Я виростав у тихому, мальовничому передмісті фінського міста Тампере. Мої батьки не були дуже релігійними, але цінували освіту і хороші манери. Мама була німкенею, тому в дитинстві я не раз їздив до дідуся з бабусею в Західну Німеччину.

 Спорт мені подобався з самого дитинства. Я грав у все, що міг, але в 14 мій вибір зупинився на тенісі. У 16 років я двічі на день займався з професійним тренером, а по вечорах ще й тренувався самостійно. В цій грі мені подобалось усе. Вона була викликом і для мого тіла, і для розуму. Я мав друзів і час від часу ми ходили на пиво, але проблем з алкоголем або наркотиками я ніколи не мав. Все моє життя оберталось лише навколо тенісу — для мене він був найголовнішим.

 У 17 років я почав брати участь в турнірах Асоціації тенісистів-професіоналів a. Вигравши багато турнірів, я став дуже відомим у країні, а в 22 роки ввійшов у число 50 найкращих тенісистів світу.

 Впродовж наступних років я грав в теніс професійно, тому багато подорожував. Я побачив, що в світі є не тільки багато захопливих місць, але й багато проблем: злочинність, наркотики, забруднення довкілля. Наприклад, коли ми були в Сполучених Штатах, у деяких містах нам казали триматись подалі від певних районів через високий рівень злочинності. Це не давало мені спокою. До того ж, хоча цілими днями я займався улюбленою справою, в душі я відчував якусь порожнечу.

 Моя дівчина Санна почала вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Не скажу, що я розділяв її захоплення релігією, але опору теж не чинив. У 1990 році ми одружились, а через рік вона охрестилась як Свідок Єгови. Я не вважав себе релігійною людиною, але в Бога вірив. З дитинства мені пригадувалось, як бабуся з Німеччини часто читала Біблію. Вона навіть навчила мене молитись.

 Одного дня в нас гостях було подружжя Свідків Єгови — Карі та його дружина. Він показав мені біблійне пророцтво про «останні дні» (2 Тимофія 3:1—5). І, хоча того дня про релігію ми більше не говорили, я наче прозрів, бо зрозумів, чому в світі стільки зла. Згодом я почав обговорювати з Карі різні біблійні питання. Все, що я дізнавався, було дуже логічним. Та через напружений графік і постійні подорожі я не міг часто зустрічатися з Карі. Але він не здавався і в листах відповідав на всі запитання, котрі я ставив під час зустрічей. В Біблії я бачив чіткі відповіді на непрості життєві питання. Поступово я зрозумів її головну тему — як Бог за допомогою свого Царства виконає все, що він запланував. Я був дуже вражений, коли дізнався, що в Бога є ім’я Єгова і що він вже так багато зробив для людей (Псалом 83:18). Але найбільше мене зворушила викупна жертва, яку Бог дав за нас. Це була не просто технічна чи юридична формальність, а величезний вияв Божої любові (Івана 3:16). Також я дізнався, що можу стати Божим другом і жити вічно в мирних райських умовах (Якова 4:8). Я сильно захотів показати Богові свою вдячність за все це.

 Я серйозно замислився над тим, як проживаю життя. В Біблії я прочитав, що найбільше щастя — це давати, а не брати, тому дуже захотів ділитися всім, чого дізнався, з іншими (Дії 20:35). Але професійний спорт і участь в турнірах вимагали, аби більшу частину року я був далеко від дому. Життя всієї моєї сім’ї крутилося лише навколо мене — мої тренування, мій розпорядок дня, моя кар’єра. Я розумів: так далі не можна.

 Я знав, що багато людей не зрозуміють, якщо заради релігії я кину перспективну спортивну кар’єру. Але можливість ближче познайомитись з Богом Єговою та отримати вічне життя була для мене набагато ціннішою за будь-який трофей, який я міг би здобути в тенісі. Тож прийняти правильне рішення було нескладно. Я твердо вирішив не звертати уваги на те, що скажуть люди,— це було моє рішення і більше нічиє. Не піддатись тиску інших мені дуже допомагали слова з Біблії: «Єгова зі мною, я не матиму страху. Що зробить мені людина?» (Псалом 118:6).

 Приблизно в цей час я отримав привабливу пропозицію від спонсорів. Якби я погодився, то широкі двері у професійний теніс відкрились би для мене на довгі роки. Але рішення вже було прийнято! Тому я відмовився, а згодом перестав брати участь у турнірах АТП. Я продовжував вивчати Біблію і 2 липня 1994 року охрестився як Свідок Єгови.

 Дехто починає думати про Бога, коли в житті стається якась трагедія. Інші просто хочуть знайти правду. Але я не належав ні до перших, ні до других. Життя мене цілком влаштовувало, і міняти нічого я не збирався. Аж тут несподівано — правда з Біблії. Вона ніби чекала на мене. Я знайшов справжній зміст життя і воно стало ще кращим, ніж я міг уявити. Моя сім’я стала міцнішою і дружнішою. І я дуже щасливий, що мої три сини пішли моїми стопами — але не у спорт, а в християнське життя.

 Мені досі подобається грати в теніс. Багато років я заробляв ним на життя, наприклад, працював тренером та керівником тенісного клубу. Але спорт вже не є найголовнішим у моєму житті. Раніше, щоб стати чемпіоном, я тренувався багато годин на тиждень. Зараз я є повночасним проповідником і з радістю витрачаю свій час, аби навчати інших біблійних істин, які змінили моє життя. Найбільше щастя — це ділитися з іншими чудовою надією на майбутнє і ставити на перше місце у житті стосунки з Богом Єговою (1 Тимофія 6:19).