В Україні тисячі Свідків Єгови опинились у зоні запеклих бойових дій. Брати з Полтави і Кременчука, спонукані справжньою християнською любов’ю, погодилися їздити в ті регіони, щоб доставляти матеріальну допомогу і вивозити своїх одновірців у безпечніші місця. Ця група складається з 21 брата.

За шість тижнів брати здійснили близько 80 таких поїздок, сумарно подолавши 50 000 кілометрів. З небезпечних місць, як-от з Харкова, вони вивезли майже 400 братів і сестер.

За останніми даними, брати доставили 23 тонни продуктів, медикаментів, пального та інших необхідних речей. Перед кожною поїздкою вони ретельно планують маршрут, щоб уникати місць, де точаться бої. Така поїздка може тривати до 20 годин, бо доводиться проїжджати блокпости, на яких автомобілі обшукують.

Під час поїздки інколи над головами братів пролітають військові літаки. Брати бачать розбомблені будинки та потрощені танки і машини. А буває, що десь неподалік вибухають снаряди і дрижить земля.

2 квітня брат на ім’я Роман збирався відвезти матеріальну допомогу в Харків. Несподівано градом посипалися снаряди. Роман сховався в поблизькому будинку, а через півгодини побачив, що дорога, якою він мав їхати, розбомблена.

Володимир, ще один з наших водіїв, каже: «Ми дуже часто молимось до Єгови, щоб прийняти мудре рішення».

Олександр з дружиною Валентиною, а також його старенькі батьки жили в Харкові. Місто часто піддавалось обстрілам, а одного разу вибухи сталися за 100 метрів від їхнього будинку. Вони вирішили втікати, але в них не було машини.

Тому наші брати приїхали, щоб допомогти їм евакуюватися. Олександр пригадує: «У молитвах ми дякували Єгові за таку працю братів».

Василь з дружиною Наталею і трьома дітьми кілька днів ховався в підвалі свого будинку. 28 лютого зовсім поруч вибухнула бомба, і ударна хвиля зруйнувала дім. Василь пригадує, як було чути оглушливі вибухи і в підвалі зникло світло.

Коли стрілянина вщухла, Василь з сім’єю перейшов у підвал сусіднього будинку. Брати відшукали їх 3 березня і вивезли в безпечніший регіон країни.

Ось що розповів Василь після того, як його сім’я вже була в безпеці: «Ми дякували Єгові. Вперше за кілька днів, які здавалися нам тижнями, ми спокійно повечеряли, більше не переживаючи за життя наших дітей».

На думку Олександра, такі поїздки свідчать про єдність народу Єгови. «Для мене це стало ще одним свідченням того, як Єгова дбає про свій народ,— сказав Олександр.— Дивлячись на вдячні лиця одновірців, відчуваю невимовну радість».

Ми дуже вдячні цим відважним братам і молимося, щоб Єгова благословляв їх за саможертовність і любов (Римлян 12:10).