27 вересня 2021 року Ленінський районний суд міста Уфи засудив Анатолія Віліткевича до двох років ув’язнення умовно.

Анатолій Віліткевич

• Рік народження: 1986 (Хабаровський край)

• Факти з біографії: працює столяром. У 2008 році одружився з Оленою. Подружжя любить ходити в походи

  Любов до Творця батьки прищеплювали Анатолію змалечку. Особливо йому подобалась обіцянка про те, що одного дня люди і тварини житимуть у мирі. У 1997 році, коли йому було 11, він охрестився

8 серпня 2018 року Анатолія Віліткевича внесли в список підозрюваних у тероризмі. Подібно до Денніса Крістенсена, Анатолій був одним з перших, кого помістили в СІЗО після того, як у квітні 2017 року Верховний суд Російської Федерації наклав заборону на Свідків Єгови.

У помешканні Анатолія і Олени встановили приховані камери. На підставі здійснених записів Анатолія звинуватили у «злочині» за те, що він обговорював Біблію з друзями. Тепер його звинувачено в організації діяльності «екстремістської» організації.

Коли Анатолія забирали поліцейські, один з них зухвало сказав його дружині, щоб вона «шукала нового чоловіка». Анатолій розповідає, що під час допитів відчував надзвичайний стрес і емоційне напруження. Він каже: «У кабінеті слідчого сказали, що, якщо я не визнаю своєї вини, постраждає моя дружина і всі, хто був у нас вдома на зібранні. Я розумів, що дружина теж могла потрапити за ґрати (слідчий часто мені це повторював). У такі хвилини я молився до Єгови і просив його наділити мене спокоєм».

Анатолій провів понад два місяці в СІЗО, майже дев’ять місяців під домашнім арештом, а також більш ніж півтора року під підпискою про невиїзд. У в’язниці він записував у блокнот приклади людей, які зазнавали переслідувань у біблійні часи. Він каже: «Я пам’ятав, що Єгова не усував їхніх труднощів, але водночас не покидав їх. Це сильно зміцнювало мене і запевняло в тому, що зі мною Єгова поведеться так само. Головне — залишатися відданим йому». Анатолія дуже підтримували листи дружини. «В одному з перших листів Олена вислала мені кілька фотографій наших близьких і друзів,— каже Анатолій.— Кожного вечора я розглядав ці фотографії і згадував щось цікаве, що відбувалося в моєму житті з тою людиною, яка була на фото. Це допомагало мені не думати, що вони далеко, а навпаки, здавалося, що вони поруч зі мною».

Нас підбадьорює непохитність Анатолія та Олени. Ми раді, що наші брати і сестри в Росії попри суворі переслідування процвітають духовно. І ми переконані, що Єгова слухає молитви нашого всесвітнього братства за них (2 Коринфян 1:11).