Верховний суд Намібії захистив право пацієнта на самовизначення та особисту свободу у прийнятті рішень щодо свого тіла і щодо лікування. Суд також визнав юридичну силу медичного доручення, за допомогою якого пацієнт заздалегідь повідомляє медичних працівників про свої рішення стосовно лікування.

Судова справа стосувалася здоров’я Ефідженії Сементе, яка є Свідком Єгови. Перед народженням третьої дитини пані Сементе повідомила свого лікаря, що на підставі релігійних переконань вона не приймає переливання крові. Вона також надала оформлене довгострокове доручення, щоб заздалегідь виявити свою волю. Цим документом пані Сементе висловила чітку позицію щодо відмови від переливання крові і призначила свого чоловіка медичним представником на випадок, коли вона не буде спроможна виявити свою волю.

8 вересня 2012 року пологи пройшли без загрози для дитини, проте пані Сементе потребувала післяпологового хірургічного втручання. Її чоловік, як медичний представник, дав на це згоду. Але під час операції виникли ускладнення, тож лікар хотів призначити переливання крові. Відповідно до волевиявлення своєї дружини пан Сементе від її імені відмовився від переливання. Операція пройшла успішно без переливання крові, але після операції у пані Сементе був низький рівень гемоглобіну.

13 вересня 2012 року, коли пані Сементе одужувала після операції, її найстарший брат звернувся до Вищого суду Намібії з проханням визнати за ним (замість її чоловіка) право приймати рішення щодо її лікування. Пані Сементе та її чоловік не були повідомлені про звернення брата, однак суд провів слухання справи без їхньої присутності і вирішив надати брату такі повноваження. Брат розпорядився, щоб медичний персонал зробив переливання крові пані Сементе проти її волі, але вона повторно відмовилась і опиралася спробам перелити їй кров.

Коли пані Сементе дізналась, що суд наділив її брата повноваженнями приймати рішення щодо її лікування, то негайно звернулась до Вищого суду, аби скасувати це рішення. Вона аргументувала тим, що була в стані самостійно приймати рішення, коли брат звернувся до суду з проханням надати йому право вирішувати питання щодо її здоров’я. Крім того, вона заявила, що розпорядження брата перелити їй кров ішло всупереч її релігійним переконанням, а також порушувало її право самостійно приймати рішення щодо свого тіла. Суд відхилив її звернення і залишив за братом повноваження щодо неї.

Хоча лікар пані Сементе заявляв, що вона помре без переливання крові, проте її стан покращився при безкровному лікуванні та 26 вересня 2012 року її виписали з лікарні. Однак Вищий суд надав її брату постійне право приймати рішення щодо її здоров’я. Вона вважала таке право порушенням особистої свободи та основних прав людини, тому подала скаргу до Верховного суду Намібії.

24 червня 2015 року Верховний суд Намібії підтвердив основні права пані Сементе і скасував повноваження її брата. Верховний суд визнав «цілковито неприйнятним» той факт, що Вищий суд не повідомив пані Сементе та її чоловіка про слухання, а також те, що без їхньої присутності дозволив братові приймати рішення щодо її лікування.

Верховний суд наголосив, що конституція Намібії гарантує право на особисту свободу та повагу до гідності людини як основу автономії пацієнта. Суд постановив: «Право пацієнта на самовизначення означає, що до основних прав кожної людини належить право мати можливість контролювати, що відбуватиметься з її власним тілом... Медичний персонал повинен проінформувати пацієнтів про переваги і недоліки рекомендованого методу лікування, але пацієнт сам вирішує, чи погодитись на пропоноване лікування».

Зрештою, розглядаючи правомочність пані Сементе відмовитися від переливання крові, Верховний суд зробив висновок, що Вищий суд не приділив належної уваги її довгостроковому дорученню. Крім того, Верховний суд постановив: «Якщо письмові волевиявлення конкретні, складені добровільно і підписані тоді, коли пацієнт в стані самостійно приймати рішення, то вони є чітким доказом волевиявлення пацієнта стосовно свого лікування».

Верховний суд також розглянув питання про те, чи право дитини виховуватись батьками обмежує право батьків вибирати методи лікування. Розглянувши міжнародну судову практику, Суд постановив, що «право обирати, що може, а що не може бути вчинено з власним тілом, є невід’ємним правом людини, незалежно від того, має вона дітей чи ні».

Верховний суд Намібії підтвердив право на прийняття рішень щодо свого тіла та визнав завчасне письмове медичне доручення доказом переконань та волевиявлення пацієнта щодо медичного втручання. Верховний суд підтримав право на фізичну недоторканість та свободу віросповідання, і цим захистив основоположне право на повагу людської гідності та особисту свободу усіх мешканців Намібії.