Багато наших братів у Росії, яких ув’язнили за віру, мають дружин і дітей. Тож їхнє ув’язнення стало випробуванням і для їхніх сімей. Дружинам і дітям доводиться долати тривогу через розлуку, а також інші труднощі та проблеми. Десять дружин ув’язнених братів написали спільного листа представникам російської влади, в якому відверто описали свої почуття. Там сказано: «Цей відкритий лист — наш крик відчаю. Дорогих нам людей... кинули за ґрати. Їх підозрюють у тому, що разом з нами, нашими дітьми і друзями вони читали заповіді Біблії і молилися до Бога».

Деякі наші дорогі сестри розповідають, з якими труднощами вони стикаються і як Єгова підтримує їх, поки їхні чоловіки ув’язнені.

Багато наших сестер не можуть спілкуватися зі своїми чоловіками по телефону з технічних причин. Крім того, листи, які вони посилають у в’язницю, зазвичай довго йдуть, а іноді й взагалі не доходять.

Чоловіка Євгенії Лагунової, Фелікса Махаммадієва, ув’язнили більш ніж на два роки. Вона довгий час не отримувала від нього жодної вісточки. Євгенія каже, що їй було дуже важко, бо вона не знала, чи він живий-здоровий і чи не почувається забутим, адже розуміла, що він міг не отримувати її листів.

Чимало дружин долають великі відстані, щоб відвідати своїх чоловіків. (Дивіться схему «Відстань, яку долають дружини, щоб відвідати своїх чоловіків».) Наприклад, Євгенія розповідає: «Щоб відвідати чоловіка в колонії, потрібно було їхати автомобілем понад 800 кілометрів». Щоб навідати чоловіка і повернутися додому, в середньому йшло три-чотири дні. Інші сестри долають аж 1000 кілометрів. Коли вони добираються до в’язниці, то часто мусять дуже довго чекати на побачення.

Чоловіка Ірини Крістенсен, Денніса, першим ув’язнили в Росії після заборони нашої діяльності у 2017 році. Щоб відвідати Денніса у в’язниці у Льгові, вона регулярно долає 200 кілометрів з Орла, де проживає. Ірина говорить: «Їздити в колонію важко як фізично, так і емоційно. О 8:00 ранку потрібно подати документи в колонію, тому доводиться виїжджати о 3:30 ночі. Відвідувати можна аж після 11:00, тож чекаємо в автомобілі». У відповідь на запитання, що їй допомагає долати труднощі, вона сказала: «Багато молюсь до Єгови, прошу його підтримувати мене і всіх одновірців, які поряд, які у в’язницях і які по всьому світі».

Надію Герман розлучили з чоловіком Геннадієм більш ніж на два роки. Вона, як і інші сестри, які опинилися в такій ситуації, почувається самотньою. Надія розповідає: «Мій збір став для мене наче сім’я. Я відчуваю щиру любов і турботу як до мене, так і до чоловіка».

Юлія Мірецька, чоловік якої сидить у в’язниці разом з Геннадієм, додає: «Брати і сестри допомагають мені і по дому, і на дачі. Я знаю, що можу покластися на своїх друзів і розраховувати на їхню допомогу».

Олексій Буденчук ув’язнений ще з вересня 2019 року. Його дружина Тетяна сама дбає про їхніх двох дітей. Вона каже: «Діти намагаються зосередитися на благословеннях, на тому, як Єгова нас підтримує і скільки всього дає. Вони знають, що це випробування тимчасове і що саме тепер час показати свою віру та відданість Єгові».

У березні 2020 року Сергія Філатова ув’язнили на шість років. Його дружина Наталія сама виховує чотирьох дітей. Ось що вона говорить про них: «Я бачу, що їм не вистачає тата. Вони переживають, щоб у нього все було добре, і моляться про це. Наймолодша донька пише татові листи і запевняє його, що в нас все гаразд, щоб він не хвилювався. Але буде краще, коли він повернеться додому».

Сім’я старається застосовувати біблійні поради і вести просте життя. Наталія каже: «Ми навчилися жити скромно та економно, тому на життя та інші потреби нам вистачає коштів».

Попри ці труднощі наші сестри далі активні у служінні Богу, і це допомагає їм зберігати міцну віру. Юлія пояснює: «Стараюся все встигати, можна навіть сказати, що вивчаю Біблію за двох, бо, коли Олексій подзвонить, треба згадати головні думки і поділитися ними». Надія каже: «Немає такої проблеми, яку неможливо вирішити разом з Єговою! Мої стосунки з Богом вийшли у цілодобовий режим. Я наче маленька дівчинка в руках всесильного Батька. Допомагаючи іншим, я допомагаю сама собі».

Подібну думку висловлює Наталія: «Пригадую думку однієї сестри, яка сказала, що в Божому народі немає того, хто не потребував би потіхи, але немає й того, хто не міг би потішати інших. Я відчуваю задоволення, коли вдається когось підбадьорити». Вона додає: «Незважаючи на те, що бути самій без чоловіка важко емоційно і фізично, я намагаюсь не жаліти себе і не падати духом. Не даю шансу Сатані».

Брати і сестри по всьому світі дуже цінують приклад витривалості наших дорогих сестер, чиї чоловіки ув’язнені в Росії та інших країнах. Ми знаємо, що Єгова теж дорожить ними і вони цінні в його очах (Ісаї 43:4а).