Війна в Україні принесла невимовне горе нашим братам і сестрам. Серед них Людмила Мозуль і Катерина Роздорська. Їхні чоловіки — Петро Мозуль та Дмитро Роздорський — стали одними з перших жертв серед Свідків Єгови. Попри болючу втрату наші сестри відчувають на собі підтримку Єгови. На сьогодні відомо, що в Україні загинуло вже 34 наших одновірців. Ми дуже співчуваємо їхнім рідним.

Петро і Людмила Мозулі служили в жестовому зборі в Харкові. Вони прожили в шлюбі 43 роки, а охрестилися 1994 року. Петро був служителем збору і мав 67 років.

«Старійшини та одновірці кожен день знаходять слова потіхи, і їхні дзвінки не припиняються,— каже Людмила.— Мене до сліз зворушив лист зі словами співчуття з філіалу в Україні».

Війна розпочалася 24 лютого. Петро загинув 1 березня під час інтенсивного обстрілу Харкова, коли разом з рідними намагався переїхати в безпечніший регіон.

Обстріли тривали вже кілька днів, але того дня місто зазнало атаки з повітря. Під гуркіт винищувачів сім’я Мозуль почала збиратися. Вони взяли найнеобхідніше і через півгодини всі вже були в своїх автомобілях — Петро з Людмилою в одному, а їхній син Олексій з дружиною Мариною в іншому. «Коли ми їхали по дорозі в житловому масиві,— пригадує Людмила,— ми потрапили під авіаудар. Машина буквально затряслася від ударної хвилі».

Петро отримав важке поранення. Все ж він з останніх сил вивернув кермо, щоб уникнути зіткнення з машиною Олексія. Петра і Людмилу відвезли до лікарні, де він помер. Людмила була поранена в ногу і живіт. Олексій і Марина поранень не зазнали. Про смерть чоловіка Людмила довідалася через три дні, коли її виписали з лікарні.

Вона каже: «Чим більше я знаю про доброту Єгови і про його дивовижні задуми, тим більше відчуваю внутрішній спокій. Я впевнена, що в новому світі обов’язково зустріну свого чоловіка, і мені лише треба дочекатися цього радісного моменту».

Дмитро і Катерина Роздорські були одружені вісім років. 8 березня Дмитро зателефонував Каті з роботи. «Я скоро буду» — це останнє, що він їй сказав.

Через кілька годин його співробітник повідомив, що Дмитро став на міну і що він у лікарні. Йому зробили операцію, але через п’ять годин він помер.

Пригадуючи цю трагічну подію, Катерина каже: «В ту ніч Єгова не просто тримав мене за руку, він тримав мене на руках, він був поруч».

Дмитру було 28 років. Він охрестився у 2006-му і служив старійшиною в одному зі зборів Донецької області.

Невдовзі після похорону чоловіка Катерина переїхала в безпечніший регіон країни. Дорога тривала 12 годин. «Мені писали листи підбадьорення з усієї України і не тільки,— згадує вона.— Брати і сестри помістили в моє серце стільки любові, що там немає місця для болю».

Катерина далі каже: «Я також отримую потіху зі служіння... А коли було сильно тяжко, повторювала біблійні вірші, як-от Філіппійців 4:6, 7».

Ми впевнені, що Єгова буде джерелом сили і підтримки для наших дорогих братів і сестер, які втратили у цій війні близьких їм людей (Псалом 61:1—3).