Через війну в Україні майже 47 тисяч Свідків Єгови були змушені покинути свої домівки. Багато з них переїхало в безпечніші регіони країни, де про них подбали одновірці: дали їм одяг, їжу, інші необхідні речі і забезпечили їх житлом. Хоча ці гостинні брати і сестри теж мають різні проблеми та економічні труднощі, вони охоче пішли на жертви заради інших.

Ольга з Умані (Черкаська обл.) та її чоловік, який не є Свідком Єгови, за перші 2 місяці війни прийняли аж 300 вісників. Багато хто ночував у них лише одну ніч і наступного дня їхав далі. Бувало, несподівано серед ночі Ользі повідомляли, що з хвилини на хвилину до неї прибудуть біженці. Якось вона прийняла 22 людини одночасно. Через це її 18-річному сину, Станіславу, доводилося йти на жертви. Наприклад, він часто спав на підлозі, щоб інші могли спати на ліжку в його кімнаті.

Ольга каже: «Ми відчуваємо велику радість у ці нелегкі часи, бо можемо бути корисними для народу Єгови. Ми почуваємося щасливими».

Андрій і його дружина, Людмила, за п’ять тижнів прийняли 200 своїх одновірців. Одного разу в них ночувало 18 осіб. Вони пригадують: «Завдяки вказівкам організації ми мали запас продуктів. Щоб годувати братів та сестер, ми приблизно півтора тижні використовували власні запаси. Дехто з них залишав листівку з грошима, і ці кошти ми використовували, щоб годувати наступних одновірців. А далі допомагали брати з комітету з надзвичайних ситуацій. Тому нам нічого не бракувало».

Віта з Івано-Франківська в березні на деякий час переселилась до своєї сестри, щоб у її квартирі могли жити біженці. Вона розповідає: «Я сприймаю це не як жертву, а як вияв любові. Я хотіла це зробити, мені це в радість. Ми ж одна сім’я».

Наталя з чоловіком і дочкою Габріелою живе в Тернополі. Коли почалась війна, всі вони втратили роботу, тож довелося жити лише на свої заощадження. Попри це вони прийняли у себе сестру-біженку та її неповносправну дочку.

«Я пригадала випадок з однією нашою сестрою в Африці, яка була дуже бідна, але водночас змогла прийняти у себе вдома 14 братів та сестер на період конгресу, і ніхто не залишився голодний»,— каже Наталя. Розповідь про африканську сестру допомогла їй поставити інтереси інших на перше місце.

Усі ці брати і сестри є живим доказом того, що навіть великі труднощі не перешкоджають в усьому довіряти Єгові та бути гостинними (Римлян 12:13).