вісниками свого нового збору. Анатолій поліпшує своє вміння розмовляти румунською мовою.

Анатолій каже: «Від самого початку ми бачили, як Єгова про нас дбає. Ми відчуваємо його любов через організацію та підтримку наших братів і сестер».

37-річна Аліна Гаврилюк, яка є вдовою, 27 лютого разом з 16-річним сином Владиславом переїхала з Вінниці до польського міста Сувалки. Аліна пригадує: «На початках я переживала, де ж ми з сином будемо жити і за що. Але я була впевнена, що Єгова про нас подбає».

Аліна відразу взялася за пошуки роботи, яка не перешкоджала б їй відвідувати зібрання. Через деякий час вона влаштувалася прибиральницею в школі. «Найважливіше те, що завдяки такій роботі я можу більше проповідувати і водночас заробляти на прожиття».

Аліна і Владислав вивчають польську і служать допоміжними піонерами у польськомовному зборі. Владислав навчається в кулінарному училищі.

Українські брати і сестри переживають вкрай важкі часи, і життя багатьох з них докорінно змінилося. Але Єгова дає їм силу, яка перевершує людську. Вони бачать, наскільки правдиві слова з Біблії: «В усьому нас утискають, але ми не загнані в кут, ми розгублені, але не залишені у безвиході» (2 Коринфян 4:8).